Нам бракує спікерів з бетонним авторитетом, щоб розжувати суспільству проблеми армії, і більше того, втовкмачити, що проблеми армії – це його, суспільства, проблеми, а не якоїсь ізольованої касти.

Я дуже хочу, щоб ця скупа колонка, котру командир Третього корпусу написав для НВ, була максимально помічена усіма. Це і є справжня політика України, де кожне рішення – доленосне. Один офіцер у генштабі зараз важить в тисячу разів більше, ніж один парламентар, навіть в ухваленні державних рішень. (На жаль, парламентарі самі вибрали таке співвідношення, але то інша тема.

***Рекламна пауза: в жодних спільних з Білецьким проектах в політиці брати участь не збираюся – бо взагалі не збираюся повертатися у формальну політику. У мене в житті зараз дві цілі. 1) реформування країни так, щоб вона змогла виграти у війні проти РФ та її союзників. 2) відпочити від цієї війни й здійснити кілька кругосвітніх подорожей вкупі з написанням літературних творів. Як бачите, вибори і посади – тут тільки завада.)***

Нам необхідна кадрова революція, каже Білецький. Наше політичне керівництво усунулося від належного управління процесами в армії, і замість того, щоб бути арбітром, давати очки тим, хто їх заробив, влаштувало в секторі оборони бої без правил. Де кар’єристи зрівняні з героями війни, де реальний досвід чомусь дорівнює вислузі років, звання переважають заслуги і навички.

В результаті маємо хаотичне управління на п’ятому році війни. Що в тилу, що на фронті. Де острівці порядку, організованості і компетентності борються в круговій обороні – з тилу їх атакує популізм, з фронту – росіяни і паркетні невігласи з яскравими погонами.

Білецький каже про переатестацію офіцерів. Я кажу – та дайте кожному з них від руки написати три абзаци тексту на тему сучасної тактики. Або накажіть описати компоненти ФПВ-дрона, котрий зараз є найпопулярнішою технікою на фронті – розвідка та ураження. І за грамотністю цих абзаців уже можна буде зробити кадрову революцію!

Так, шановний читачу, все так просто, тому що все саме настільки погано.

Технології неможливі окремо від людини. Навпаки, технології – це спосіб поставити людину в центр всього, а домінуючим критерієм бойових дій – співвідношення втрат.

Найкращі технології зараз у тих, хто має найкращих спеціалістів. А найкращі спеціалісти – у тих командирів, котрі для них створили найкращі умови.

Далі, навчання.

Треба врешті почати оцінювати навчання незалежним чином. Як тільки хтось у нашій країні почне адекватно оцінювати навчання військових, тоді зникнуть питання по недолугості базової підготовки, по фейках замість сержантської та офіцерської підготовки, по слабкості фахової.

Ми воюємо, але здобутий нашою кров’ю досвід ми не можемо передати наступним поколінням воїнів, котрих ми мобілізовуємо в армію. І все це – дивіться пункт перший, засилля некомпетених керівників в армії. Бо якщо компетенцій немає – то немає чого і як передавати.

Тому – по-перше, оцінювання. По-друге, приватна ініціатива. БЗВП та фахову підготовку на великий відсоток цілком зможуть потягнути приватні навчальні центри. І, що важливо – це буде коштувати державі набагато дешевше, ніж "державне" навчання.

Ігор Луценко, військовослужбовець; сторінка автора у Фейсбук

«Аргумент» [2]

На цю тему:

• "Паперових генералів" не має бути - Білецький закликав до негайних реформ в армії [3]
• Україна ліквідовує інтернаціональні легіони: чому та до чого це може призвести [4]
• Сергій Гнезділов: Невизначеність убиває мотивацію. Що має змінити держава, щоб військова служба не сприймалась як рабство [5]
• Євгенія Мінаєва: Влада не робить НІХ*Я з переліченого нижче [6]