Касьянов: Чому ми програємо війну дронів і що робити

Важная новость

Популістську війну в медійному просторі слід нарешті замінити війною професіоналів із професіоналами. Часу на виправлення помилок узагалі залишилося не так багато. Настав час діяти.

Росія створює полки безпілотних систем у складі Військово-морського флоту. Ці полки працюватимуть у повітрі, на землі й на морі, матимуть на озброєнні надводні, підводні, наземні й повітряні дрони, виконуватимуть розвідувальні й ударні функції в операційній зоні флоту.

Планується, що таких полків буде не менш як п’ять, три увійдуть до складу флотів у європейській частині Росії й два — до складу Тихоокеанського флоту. Озброювати ці полки збираються безекіпажними катерами (БЕК), ненаселеними підводними апаратами, повітряними безпілотниками середнього й далекого радіусу дії — «Форпост», «Орлан», а також баражуючими боєприпасами типу «Ланцет», розвідувальними й ударними коптерами різних типів.

Полки безпілотних систем ВМФ Росії активно перейматимуть досвід України із застосування морських дронів, зокрема заплановано озброїти БЕКи повітряними дронами, керованими й некерованими ракетами, стрілецькою зброєю. Крім того, одним із завдань полків, що формуються, буде протичовнова оборона. Це свідчить про те, що Росія активно готується до війни дронів на морі проти провідних морських держав.

Окремі полки безпілотних систем (за аналогією з окремими батальйонами, полками й бригадою безпілотних систем у складі ЗСУ) противник створює й на суші — в межах військових округів у складі Військ безпілотних систем, про створення яких оголошено в грудні 2024-го — за рік по тому, як в Україні оголосили про створення Сил безпілотних систем.

Росіяни, як відомо, довго запрягають, але потім швидко їдуть. Росія діє із запізненням, але виконує завдання системно, з розмахом і на перспективу. Вперше цивільні дрони для ведення розвідки почали застосовувати на Донбасі українські війська, а тепер «мавіки» — негласний стандарт по обидва боки лінії фронту; перші дрони-бомбардувальники й безпілотники-камікадзе були українськими, проте Росія побудувала великі заводи й швидко подолала відставання. Українські морські дрони змогли паралізувати російський Чорноморський флот, однак і тут ситуація швидко змінюється, й застосовувати БЕК-камікадзе (брандери) вже не ефективно, що змушує шукати нові рішення, озброювати БЕКи ракетами й дронами.

Україна гнучкіше й оперативніше впроваджує різні технічні нововведення внаслідок децентралізації галузі дронів і конкуренції між різними відомствами. Повітряними дронами в нашій країні займаються вісім силових структур, кожна з яких має власні окремі «сили безпілотних систем», наземними дронами — шість силових структур, а морськими — чотири... У нас тільки в ЗСУ (крім інших силових структур) є «сили безпілотних систем» (учорашні улюбленці), «Лінія дронів» (нинішні улюбленці) й «прості» РУБаки (роти й батальйони безпілотних ударних комплексів) у складі бригад і корпусів.

Кожне відомство, кожна силова структура, бригада й рота фактично проводять власну окрему політику стосовно дронів — що закуповувати або виробляти самостійно, як залучати пілотів, інженерів, як їх навчати, де знаходити гроші тощо. Кожен підрозділ БпЛА має свої тактичні прийоми, свій досвід застосування, свої успіхи й невдачі, які оцінюють у балах, що конвертуються в додаткові дрони. І це стимулює розвиток наших різнорідних, різношерстих, різноманітних, децентралізованих «сил безпілотних систем».

На перший погляд, це добре: безпілотні роти, батальйони, полки й навіть одна бригада на чолі з героєм України доповідають про знищення сотень одиниць ворожої техніки, тисяч солдатів і офіцерів ворога; морські дрони збивають літаки та вертольоти ворога, атакують прибережні об’єкти дронами бортового базування, активно розвивається наземна робототехніка — сухопутні дрони патрулюють сіру зону, мінують поля й дороги, підвозять боєприпаси й евакуюють поранених, командири та оператори одержують заслужені високі державні нагороди. Здавалося б, що ще?..ґ

Та є й зворотний бік медалі — технологічну перевагу втрачено; «зоопарк» дронів, які постачають у війська, не дає змоги ефективно їх використовувати; а масовість застосування давно вже на боці противника. Найбільш кепським є те, що різноманіття й децентралізація неефективні тепер, коли потрібно консолідуватися й напружити всі сили, щоб подолати вже явне технологічне відставання.

Якщо раніше, два роки тому, FPV-дрони можна було збирати буквально «на кухні» з дешевих китайських комплектів, і ця робота не потребувала високої кваліфікації, то тепер ширвжиток, який постачають у війська, неодмінно переробляють, переобладнують, бо він не відповідає вимогам сучасної війни. Але й у самих військах, у майстернях дронів бракує інженерів, електронників, програмістів, щоб розвивати технології — автономні системи навігації, системи автоматичного пошуку цілей і автоматичного наведення на ціль.

Війна стала технологічнішою, й за нашої децентралізації, роз’єднаності та конкуренції ми неминуче починаємо відставати, адже там, де проблему мають вирішувати сотні висококваліфікованих фахівців, нею намагаються займатися одиниці в київських гаражах або бліндажах на фронті. Яскравий приклад — дрони на оптоволокні, які вперше масово з’явились у противника, а не в нас, попри всю нашу багатогранну децентралізацію, конкуренцію й заповзятливість.

Само собою, противник легко обходить нас за кількістю поставлених і застосованих дронів: на фронті вже давно щонайменше паритет. Наші війська так само страждають від скидів і FPV на передовій, так само надокучають нам дрони-бомбери, а ще більше —дрони літакового типу середнього радіусу дії на кшталт «Молнії» й «Ланцета», на які в нас досі немає адекватної відповіді (попри все наше розмаїття й винахідливість). Якщо говорити про далекобійні безпілотники-камікадзе (deep strike), то тут ситуація взагалі жалюгідна: щоночі «шахеди» атакують Київ (найзахищеніше місто України), водночас українські дрони дуже рідко долітають до Москви.

Війну, як відомо, виграють великі батальйони (Фрідріх II Великий), а сучасну високотехнологічну війну — великі інженерні колективи й заводи. Над удосконаленням «шахеда» в Росії працюють понад 400 фахівців — конструкторів планерів, розробників двигунів, електронників, програмістів. Над створенням і вдосконаленням українських далекобійних дронів, яких у нас із десяток різних типів, працює вдвічі менше інженерів у двох десятках напівгаражних компаній. Не дивно, що українські дрони не долітають до Москви. Роздробленість, роз’єднаність, жорстка конкуренція за бюджетні гроші, погоня за медалями та орденами, за привілеями й статусом сприятливо позначаються на Москві (її не бомблять) і на впевненості Росії на нових переговорах.

Нині, на жаль, ми не ведемо тотальної війни з нещадним ворогом, натомість ведемо війну за становище в суспільстві, за бюджетні гроші, привілеї, статус, увагу Верховного та горезвісну медійність. У цій війні наші спецслужби мають велику перевагу, бо можуть вільніше (фактично безконтрольно) розпоряджатися бюджетними та позабюджетними ресурсами, грішми партнерів, можуть залучати до роботи кваліфікованих фахівців, обіцяючи натомість гідну зарплату й жаданий статус. Тому і ГУР, і СБУ, і СЗР, і ССО (не зовсім спецслужба, але все-таки) розвивають власні, містечкові дронові проєкти, жорстко конкурують одне з одним і розтягують по своїх відомствах аж ніяк не нескінченний інженерний ресурс, збіднюючи сумарний науково-технічний потенціал України. Додамо сюди такі ж зусилля братів «бідніших» — ЗСУ, НГУ, ДПСУ, Нацполіції — й зрештою побачимо на виході доволі посередні дрони, створені посередніми колективами за дуже безпосередні гроші заради короткострокового й зовсім не дешевого піару керівників топових силових структур.

Узагалі це, звісно, нонсенс, що ГУР, головне завдання якого, прописане в назві, — ведення розвідки (а з розвідкою в нас далеко не все так добре), займається й повітряними, й морськими, й наземними дронами, має власну авіацію та проводить масштабні наземні операції в дусі мега-ССО, і навіть запускає власні оперативно-тактичні ракети, створені на базі зенітних комплексів С-200. Усе це чудово, але розвідка де?..

СБУ, головне завдання якої під час війни — захищати конституційний лад і боротися зі шпигунами (контррозвідка), не відстає від ГУР, активно займається FPV-дронами, ударними дронами середнього й великого радіусу дії, морськими дронами. Це теж чудово, але контррозвідка де?..

ССО, головне завдання яких — проводити спеціальні операції в зоні бойових дій (те, чим тепер займається здебільшого ГУР, хоча це не його головне завдання), теж опікується дронами всіх типів, а бойовий ресурс ССО використовується як штурмові піхотні підрозділи, а це однаково, що забивати цвяхи комп’ютером.

ТРО служить «дешевою» підмогою піхоти, утилізуючи гіпертоніків і алкоголіків на найнебезпечніших напрямках.

СЗР має власні бойові підрозділи, зокрема й «сили безпілотних систем».

НГУ перетворилася на елітні бойові формування Сухопутних військ ЗСУ, а морський флот, авіація й протиповітряна оборона забезпечуються за залишковим принципом, стають донорами людей для «сухопутки» й тому не використовуються навіть на половину своїх можливостей і функціональних обов’язків.

А ще є поліційна «Гвардія наступу» та прикордонний «Залізний кордон».

Залишилося тільки створити окремі бригади з прокурорів, суддів, адвокатів, митних брокерів і сутенерів. І в кожній новій «військовій» структурі створити власні особливі «сили безпілотних систем».

Щось не так у Датському королівстві (Вільям Шекспір, «Гамлет»), якщо ніхто не робить того, що має, але всі роблять те, чого не мають. У підсумку на фронті великі командири просто не розуміють бойових можливостей тимчасово приданих їм різношерстих підрозділів і не можуть адекватно — ефективно та з меншими втратами — їх використовувати. А ефективність дроноводів від різних відомств найчастіше визначається не лідерськими якостями командирів безпілотних підрозділів і не рівнем професіоналізму операторів та інженерів, а кількістю грошей, які можуть залучити їхні боси, тобто близькістю до влади тих чи інших воєначальників, коли улюбленці одержують у кілька разів більше, а не улюбленці, відповідно, — у кілька разів менше.

Наявна система особистої влади й особистих відносин у владі продукує химерний «професіоналізм», що ґрунтується на нетривалому медійному ефекті. Якщо сьогодні можна зняти вершки з якоїсь операції (з використанням дронів зокрема), то їх неодмінно знімуть, винних нагородять, невинних покарають, навіть якщо завтра виявиться, що ця операція обійшлася непомірно дорого, була невчасною, непотрібною й тепер має тяжкі далекосяжні наслідки.

Так було, зокрема, із застосуванням надводних морських дронів і далеких повітряних дронів-камікадзе. Коли ще був ефект раптовості й противник був абсолютно не готовий відбивати нові загрози на морі й на землі (у своєму тилу), дрони ці використовували спорадично, не масово, тільки заради піару, й не змогли зрештою виконати навіть половини поставлених завдань — оскільки кожна успішна й не дуже атака відразу ставала медійною сенсацією й змушувала противника вживати активних заходів, аби запобігти потенційним загрозам. А потім, коли виробництво далекобійних повітряних та водних дронів сягнуло промислових масштабів, раптом виявилося, що «поїзд пішов»: у тому вигляді, з тими характеристиками, з якими їх випускали, вони вже безнадійно застаріли, й противник знайшов дієві способи захищатися від них.

Популістську війну в медійному просторі слід нарешті замінити війною професіоналів із професіоналами.

Морські дрони мають бути в складі Військово-морських сил України, і там само має бути спеціалізований центр компетенцій із війни дронів і роботів на морі.

Далекобійні ударні дрони мають бути в складі Повітряних сил ЗСУ України, і там само має бути центр компетенцій із deep strike.

Оперативно-тактичні ракетні комплекси мають бути під командуванням Головного ракетно-артилерійського управління.

Кожне відомство й будь-яка силова структура мають виконувати свої завдання відповідно до Конституції та законів України: ТРО має опікуватися територіальною обороною; ССО — спецопераціями на фронті; ГУР — розвідкою; СБУ — контррозвідкою; СЗР — політичною розвідкою; НГУ — охороною тилів; ДПСУ — охороною кордону; поліція — підтриманням законності й порядку. І тільки тоді буде нам щастя.

Не має бути жодних перманентних (нині улюблених, а завтра ні) конкурентних дронових «проєктів». Має бути єдина надвідомча керівна організація, створена з професіоналів, а не чиновників і піарників, очолювана професіоналами, а не генералами «куди пошлють», яка б займалася дронами й роботами. Виключно дронами й роботами, формувала б і реалізовувала державну політику в галузі дронів і роботів.

У нашому становищі тепер не соромно повчитися в противника, який протягом усіх останніх років вчився на наших досягненнях і помилках. Помилки слід виправляти. Має бути більше централізації, більше консолідації сил, професіоналізму, досвіду, знань (яких у нас не так багато), мають бути уніфікація й стандартизація. Час малих медійних армій минув; часу на виправлення помилок узагалі залишилося не так багато. Настав час діяти.

Юрій Касьянов, офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки; ZN.UA [2]

Зображення вгорі: безпілотні літальні апарати «Орлан-10» у Центрі спеціальних технологій, Росія. Фото: Getty Images

«Аргумент» [3]

На цю тему: