"Отже, Авдіївка все. Війська, як сказано, здійснюють "відносно контрольований відхід" звідти. О, скільки всього ховається за цією скупою фразою! Скільки життя проноситься за долю секунди перед очима учасників цього відносно контрольованого відходу! Не передати ні словами, ні фарбами. А перед цим була Мар’їнка. Перед Мар’їнкою — Бахмут. Перед Бахмутом — Лисичанськ-Сєвєр. Тенденцію вловили?

Чому сюжет повторюється? Чому нині на черзі Курахово-Вугледар, Степове, Куп’янськ? Які причини вважати, що далі — не Харків, Запоріжжя? А ніяких!

Немає межі, де росіяни, взявши такий розмірений темп, зупиняться. Хіба на природних рубежах, які — Дніпро, північні білоруські болота. Отакий їх план.

Хочу написати історії-ілюстрації, чому ми постійно відступаємо. Історія перша, можливо буде і єдина, бо вона достатньо красномовна. Це історія про КАБи, керовані авіаційні бомби.

КАБ — це бомба, як правило, вагою 250, 500 кг. Рідше — 1000, 1500. Це проста фугасна бомба, котрих у СРСР було до біса, і котрих у світі теж до біса, але з невеликою надбудовою — крильцями і модулем, котрий керує польотом. Запускаються з літака і відносно точно летять кілька десятків км.

Як і все успішне у таких великих війнах, як наша — дешево, сердито і дуже ефективно. П’ятисоткілограмовій бомбі байдуже, степ перед нею чи бетонне місто. Вона складує під’їзди, як карткові будиночки. Їй не потрібна виняткова точність, бо вона контузить все живе у радіусі 100 метрів, навіть якщо це живе поховалося в укриття. Люди, котрі потрапили під ударну хвилю, потім довго лікуються, хоча зовні у низ залишаються цілими ноги-руки.

КАБ заміняє тактичну ракету. Ракета несе стільки ж вибухівки і далі, і коштує мільйони. КАБ коштує в десятки разів менше, але такий же потужний. Запаси старих могутніх авіабомб практично невичерпні. РФ буде воювати ними дуже довго.

Раніше певний час була мода рахувати, скільки артилерійських снарядів випустила та чи інша сторона. Але постріл з 152мм чи 155мм не такі ефективні у сучасних багатоповерхових містах. Давайте краще порахуємо, скільки КАБів застосовує кожна зі сторін. Статистика красномовна (нуль проти сотень) і не залишає нам жодних шансів. Можна зробити мільйон ФПВ-дронів, але на розрахунки операторів полетить мільйон КАБів. Вже летить, власне.

Минулої зими (чи весни, я вже точно не пам’ятаю) у нас була зустріч з Курбаковим, міністром транспорту — але радше не як міністром, а просто впливовою фігурою в нинішній владній піраміді. Я піднімав питання КАБів, як фактору беззаперечної переваги росіян у певній, дуже важливій сфері. У наших країн-помічників треба просити зброю проти авіації, котра кидає КАБи. Нам треба робити своє ППО, котре зможе відганяти носіїв бомб подалі від лінії фронту.

З тих пір ми не просунулися тут далеко. Нам потрібні як симетричні, так і асиметричні рішення.

Ми пропонували регулярно атакувати аеродроми в дистанції кількасот км — всі аеродроми, де базується тактична авіація, здатна кидати на нас КАБи. Щоб відсунути її максимально далеко, щоб авіація ворога могла якомога меншу кількість і середню вагу на нас кидати.

Пропонувалося масштабувати під це певні українські розробки. Зараз уже час казати, що ця концепція чомусь буксує. Багатосторінкові документи з планом війни проти ворожих аеродромів гуляють по штабах і міністерствах, зустрічають на своєму шляху усіх — від сивих генералів і до молодих бізнесменів — але не зустрічають втілення.

Ми взялися також і за проект "український КАБ". Власне, цим мали б займатися профільні відомства. Ми знайшли для них варіанти і шляхи. Але там поки тиша.

Так, наша авіація нездатна підніматися достатньо високо, щоб кидати по ворогу КАБи виробництва західних країн, бо буде уражена засобами російської протиповітряної оборони. Але технічну проблему носія КАБів цілком можливо вирішити багатьма способами, одні з яких дешеві, інші — трохи дорожчі, але теж реалістичні.

Все це за рік успішного застосування КАБів росіянами можна було вирішити. Повторюється історія з Шахедами: Україна, страждаючи від ефективної зброї, котру росіяни застосовують,уже більше ніж за рік, не може створити симетричну відповідь у належному масштабі. Хоча володіє і ресурсами, і технологіями, і людьми для цього.

Не володіє Україна лише одним — здатністю це все організувати під вирішення конкретної, усім очевидної задачі.

Ми не зможемо наступати без КАБів. Для руйнування глибоко ешелонованої оборони противника, для руйнування його потужних укріплень ми не напасемося тактичних ракет чи снарядів. Перші надто дорогі, другі надто слабкі. Нам треба дешево і потужно — це є КАБи.

Повторюся, усе для створення вітчизняних керованих авіабомб є. Немає тільки волі тут створювати щось нове і потрібне.

Чомусь ГУР та СБУ можуть напружитися і зробити велику кількість і хорошу якість морських дронів для того, щоб множити росіян на морі на нуль. Можуть спланувати і реалізувати знищення російської нафтопереробки.

То може, давайте віддамо частково управління сухопутними операціями цим відомствам? КАБи якраз по складності співставні з морськими дронами. Може, давайте поставимо їм задачу створити рішення по КАБах? І так само захиститися від ворожих бомб?

Або нарешті створимо коло армії команди з відповідними повноваженнями, здатні вирішити такі задачі? З реальними фахівцями і управлінцями, а не уявними?

"Всю владу - спецпризначенцям, досить Авдіївок і Бахмутів!"

Автор Ігор Луценко, аеророзвідник 72 бригади

(Джерело [2]).

Вгорі: російська КАБ, яка не розірвалася. Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Паоло Люмьєре - владі: "Де тут, всраку, про роботизацію і дрони?? Де "цифрове поле бою"? Ви і з аналоговим не впорались" [4]
• Том Купер: Що означає «за жовтень і листопад окупанти випустили приблизно по тисячі планерних бомб» [5]
• Валерій Залужний: Сучасна позиційна війна та як у ній перемогти [6]