"Віцепрем'єр-міністр, міністр цифрової трансформації Михайло Федоров написав статтю, де похвалився своїми успіхами у збільшенні ролі держави у розвитку дронів. Федоров — однозначно зробив тут найбільше, хоча це не його профіль.

Дозволю собі додати декілька важливих доповнень до намальованої урядовцем картини. Можна це вважати розширенням тієї частини статті, котра стосується проблем та викликів. Також, оскільки я не посадовець, то мої формулювання будуть більш жорсткими.

1. "Профільні" відомства — міноборони та мінстратегпром — практично не беруть якої-небудь істотної участі у розвитку галузі безпілотників. Пропри те, що мають найбільші бюджети і найпотрібніші повноваження. На мою суб’єктивну думку, керівники цих відомств усвідомлюють цей прикрий факт і соромляться його, але поки що не знайшли гарних рецептів подолання традиції бездіяльності своїх відомств. На фронті ви не знайдете жодного БПЛА, розробленого під контролем цих міністерств. І навряд чи легко знайдете якийсь дрон, котрий закуплений цими інституціями. Чекаємо, що це пофіксять.

2. Система навчання операторів БПЛА залишається приватною і куцою. Федоров каже, що за його фінансування приватні школи БПЛА підготували 20 тисяч пілотів. Додам від себе, що цивільні інструктори на базі військових навчальних центрів і за кошти приватних донорів підготували співставні, а може й більші кількості. Але але ситуація, коли військові вчать військових працювати у реальних бойових умовах, нині все ще зустрічається не так часто. А це все-таки інший рівень підготовки. Мало б сенс на ротаційній базі залучати фронтових пілотів, для навчання нови поколінь операторів БПЛА. І, врешті, фінансувати це з держбюджету, як і належить. До того ж, стандартів, коли оператор офіційно вважається готовим йти у бій, у нас бракує. Генштаб теж не поспішає (не поспішав донедавна?) затверджувати програмні документи в галузі навчання.

3. Система створення нових зразків озброєнь та військової техніки відсутня. Все відбувається неформально і хаотично. Генштаб поки що не показав належної спроможності визначати потреби армії. Високі чиновники в погонах, як правило, усвідомлюють свою некомпетентність і не хочуть брати на себе відповідальність. Відтак, офіційно державі донедавна не були потрібні розробки ні "Ланцетів", ні "Шахедів", ні непогані розвідницькі дрони типу "Орланів". Ні РЕБи, ні антидронові сітки для бронетехніки — в наступ влітку минулого року ми пішли, маючи практично "голу", нічим не захищену від ФПВ-каміків бронетехніку. Хоча ще рік тому ентузіасти в самих же ЗСУ розробили і оформили належно непогані рішення, котрі здатні були врятувати багато життів. Все це як не робилося, так і поки що не робиться зараз. Принаймні донедавна окремі посадовці в погонах дозволяли собі відмовлялися навіть від дуже актуальних розробок, зроблених за приватний кошт. І до сих пір не понесли за це жодної відповідальності.

4. Відсутня комунікація між різними відомствами, котрі застосовують дрони. Відтак, обмін та накопичення досвіду дуже гальмується. ГУР, СБУ і ЗСУ працюють окремо і де-юре не мають права питати одне одного про найкращі практики використання БПЛА. Та навіть у рамках ЗСУ обміну досвідом скажімо так, бракує.

5. Вітчизняний виробник (а також розробник) є упослідженим порівняно з іноземним. Це — політика держави нині, штучно обмежувати рентабельність вітчизняних компаній, котрі займаються дронами. При цьому, таких обмежень на іноземні компанії Україна не накладає. Навіщо це робиться — немає жодного раціонального пояснення. Так, доцільно накладати обмеження на рентабельність, якщо те чи інше готове рішення масштабується на замовлення держави. Але в галузі, де продукція є дуже високотехнологічною, де собівартість виробу інколи містить більше половини видатків на дослідження і розробку — це виглядає цілеспрямованою політикою по нанесенню шкоди галузі. Це на додачу до того, що виробники не мають чіткого і прогнозованого замовлення на розробку чи виготовлення дронів від держави. Не мають офіційних, легальних механізмів належної взаємодії з військовими у виробленні нових зразків продукції. І так далі.

Мабуть, цього досить, щоб показати, що "дронова революція" відбувається у армії всупереч діями держави і командування. І є прикладом успішних партизанських дій патріотів (волонтерів, ентузіастів) у умовах лютого саботажу усіх можливих посадових осіб. За винятком Мінцифри, котрих теж варто було б записати до цього партизанського руху.

В Україні поки що відсутня справжня, не-партизанська промислова політика у галузі дронів — це факт. Але сподіваємося на зміни вже зараз."

Автор: Ігор Луценко, аеророзвідник 72 бригади

(Джерело [2]).

На цю тему:

• Юрій Касьянов: Революція дронів і роботів на війні [3]
• Мирослав Гай: Проблема РЕБів та дронів [4]
• Юрій Бутусов: Прорив дронів [5]