Провокації на російсько-естонському кордоні стали звичним явищем. Росія глушить сигнали GPS по всьому регіону, що призводить до збоїв у повітряному русі та ускладнює рятувальні операції. Торік російські прикордонники зняли буї на річці Нарва, які позначають кордон. У небі регулярно можна побачити спостережні дирижаблі. Ще більш тривожним є те, що видно на супутникових знімках: хоча бази Росії поблизу естонського та фінського кордонів майже порожні — оскільки війська та техніка перекинуті в Україну — там почалося нове будівництво.

На папері Росія має амбітні плани. Вона прагне збільшити чисельність своїх збройних сил до 1,5 мільйона військовослужбовців, порівняно з приблизно 1,3 мільйона у вересні. У 2023 році було оголошено про створення нового формування — 44-го армійського корпусу в Карелії, на кордоні з Фінляндією, перші підрозділи якого вже зазнали втрат в Україні.

Росія також розширює кілька бригад до повноцінних дивізій. Усі ці заходи триватимуть роками, але якщо Росії вдасться реалізувати ці плани, як зазначає розвідка Литви, вона збільшить кількість військ, техніки та озброєння на західному напрямку на 30–50%. За словами нещодавньої оцінки данської розвідки, у 2024 році російська програма переозброєння "змінила характер — від відновлення до активного військового нарощування", метою якої є досягти можливості "воювати на рівних з силами НАТО", йдеться в матеріалі журналу The Economist [2].

"Питання в тому, коли вони почнуть наступну війну", — зазначала Кая Каллас минулого року, коли вона була прем'єр-міністром Естонії.

Еммануель Макрон, президент Франції, у березні вказав на стрімке переозброєння Росії. Інші скептично ставляться до того, що російські амбіції виходять далеко за межі річки Дніпро.

Педро Санчес, прем'єр-міністр Іспанії, насміхається над ідеєю великої війни. А Стів Віткофф, представник Дональда Трампа на мирних переговорах з Росією, на запитання, чи має намір Росія "пройти маршем через Європу", відповів просто: "На 100% ні". 

Аналітики розвідки оцінюють загрози за двома параметрами: наміри та спроможності. Наразі немає конкретних даних, які б свідчили, що Росія має намір напасти на НАТО. Але наміри можуть змінюватися. У своїх публічних виступах Владімір Путін виправдовував війну проти України різними аргументами: необхідністю захищати російськомовних на Донбасі, потребою "демілітаризації" та "денацифікації" України, а також прагненням утримати нібито вороже НАТО на відстані.

"Проте для Путіна війна може бути радше засобом продовжити своє правління та надати йому видимості легітимності, а не реакцією на зовнішні загрози. За 25 років при владі він розв’язав п’ять воєн — кожна починалась на тлі падіння його популярності, а завершувалась зміцненням його авторитету. На початку нинішньої війни небагато росіян вірило кремлівському наративу про загрозу з боку Заходу. Згодом ця версія стала більш прийнятною — зокрема й тому, що пропаганду Путіна підживили деякі західні заяви, які звинувачували у війні всіх росіян. Це відштовхнуло тих, хто спочатку симпатизував Україні і Заходу", — додають в журналі.

В нещодавньому інтерв'ю Путін сказав, що війна в Україні є кульмінацією тривалої конфронтації із Заходом. Після того, як він захопив Крим в України в 2014 році, він зупинився, але не тому, що йому не вистачило волі захопити більше, а тому, що йому не вистачило коштів.

Проте пристрасть Путіна до війни і його здатність її вести — це дві різні речі. В Україні його війська вже дев'ять місяців безуспішно штурмують Покровськ з довоєнним населенням 70 тисяч осіб, щодня втрачаючи понад 1000 вбитими й пораненими. Російська армія не здатна до складних маневрів і втратила ціле покоління офіцерів. Її військово-повітряні сили рідко наважуються нападати на Україну, вважаючи за краще скидати планерні бомби з безпечної відстані.

Аналітик Конрад Музика зазначає, що поки війна в Україні триває, Росія не матиме вільних сухопутних сил, здатних створити серйозну загрозу для НАТО. Але навіть якщо перемир'я буде підписано, Росії буде важко відволікти велику кількість військ, оскільки це може дозволити Україні повернути собі територію.

Отже, Росії доведеться розбудовувати нові сили. Західні розвідувальні служби ретельно проаналізували, скільки часу це може зайняти. Їхні висновки суттєво різняться.

Америка говорить про те, що Росія відновить свою армію "протягом наступного десятиліття". Норвезька розвідка вважає, що "не раніше, ніж через п'ять-десять років". За оцінками України — від п'яти до семи; за оцінками Німеччини — від п'яти до восьми. Найменш оптимістично налаштовані естонські розвідники, які вважають, що Росії знадобиться від трьох до п'яти років для створення нових формувань, залежно від перебігу війни, стану російської економіки й збереження санкцій.

Ці терміни залежать від різних факторів. Росія виробляє боєприпаси з надзвичайною швидкістю — понад 1400 балістичних ракет "Іскандер" на рік, а також 500 крилатих ракет Х-101, згідно з українськими оцінками і нещодавнім звітом Королівського інституту об'єднаних служб (RUSI), аналітичного центру в Лондоні.

Але в інших сферах поточні темпи виробництва є нежиттєздатними. Згідно з даними RUSI, лише 10-15% з 1500-2000 танків і 3000 інших бойових броньованих машин, що виробляються щорічно, є новими. Решта — відремонтовані зі старих радянських запасів. Дара Массікот з Фонду Карнегі вважає, що ці запаси можуть вичерпатися до 2026 року, якщо нинішні темпи втрат збережуться.

Серйозним обмеженням є також нестача робочої сили. У короткостроковій перспективі Росія набирає близько 30 тисяч чоловік на місяць, але в довгостроковій перспективі вона стикається з проблемами, пов'язаними зі скороченням і старінням населення. Важливішою є якість цих сил.

Майкл Кофман з Фонду Карнегі зазначає, що російські збройні сили значно покращилися в деяких сферах, таких як пошук і ураження цілей за допомогою безпілотників, але їхня здатність розширювати ці можливості обмежена якістю роботи солдатів, офіцерів і штабу.

Якість російських збройних сил постраждала від тяжких втрат. Західні чиновники вважають, що з кінця 2024 року російські військові госпіталі працюють на максимальній потужності. Генерал Кріс Каволі, Верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі, заявив у квітні, що Росія зазнала приблизно 790 тисяч втрат. Багато з тих, хто загинув або був поранений, — це молодші офіцери, необхідні для керівництва підрозділами в розширених силах.

Нещодавнє дослідження американського аналітичного центру RAND Corporation розглядає різні шляхи, якими Росія могла б відновити свої збройні сили. Протягом багатьох років до вторгнення в Україну російські лідери прагнули побудувати більш компактну, професійну армію, яка покладалася б на технології й маневреність. Тепер ця модель відкинута.

Росія повертається до старого, грубого способу ведення війни: "Центральним елементом цих реформ є не інновації і технологічна адаптація. Скоріше, це повернення до масовості й вогневої сили".

Дехто стверджує, що хоча загроза з боку Росії є реальною, її можна контролювати краще, ніж зазвичай вважається. Нові формування, як-от 44-й армійський корпус, який мають розмістити біля фінського кордону, є "потьомкінськими частинами", стверджує Джон Форман, колишній військовий аташе Великої Британії в Києві та Москві. За його словами, перебуваючи на посаді в Москві, він пам’ятає, як Росія заявляла про наявність мільйона військових, хоча насправді їх було лише 880 тисяч.

Форман додає, що вступ Швеції та Фінляндії до НАТО суттєво погіршив позиції Росії на північному фланзі Альянсу. Ідея про те, що Росія зможе вийти з війни в Україні, перебудувати армію та "йти на Варшаву", — це "абсолютна фантазія". Він також сумнівається, що Росія взагалі має намір нападати.

Інша думка полягає в тому, що здатність Росії вести війну значною мірою залежить від типу війни, яку вона веде.

"У середньостроковій перспективі Росія навряд чи зможе побудувати спроможності, необхідні для великомасштабної традиційної війни проти НАТО. Однак Росія може розвинути військові можливості, достатні для обмеженої військової акції проти однієї або кількох країн НАТО", — визнає розвідувальне агентство Міноборони Литви. 

Данська розвідка має схожу думку: "Росії знадобиться п'ять років для підготовки до великої війни (без участі США), але лише два роки для підготовки до "регіональної війни" проти кількох країн Балтійського регіону, та всього шість місяців, щоб бути готовою до "місцевої війни" з однією сусідньою країною".

Міністр оборони Естонії Ханно Певкур додає, що Росія може перемістити 50 тисяч солдатів з України до свого Ленінградського військового округу без суттєвого впливу на поточну війну. 

Зараз НАТО розгортає низку "передових" бойових груп у восьми країнах, від Естонії до Болгарії, в яких беруть участь війська з 28 окремих країн. Американські війська присутні щонайменше в трьох з них. НАТО також дедалі частіше "стежить" за російськими навчаннями, забезпечуючи моніторинг і реагування на перекидання російських військ поблизу кордону.

Для того, щоб вести боротьбу в обмеженому конфлікті, Росія повинна була б припустити, що ці сили або залишаться на місці або відступлять — або, принаймні, що Америка не втрутиться (припущення, яке було б ще сильнішим, якби Америка відволіклася на щось інше, наприклад, на спробу Китаю вторгнутися на Тайвань або заблокувати його). Це, безумовно, зрівняло б шанси.

"Наші розрахунки показують, що навіть після поправки на нижчі зарплати й витрати в Росії й збільшення її бюджету, оборонні витрати Путіна не відповідають витратам європейських членів НАТО", — пишуть в The Economist.

Натомість якщо європейське переозброєння набиратиме темпів, Росія, швидше за все, і надалі утримуватиметься від будь-яких військових дій, які могли б спричинити застосування статті 5 НАТО про взаємну оборону. Але її апетит до ризику може, тим не менш, зрости, не в останню чергу, якщо вона вирішить, що Трамп може проігнорувати менші порушення. 

Прогнозування майбутніх воєн завжди пов'язане з ризиком. Але недооцінка ризиків також небезпечна. Шанси на велику війну поблизу Швеції залишаються низькими, вважає шпигунське агентство країни. Однак "обмежений збройний напад" на країну Балтії або кораблі НАТО цілком можливий.

Зображення вгорі: Мар'їнка, контрольована Росією на території Донецької області. 1 квітня 2025 року. Фото: AFP / Scanpix / LETA

Переклад: «Аргумент» [3]

На цю тему:

• The Telegraph: Парад Путіна до Дня перемоги — це лише вистава, яка приховує реальний стан російської армії [4]
• Найуспішніші агенти ФСБ зібралися на "братерську зустріч" у Москві [5]
• Юрій Касьянов: Чому в москві святкують нашу перемогу? [6]