Ірак став ще одним фронтом іранської війни

Важная новость

Іранський фронт — це лише один, хоч і найпомітніший — із фронтів великої близькосхідної війни, розпочатої Дональдом Трампом та Біньяміном Нетаньяху. Крім того, ізраїльська армія вторглася до Лівану з наміром знищити іранські проксі з «Хезболли». Ідуть бої і в Іраку. Причому іракський фронт — найнезвичайніший на цій війні, бо американці тут протистоять своїм недавнім союзникам з іракської армії. Всього 10 років тому вони пліч-о-пліч разом звільняли від ІДІЛ Мосул та інші міста, захоплені самопроголошеним халіфатом. За великим рахунком, йдеться про вже третю — після операції «Буря в пустелі» 1991 року та вторгнення сил міжнародної коаліції у 2003 році — американсько-іракську війну. Але, зважаючи на все, їй судилося залишитися конфліктом низької інтенсивності і закінчитися з черговим відходом американців із країни.

Про це йдеться у статті видання The Insider [2].

Урядовий Комітет національної безпеки Іраку 25 березня 2026 року опублікував розпорядження, яке дозволяє будь-яким армійським підрозділам відкривати вогонь по силах, що їх атакують, без додаткових наказів або консультацій з вищими командирами.

У документі не зазначено, хто може нападати на частини іракської армії. Але згадка літаків та безпілотників однозначно вказує на джерело небезпеки. Адже ніхто крім США не використовує бойову авіацію для ударів по іракській території.

Комітет національної безпеки Іраку

Розпорядження було опубліковано невдовзі після того, як американці розбомбили в іракській провінції Анбар штаб місцевих підрозділів Сил народної мобілізації (СНМ), вбивши при цьому щонайменше 15 людей. В американських медіа, які симпатизують Дональду Трампу, вбитих називають «терористами» і покладають на них відповідальність за недавні атаки на посольство США в Багдаді та низку інших об'єктів США на території Іраку. У Багдаді ж стверджують, що загиблі були діючими військовослужбовцями армії країни і були незаконно, без оголошення війни, атаковані американцями.

Парадоксальним чином мають рацію тут і Вашингтон, і Багдад. Так, угруповання «Катаїб Хезболла», яке входить до складу Сил народної мобілізації (не плутати з оригінальною «Хезболлою», яке ідеологічно дуже близьке до іракської організації, але базується в Лівані) взяло на себе відповідальність за недавню атаку FPV-дроном на американську базу біля іракської столиці. А всього це і споріднені з ним угруповання (зокрема, ймовірно, і ті, члени яких загинули під час бомбардувань Анбара) здійснили вже десятки нападів на американські об'єкти в Іраку. І тому, з погляду американців, це справді терористи.

При цьому «Катаїб Хезболла» та ще понад шістдесят подібних груп офіційно входять до складу Сил народної мобілізації, які є частиною національних збройних сил Іраку. Отже, мають рацію і в Багдаді, коли кажуть, що американці бомбять кадрових солдатів і офіцерів іракської армії. А лише десять років тому американці воювали разом із ними проти спільного ворога — ІДІЛ.

Відлуння громадянської війни

Після вторгнення США до Іраку в 2003 році і громадянської війни, що послідувала за ним, американці ліквідували іракську армію і спецслужби і люстрували чиновників усіх рівнів. У результаті близькосхідна держава виявилася слабкою, децентралізованою та фрагментованою. Федеральна влада була не в змозі навести лад навіть у районах поблизу столичного Багдаду, не кажучи вже про більш далекі провінції.

Ситуація ускладнювалася і ворожим ставленням один до одного різних етно-релігійних громад Іраку: шиїтів, сунітів, курдів, єзидів та християн. Ці громади багато в чому взяли він функції держави, зокрема у сфері оборони. У кожному селі, у кожному міському кварталі з'явилося своє ополчення, своя міні-армія, покликана охороняти мешканців ворожих сусідів чи просто бандитів.

Частину цих угруповань взяли під своє крило американці. Вони займалися підготовкою суннітських ополчень, відомих під загальною назвою «Сини Іраку». Головним завданням цих груп була протидія Аль-Каїді, яку тоді у Вашингтоні справедливо вважали головною загрозою безпеці в Іраку та сусідніх країнах.

Іран прагнув розширити свій вплив в Іраку, щоб сусідня країна не стала сателітом ворожих Тегерану Сполучених Штатів. Тому Іран також вкладався в іракські ополчення і навіть зробив їх одним із своїх основних інструментів маніпулювання іракською політикою.

На іранські гроші закуповувалися зброя та техніка для іракців, Тегеран платив бойовикам зарплату та тренував їх. Причому на утримання до іранців пішли не лише їхні одновірці-шиїти, а й низка угруповань християн, єзидів і навіть сунітів. Хоча, звичайно, більшість взятих аятолами під опіку ополчень були шиїтськими.

Траплялися й цікаві перетину. Так, у сформовану американцями «Вовчу бригаду» поліцейського спецназу місцева влада масово відправляла шиїтів із проіранських рухів та груп, у тому числі і зі створеної безпосередньо в Ірані відверто антиамериканської «Організації Бадра». Але більшість угруповань шиїтів спочатку повністю орієнтувалося саме на Тегеран.

Фактично це загони збройних сил Ірану, але такі, що складаються з громадян Іраку. Іракський уряд, довгі роки очолюваний проіранським прем'єром Нурі Аль-Малікі, просто заплющував очі на дії Тегерана у своєму тилу.

Фактично "Організація Бадра" - це загони збройних сил Ірану, але які складаються з громадян Іраку

До речі, шиїта Аль-Маліки багато хто в Іраку звинувачує у проведенні політики маргіналізації сунітів, яка стала однією з причин появи ІДІЛ. Адже угруповання позиціонує себе як силу, здатну захистити сунітів від свавілля єретиків.

Наступ ІДІЛ в Іраку та Сирії у 2014 році змінив долю всього регіону і, звичайно ж, іракських ополчень теж. Уряд Іраку терміново позбувся токсичного Аль-Маліки і закликав численні ополчення підтримати дії федеральної армії та влитися у нове формування. Воно отримало назву «Сили народної мобілізації» (СНМ).

Верховний лідер іракських шиїтів аятола Алі Аль-Сістані заявив, що його одновірці мають прислухатися до закликів уряду. І вони прислухалися, збільшивши чисельність іракської армії на кілька десятків тисяч чоловік і надавши найвищому армійському командуванню можливість розпоряджатися цими людьми на власний розсуд.

СНМ разом із формуваннями іракської армії, курдським ополченням-пешмергом та західними союзниками кілька років вели важкі бої проти ІДІЛ. У низці критично важливих операцій — таких, як наступ на Мосул у 2016 році, — Сили народної мобілізації діяли разом із американськими військовими, виступаючи з ними фактично єдиним фронтом.

У цьому року федеральний уряд Іраку розпорядилося включити десятки ополчень до складу національних збройних сил і сформувати їх окрему армійську структуру. Так СНМ офіційно стали частиною національної армії.

Іракська шиїтська міліція

В обмін на підпорядкування Багдаду угруповання, що увійшли до складу СНМ, отримали легальний статус, армійські зарплати, звання, пенсії, держвиплати за поранення та безкоштовну медичну допомогу у військових шпиталях. Не відмовляючись від запропонованого Багдадом, СНМ у своїй не відвернулися і Тегерана.

В результаті в структурі збройних сил Іраку опинилися підрозділи, офіційно підконтрольні уряду в Багдаді, але ідеологічно та політично орієнтовані на Іран, та ще й зберігають небачену в інших арміях частку самостійності.

Так, згадана «Катаїб Хезболла» незадовго до американо-ізраїльської атаки на Іран попереджала, що захищатиме Ісламську республіку. І це незважаючи на те, що офіційний Багдад стоїть на позиціях суворого нейтралітету та невтручання у конфлікти за межами своїх кордонів.

Майже як КСІР

Взагалі, іракському уряду та його прем'єру Мухаммеду Шіа Ас-Судані, якому формально безпосередньо підпорядковуються СНМ, зараз не позаздриш. Глава кабінету міністрів не може наказати угрупованням, орієнтованим на Іран і досить щедро фінансованим ним, припинити атаки на американські об'єкти, незважаючи на своє бажання утримати країну від втягування в чергову масштабну війну.

Точніше, може, але він точно знає, що його наказ буде проігнорований якщо не всіма угрупованнями, то, як мінімум, найбільшими і боєздатними з них. Їх не зупинить навіть ризик втратити іракські пільги та зарплати. Іран та бізнес, яким під заступництвом Тегерана займаються у вільний від війни час бійці проіранських угруповань, їм усе компенсують.

Подібно до Корпусу вартових Ісламської революції Ірану (КСІР), який контролює найбільш прибуткові сектори економіки своєї країни та наживається на контрабанді та інших незаконних видах діяльності, Сили народної мобілізації в Іраку також перетворилися на щось більше, ніж просто збройне формування.

Створений "Катаїб Хезболла" конгломерат Muhandis General Company займається будівництвом, логістикою та сільським господарством. А заразом і відмиванням грошей для материнської структури і тих-таки Стражів ісламської революції. Через це конгломерат потрапив під санкції США.

Під санкціями, до речі, перебуває і командувач РНМ Фаліх Аль-Файяд. Американці звинувачують його в «кричучому порушенні прав людини» у зв'язку з особливою жорстокістю, виявленою його підлеглими під час розгону антиурядових протестів.

Американці роблять все можливе, щоб не допустити ухвалення іракським парламентом нового закону про Раду національної безпеки. Законопроект уже довгий час очікує на схвалення. За цим законом Аль-Файяд отримає посаду міністра у федеральному уряді та ще й легалізує бізнес-структури. А за Силами народної мобілізації закріпиться право на позабюджетні заробітки. А це дуже серйозні гроші.

Якщо з держбюджету на РНМ щорічно виділяється близько $3,5 млрд, то бізнес-активність (у тому числі і нелегальна) приносить їм близько $10 млрд. Ці гроші йдуть на зброю та техніку для угруповань, які американці вважають загрозою для своєї національної безпеки.

Якщо з держбюджету на РНМ щорічно виділяється близько $3,5 млрд, то бізнес-активність, у тому числі і нелегальна, приносить їм близько $10 млрд.

Під тиском США іракський уряд не поспішає з ухваленням нового закону, але й серйозно боротися із СНМ не збирається. Навпаки, як зазначалося вище, навіть дозволило їм відповідати вогнем на атаки американців. Щоправда, це скоріше демонстративний жест.

Якби СНМ мала можливість збивати американські літаки, вони б зробили це і без дозволу уряду. А так прем'єр Ас-Судані демонструє переважно антиамериканськи налаштованим іракцям свою рішучість, особливо не ризикуючи. Адже СНМ не має систем ППО, здатних протистояти сучасній американській авіації.

Все геть!

Самі собою СНМ неспроможна вести повномасштабну війну проти військ США у регіоні. У них цього недостатньо ні людей, ні техніки. Водночас радикали з проіранських угруповань, очевидно, намагаються втягнути свою країну у велику війну з американцями, завдаючи ракетних і дронових ударів по об'єктах США. Адже якщо ті почнуть масові бомбардування в Іраку, справа може закінчитись залученням до бойових дій та інших формувань збройних сил, що зробить війну вже загальнонаціональною.

Така ситуація більш ніж вигідна Ірану, оскільки вимагатиме від США відволікання сил і уваги на новий масштабний фронт та й взагалі загрожує американцям черговою затяжною війною на Близькому Сході, якої ті зовсім не хочуть. Не хоче війни і прем'єр Ас-Судані, який не в змозі позбутися СНМ, які буквально штовхають країну до відкритого протистояння з американцями.

Ці угруповання користуються підтримкою більшості шиїтів країни, мають своїх представників у парламенті і сприймаються суспільством як герої, які перемогли ІДІЛ. Будь-яка спроба їх ліквідації може призвести до нової громадянської війни. Уряд Іраку, як це не дивно, простіше тиснути на американців, ніж на номінально підпорядкованих йому бойовиків Сил народної мобілізації.

У кабінеті міністрів справедливо вважають, що якщо на території країни не буде військових об'єктів США, які можуть атакувати СНМ, то не буде й ризику втягування Іраку у нову повномасштабну війну. Ще кілька років тому Багдад та Вашингтон погодили графіки виведення з Іраку американських військ, спрямованих туди у 2014 році для війни проти ІДІЛ.

Відповідно до цих планів, останній американський солдат має вирушити додому восени 2026 року. Наразі прем'єр наполягає на прискоренні цього процесу та дострокової евакуації з Іраку всіх американських військових. При цьому він же підкреслює, що з січня цього року всі військовослужбовці США, що залишаються в Іраку, перебувають на території Іракського Курдистану, на який повноваження федерального уряду до ладу не поширюються.

Іранський прем'єр наполягає на прискоренні дострокової евакуації із Іраку всіх американських військових

Американці нічого про перегляд термінів виведення своїх військ поки не повідомляли (на відміну, до речі, від сил НАТО, які були терміново відправлені з Іраку до Італії). Їхні частини залишаються поблизу міста Ербіль у Курдистані, але масштабних бойових дій проти СНМ не ведуть і, схоже, не збираються. США роблять ставку на точкові удари по штабах найбільш радикальних угрупувань, що входять до складу СНМ. Це дозволяє їм стримувати діяльність проіранських сил в Іраку, не допускаючи ескалації ситуації до рівня, який міг би призвести до повномасштабного протистояння.

Але за всіх ризиків третя американо-іракська війна, швидше за все, залишиться війною низької інтенсивності, без стертих у пил килимовими бомбардуваннями міст і без масового партизанського руху. Вона зведеться до обміну ракетно-дроновими ударами та грізними заявами сторін і закінчиться сама по собі тоді, коли американські війська вкотре покинуть Ірак.

Всі фото з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему: