1. Які цифри озвучено?

Як стверджує Роман Костенко, народний депутат з оборонного комітету, Україна мобілізовує 30 тисяч щомісяця.

"Офіційне", тобто зареєстроване правоохоронцями СЗЧ складає близько 16-19 тисяч. З них, знову-таки, за даними Офісу Генпрокурора, дуже незначний відсоток повертається через механізми "амністії".

Офіційний, тобто озвучений Президентом темп втрат — незрозумілий, тому що Зеленський згадав тільки загиблих, а полонених і безвісти зниклих (нині основна стаття безповоротних втрат на полі бою) — не назвав. Оціночний темп втрат за джерелами західної преси (Економіста, WSJ, Spiegel) – 5-8 тисяч на місяць. Сюди можна приплюсувати стільки ж важких поранених, котрі надовго або назавжди вибудуть зі строю.

Таким чином, якщо дивитися на такі цифри, кількісний склад української армії мав би або трохи зростати, або трохи спадати помісячно.

2. Що в реальності?

Мобілізація 30 тисяч, цілком ймовірно, відбувається далеко не кожного місяця, і, цілком можливо, що навіть 20 тисяч є досить успішним показником.

Величину втрат на полі бою, вказані у іноземних джерелах, можна поки залишити як є.

А от показник у 19 тисяч дезертирів і тих, хто самовільно залишили частину — однозначно занижений. Продовжуються практики, котрі перешкоджають оцінити більш повно це явище. По-перше, через велику кількість непотрібної паперової тяганини військові частини не можуть оформити усі випадки СЗЧ, котрі у них мали місце, а відтак не можуть належним чином сформувати повідомлення для правоохоронців. По-друге, навіть якщо повідомлення про СЗЧ належним чином оформлене і направлене в ДБР, там його все ще дуже часто не реєструють, як того вимагає Кримінальний процесуальний кодекс. Доходить навіть до того, що з 10 СЗЧ у певних частинах зареєстровано кримінальних проваджень лише щодо 2. Тобто у конкретному підрозділі реальних утікачів з війська вп’ятеро більше, ніж показано в офіційній статистиці!

3. Перспектива, чисті гіпотези. Досить консервативно можна припустити, що щомісячне скорочення армії може скласти 10-15 тисяч осіб, котре відбувається попри мобілізаційні зусилля ТЦК і кампанію по залученню добровольців. Це припущення поки не має якогось офіційного підтвердження, але і спростувати його буде досить важко.

І ще одна "чиста гіпотеза". По-справжньому воює, реально тримає фронт зовсім не паперовий мільйон. Насправді, в кращому разі, це тисяч 400-500 (з яких дуже невелика частина знаходиться на нулі). А то й 300 тисяч. І таким чином бачимо, що таким темпом ще якихось 2 роки — і на фронті не лишиться нікого.

4. Що з цим робити.

Або почати проводити політику мобілізації (зараз держава її комплексно не проводить, усе скинули на майже "рядових" військових - посадовців ТЦК), або радикально знижувати втрати, або робити так, щоб боєздатність армії залежала не від кількості, а від якості. Утім, це окрема велика тема.

В будь-якому разі, 2 роки — це оптимістичний сценарій, якщо лишати все, як є.

Автор: Іго Луценко, військовослужбовець

«Аргумент» [2]

На цю тему:

• Ігор Луценко: Ротація. Як її організувати? [3]
• Ігор Луценко: Вроджена вада Сил оборони [4]
• Юрій Касьянов: Хто лобіює дрони-перехоплювачі? [5]