The Economist: Війна в Україні - потужна причина розширити і покращити ЄС

Видання перелічує три ключові зобов’язання, які Брюсселю потрібно взяти на себе, приступаючи до процесу підготовки розширення клубу.

Жах двох світових воєн спонукав Францію, Західну Німеччину та інші країни об'єднати зусилля і створити те, що сьогодні стало Євросоюзом. Через 70 років після того війна повернулася на континент. З-під руїн в Україні знову відроджується щось схоже на настрої, які рухали батьками-засновниками ЄС. Зараз мова йде про прийняття аж 9 потенційних нових членів, включаючи Україну. Приєднання до найуспішнішого у світі клубу мирних, процвітаючих демократій вивело б цю зруйновану війною країну, а також її колег-аспірантів на Західних Балканах, у Грузії та Молдові, на новий і багатообіцяючий шлях. «Для самого ЄС це також стало б історичною подією, завершивши створення великого континентального союзу і ознаменувавши кінець процесу, який розпочався з перемоги над нацистами. За винятком одного-двох майбутніх кандидатів (можливо колись серед них буде і Велика Британія), форма ЄС була б загалом закріпленою. Але спосіб роботи ЄС мав би змінитися», - пише The Economist [2].

Розширення ЄС з 27 до, скажімо, 36 країн буде непростим завданням. Хорватія приєдналася до клубу 10 років тому і була останньою, хто це зробив. Але після тривалого затишшя ідея розширення знову на порядку денному. Лідери з усього континенту включно з представниками тих країн, які хочуть отримати членство, зустрінуться в іспанському місті Гранада 5 жовтня. Наступного дня ті, хто мають членство в ЄС, визначать, які реформи необхідні для того, щоб продовжити роботу з більшою кількістю різноманітних учасників.

«Попереду важкий процес. Зміни відбудуться як серед заявників, так і в самій машині ЄС. Обговорювана дата завершення розширення - 2030 рік. Це оптимістична мета, але до неї варто прагнути», - застерігає видання.

Лідери, які розглядають майбутню форму союзу, повинні пам'ятати, що розширення було його найуспішнішою політикою. Такі грандіозні проекти, як запровадження євро, створення єдиного ринку і регулювання діяльності технологічних гігантів, мають велике значення. Але головна їхня цінність полягає в тому, що вони поширюються не лише на Францію і Німеччину, а й на Фінляндію, Грецію, Словаччину й Іспанію.

«Уявіть собі, наскільки менш мускулистим був би ЄС у допомозі Україні, якби він вже не охоплював 4 країни, що межують із зоною бойових дій. Подальше розширення може збільшити геополітичну вагу Європи, що визнав президент Франції Еммануель Макрон, який колись був скептиком розширення. ЄС більше не може дозволити собі зволікати з 9 потенційними членами, дозволяючи затягування розгляду їхніх заявок без реальної надії на вступ. Залишення європейських сусідів у сірій зоні відкриває двері для тих, хто дестабілізує континент, починаючи з Владіміра Путіна», - йдеться в статті.

Ця нездорова динаміка підживлює цинічну, а подекуди дисфункціональну політику 6 країн Західних Балкан і 3 інших претендентів на вступ. Жодну з них не буде легко інтегрувати. Грузія, Молдова і Україна мають російські війська на своїй території (як і Німеччина до 1990 року). Американський аналітичний центр Freedom House вважає всі нинішні країни, що претендують на вступ, лише «частково вільними». Приміром, Туреччина, хоч технічно все ще є кандидатом, на жаль, дуже далека від готовності.

Приступаючи до цієї місії, ЄС має взяти на себе три тверді зобов'язання. Перше - це послання надії кандидатам: якщо вони проведуть реформи, необхідні для того, щоб бути гідними членами, їх приймуть. Подібна обіцянка була дана країнам Західних Балкан у 2003 році, але про неї швидко забули. Кандидати все ще повинні відповідати тим же критеріям, що й інші країни, які приєдналися до ЄС, зокрема, підтримувати демократію.

Умови вступу до єврозони мають бути суворими. Але тим, хто докладає сумлінних зусиль, слід пропонувати більшу допомогу на цьому шляху. Деякі переваги членства можна було б надавати поступово, по мірі вкорінення економічних реформ, включаючи доступ до єдиного ринку. Водночас необхідно чітко усвідомлювати, що кінцева мете - це повноправне членство в ЄС, а не невизначеність за межами клубу.

«Друге зобов'язання полягає в тому, що внутрішні реформи ЄС не повинні затримувати вступ тих, хто готовий до нього приєднатися», - пише The Economist.

Звісно, союз має переосмислити свою внутрішню роботу. Більший ЄС не стане кращим, якщо він буде в глухому куті. Після розширення до 36 країн було б нерозумно дозволити уряду однієї країни накладати вето на колективні дії, як це відбувається зараз у сфері зовнішньої політики та оподаткування. Спільна аграрна політика, яка поглинає третину бюджету блоку, потребує радикальної реформи та скорочення, щоб запобігти надмірним виплатам українським олігархам, які володіють фермами розміром з деякі країни ЄС. Вступ бідніших членів призведе до перерозподілу коштів на розвиток від деяких нинішніх одержувачів. Але ЄС не повинен тримати двері зачиненими, поки не наведе лад у власному домі.

Останній імператив - винести уроки з попередніх розширень. Більшість країн, які проводять реформи, щоб потрапити до ЄС, залишаються на правильному шляху і стають вільнішими та процвітаючими. Але деякі з них стали на хибний шлях: Угорщина та Польща знехтували нормами ЄС, під якими вони підписалися.

«Якщо клуб хоче дати шанс новачкам з хитким послужним списком в управлінні, він повинен мати механізми покарання за погану поведінку. Хорошим початком могло б стати спрощення процедури призупинки виплат ЄС для недоброчесних режимів», - радить видання.

Перспектива вступу цілої низки країн лякає. Але Європа, добре подумавши, стрибала в невідоме і раніше, і тоді це спрацювало. Грецію, Португалію й Іспанію прийняли приблизно через 10 років після того, як вони повалили огидні диктаторські режими, і тепер вони процвітають як сильні демократії. Між 2004 і 2007 роками блок прийняв дюжину нових членів, більшість з яких перебували під радянським ярмом. Це майже подвоїло кількість країн ЄС і збільшило населення клубу на 27%. Розширення, яке розглядається зараз, збільшить кількість громадян ЄС вдвічі менше.

Якщо Європа хоче, щоб її вважали силою у світі, вона має показати, що здатна діяти. Відкладання розширення через те, що його надто складно здійснити, послабить континент, а отже, і союз, що лежить в його основі. Тим більше, якщо за російською агресією сьогодні послідує американський ізоляціонізм завтра. Якими б жахливими не були обставини війни, вони дали поштовх для створення більшого і кращого ЄС. Європа повинна знайти спосіб побудувати його.

«Аргумент» [3]

На цю тему: