Бандерівська ОУН не мала до цього жодного стосунку.Наказ про створення створення повстанських підрозділів Бульба-Боровець отримав від президента Української народної республіки в екзилі Андрія Лівицького.
28 червня 1941 року Бульба видав "наказ N1" про створення УПА "Поліська січ".
Там же я прочитав і про те, що генерал-хорунжий Бульба-Боровець засуджував політику етнічних чисток, яку практикувала ОУН(Б), в тому числі й проти польського цивільного населення.
Ото ж, коли з подачі Навроцького розпочалася сварка між Польщою і Україною через присвоєння українським воякам імені "героїв УПА", я запропонував у ФБ гіпотетичний компроміс.
А чому би не уточнити в назві підрозділу про героїв якої УПА ідеться? Чому би не підкреслити, що це - УПА " Поліська січ"?
Мені відповів політик і історик Володимир В'ятрович. "От тільки за документами польського підпілля, написав він, перші антипольські акції весною 1943 почали саме загони Бульби. Це підтверджують і совєтські партизани. Тому не варто шукати простих рішень в складній історії."
***
Не навадуся сперечатися з істориком, який спеціалізується на історії ОУН-УПА.
Але мене здивувало, чому він посилається на польські і совєтські джерела? Чому не згадує, що думав з цього приводу сам Бульба-Боровець?
***
Я досить швидко дізнався про це (а заодно про інші розбіжності між генерал-хорунжим УПА і керівниками ОУН) із спогадів самого Бульби, опублікованих в Нью-Йорку, 1974 року.
"...В наслідок всезростаючого тиску проти нашого визвольного руху зі сторони німців, росіян та поляків настала гостра потреба координації дій всіх національних підпільних організацій.
Однак, ідеологічно-програмові розходження та партійна нетерпимість діючої окремо групи С. Бандери, не давала можливости таку координацію дій встановити. Ця група далі відкидала пропозиції співпраці, вимагаючи від усіх інших угруповань підпорядкуватися наказам тільки одного їхнього проводу. Керував тоді цією організацією після арешту С. Бандери його заступник Микола Лебедь, що підписувався псевдонімом Максим Рубан, як урядуючий провідник ОУН-Бандери.
Ще в кінці грудня 1942 року Головна Команда УПА зверталася до всіх організацій з закликом знайти спільну мову й організувати Революційну Раду з представників усіх угруповань, як міжпартійного координатора дії та безпосереднього політичного диспозитора для УПА на місці і покликати до життя єдиний генеральний штаб повстанських збройних сил України.
Цю пропозицію група Бандери відкинула тому, що, мовляв, всі подібні «зліпки» ідейно-неоднорідних елементів будуть нежиттєздатні. Революційна боротьба вимагає твердої руки і тією твердою рукою для цілої України є тільки ОУН-Бандери. Потребу повстансько-партизанської акції ця група далі послідовно заперечувала аж до кінця 1942 року.
Щойно в січні 1943 року до нашого штабу наспіли секретні відомості від опозиційної групи Мітринґи в партії С. Бандери про те, що провід цієї останньої виніс постанову змінити своє ставлення до повстансько-партизанської війни України та видав наказ своїм військовим кадрам всюди вливатися в ряди УПА. Докладніших деталів цієї постанови не було.
22 лютого 1943 року до нашого штабу прибув член проводу ОУН-Бандери, мій особистий приятель, п. Олександер Бусел. Це був земляк і шкільний товариш секретаря нашої організації довоєнного часу, Геннадія Янкевича, з Клевані, Рівенської области. Особисто ми далі були приятелями, а політично — згідно з тоталітарними засадами їхньої партії — ми були «ворогами».
Після вступної промови сам-на-сам, я скликав Головну Команду УПА і на цьому засіданні О. Бусел від імени проводу ОУН-Бандери урочисто заявив що:
— їх організація з якогось там дня змінила свій погляд на проблему повстанської боротьби України проти німців та большевицької партизанки,
— що відтепер вони вважають цю форму нашої визвольної боротьби за доцільну і необхідну,
— що вони сердечно вітають командування та цілу УПА і пропонують розпочати переговори про спільну акцію всіх революційних сил України в рядах УПА.
Далі Бусел заявив, що його місія має характер тільки політичного порядку, щоб нав'язати контакт між проводом їх організації і Головною Командою УПА та виробити політичну лінію спільної дії. Самі ж переговори будуть вести інші делегати по його особистій рекомендації задля довір'я.
9 квітня 1943 року розпочалися ділові переговори між Головною Командою УПА і військовими представниками ОУН-Бандери в особах: отаман Бульба-Боровець та отаман Щербатюк-Зубатий від УПА і пор. Сонар (псевдонім «Юрко»), який виконував обов'язки команданта охоронних партійних боївок під назвою «Військові Відділи ОУН» та його політичний референт, відомий мені особисто» «Омелько» (прізвища не подаю з огляду на його родину в СССР) — від ОУН-Бандери.
Пропозиції, привезені пор. Сонаром від Миколи Лебедя до Головної Команди УПА, були такі:
1. Не визнавати політичної підлеглости урядові УНР, а підпорядкувати всю військову дію УПА політичній лінії Проводу ОУН-Бандери,
2. Визнати акт державности з 30.6.1941 року, як єдину державну концепцію України і під її прапором провадити дальшу визвольну боротьбу.
3. Не організовувати ніякої політичної ради при армії, а вважати за свій єдиний Провід ОУН-Бандери та беззастережно виконувати всі його накази й директиви.
4. Доцьогочасні партійні боївки, що мають офіційну назву «Військові Відділи ОУН-Бандери», включити в лави УПА, створити спільний штаб і далі діяти під назвою УПА.
5. Командувач УПА, отаман Тарас Бульба-Боровець залишається далі на своєму посту, як фаховий партизанський командир.
6. Запровадити в УПА інституцію партійних комісарів та службу безпеки.
7. Оголосити загальний революційно-повстанський зрив цілої України проти німців та перевести масову примусову мобілізацію в УПА.
8. Очистити всю повстанську територію від польського населення, яке всюди шкодить українській справі через провокаційну роботу польських урядовців у німецьких установах та масову підтримку польськими селянами большевицької, партизанки.
На ці монопартійні, диктаторські вимоги ОУН-Бандери Головна Команда УПА дала таку відповідь:
1. УПА не має права бути військом будь-якої одної партії, а мусить бути всенародньою збройною силою, під політичним проводом законного Уряду Української Народньої Республіки, де на демократичних засадах мають право бути репрезентовані всі партії.
УПА визнає тільки ту державність, що її проголосила суверенна Україна в 1918 році. Акт 30.6.1941 року — незаконний і не відповідає часові.
3. Політична Рада при армії конечна, як організація міжпартійної консолідації та допомоговий чинник Головної Команди в політичних питаннях. Політична лінія одної партії — це тоталітарна диктатура, яка кожну націю та її армію доводить до катастрофи.
4. По цьому пункті осягнено згоду обох сторін. Всі окремі військові відділи кожної партії повинні влитися в УПА і може бути поширений спільний оперативний штаб.
5. П'ятий пункт — безкоментарний.
6. В лавах УПА не сміє бути комісарів жодної партії. Службу безпеки в армії провадить жандармерія УПА.
7. Нема політичної доцільности оголошувати загальний революційний повстанський зрив всієї України проти німців, бо завтра вся Україна буде окупована совєтською владою.
8. Звільнити якусь територію від національних меншин може тільки суверенна держава шляхом обміну населення, а не регулярна армія шляхом репресій. За ворожі польські акти — карати тільки самих винуватців, а не все населення. Принцип колективної та родинної відповідальности можуть стосувати тільки варвари, а не культурна армія.
***
Переговори М. Лебедь навмисне відтягав, а 22 травня 1943 року вони були перервані, бо представники ОУН-Бандери зовсім не приїхали на устійнене місце для дальших розмов. Коли переговорами не вдалося поставити існуючу армію під накази та повний контроль своєї партії, М. Лебедь вибрав для цього іншу дорогу. Використовуючи досягнену згоду обох сторін від 9.3.1943 року по 4. пункті, він видав наказ від 15.3.1943 року переіменувати всі свої партійні боївки — «Військові Відділи ОУН» — на «Українську Повстанську Армію». Організував свій окремий головний штаб і зразу розпочав здійснювати вищезгадану програму, відкинуту Головною Командою УПА.
Таким чином, в березні 1943 року «революційним порядком» зробилося дві «УПА», точно так, як це вже було в 1940 р., коли на арені появилося «революційним порядком» дві ОУН. Група Лебедя-Бандери знову присвоїла собі назву, організаційну структуру та всі статути іншої організації і почала її іменем та своїми силами поспішно здійснювати свою політичну програму.
Командиром нової армії М. Лебедь призначував по черзі кількох членів своєї партії, які не мали регулярно-військової, чи партизанської кваліфікації. Через деякий час на цю посаду був призначений член верховного проводу партії, поручник Роман Шухевич, який почав підписувати всі акти псевдонімом — Тарас Чупринка. Трохи пізніше йому присвоїли ранґ генерала.
На начальника штабу був під загрозою терору мобілізований комендант поліційної школи в Рівному, демократ, колишній офіцер Армії УНР, підполковник кавалерії Л. Ступницький, який підписував всі документи псевдонімом — «полковник Гончаренко». Разом з підполковником Ступницьким був насильно забраний в ліс його малолітній син, як закладник. За кожним їх кроком слідкували партійні агенти і змушували здійснювати всі нові військові пляни М. Лебедя. Підполковник Ступницький виконував ці обов'язки, як штаб-спеціяліст і під кінець загинув разом з сином в таємничих обставинах. Після смерти М. Лебедь надав йому ранґ генерала.
На все польське населення Західньої України в березні 1943 року винесено колективний вирок смерти і наказано до тла випалювати всі оселі польських селян. Оголошено масову примусову мобілізацію людей в армію. Проголошено так званий «третій етап» національної революції і загальне повстання України проти німців.
Спровоковано на «революцію» майже всю українську поліцію, яка частково втекла до лісу, а її більша частина була розстріляна німцями або вивезена до кацетів. На місце української поліції німці привезли різних чужинців, головним чином росіян та поляків, які дуже радо гасили «революцію» Лебедя кулеметами та віхтями. Створився пекельний хаос на нашій землі…
Весна й літо 1943 року в Україні, а особливо на Поліссі та Волині, мабуть нічим не відрізнялися від описів пекла в «Божественній Комедії» Данте. Куди не глянеш — незгасаюча заграва.
До «революції» М. Лебедя вмішалися большевицькі партизани. Одної ночі лебедівці карають мечем та вогнем польське село. Вдень німці з польською поліцією карають за це п'ять українських сіл. На другу ніч большевики з поляками палять за те саме ще п'ять українських сіл та дострілюють уцілілих втікачів по лісах. По містах розпочався дикий терор Ґестапо проти української інтелігенції. Ґестапо втратило всяку орієнтацію в ситуації. Виловлює і набиває всі тюрми свіжими в'язнями. Сталінські агенти вбивають і тероризують по всіх містах великих достойників Гітлера, викрадають серед білого дня німецьких генералів. У відповідь на все це Ґестапо розстрілює щодня всіх в'язнів по тюрмах. На деревах та шибеницях цілими днями та ночами висять для постраху невинні українські люди.
...Щоб відмежувати українські демократичні збройні сили від масових злочинів, що їх почали робити під маркою УПА непочитальні елементи українського вождизму М. Лебедя, Головна Команда УПА 20.7.1943 року винесла постанову переіменуватися на іншу назву та негайно перейти в глибоке підпілля від німців, москалів, поляків та своїх недорослих націонал-фанатиків. У згоді з цією постановою був виданий такий наказ:
НАКАЗ ч. 81
ГОЛОВНОЇ КОМАНДИ
УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ АРМІЇ
від дня 20.7.43 р.
В зв'язку з переіменуванням Української Повстанської Армії на Українську Народню Революційну Армію, наказую всім командирам відділів відчитати перед фронтом наказ ч. 80 і дальше виступати під назвою: «Українська Народня Революційна Армія».
Командувач Української Народньої
Революційної Армії
(—) Отаман Тарас Бульба-Боровець.
***
Не дарма говориться, що внутрішній ворог кожного народу багато грізніший від найсильніших зовнішніх ворогів. На сумних прикладах нашої армії, бачимо, що їй не могли нічого вдіяти ні совєти, ні німці. Коли ж їй почали «помагати» весною 1943 року свої люди з-під стягу диктатора Лебедя, то пляномірна акція армії була у великій мірі паралізована. Замість боротьби проти зовнішніх ворогів, замість ударів по об'єктах військово-стратегічного значення Гітлера та по совєтських партизанах, нова армія Лебедя заходилася винищувати національні меншини України.
Поділена на дві групи в березні 1943 року, армія почала діяти за новими, окремими плянами у згоді з їх окремою ідеологією, світоглядом та програмово-тактичними засадами. Переіменована УПА на УНРА, виконуючи накази та директиви Уряду УНР під моїм командуванням, пішла по лінії самозахисту, пляномірного зменшення своїх рядів та преходу в глибоке підпілля перед новою московсько-комуністичною окупацією України. Натомість, новоорганізована УПА, виконуючи директиви одної партії — ОУН-Бандери, під особистими наказами диктатора Миколи Лебедя, пішла по лінії масового розросту, не враховуючи завтрішніх наслідків з такої акції під новою совєтською окупацією..."
Бульба-Боровець, як свідчать його сучасники, сам був "не подарунок", і з польською АК неодноразово вступав в сутички і на "національне питання" мав не дуже демократичний погляд.
Але якщо вже він називає бандерівців "тоталітарною, диктаторською партією", які "по-варварськи" ставляться до національних меншин" , а тому винесли всьому польському населенню "колективний вирок смерті", то це наводидить на думку, що дві УПА - Бульбівська і Шухевича -"Савура"(головного організатора етнічних чисток на Волині) схилялися до різних методів боротьби, а тому, можливо, й мають різний ступень відповідальності за "антипольські акції" (як це називає глибокошановний пан В'ятрович).
Я думаю, що професійні історики добре обізнані із story з "двома УПА". Але ж наша "національна пам'ять" не розрізняє їх, тісно пов'язуючи абревіатуру "УПА" лише з Шухевичем і бандерівською ОУН, а автору "бренду" Української повстанської армії Бульбі- Боровцю відводячи роль такого собі відсталого містечкового маргінала.
Чи не в цьому полягає відмінність "історичної пам'яті" від історії?
Можливо, якби наш, український ІНП ретельніше розставляв акценти, то й конфлікт із поляками не зайшов би так далеко.
***
До слова. Бандерівці довго полювали за "бульбівцями", нарешті оточили і розгромили штаб Бульби, захопивши його дружину Ганну Опоченську, яку, як вважає ряд українських істориків, після двох тижнів тортур в службі безпеки ОУН стратили.
------
Фото: Тарас Бульба-Боровець
