У бою під Бахмутом 28-літньому воїнові 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Владиславу Кемському знесло осколком снаряда обличчя: очі, ніс і нижню щелепу. В українських шпиталях та лікарнях зуміли стабілізувати його стан, але реконструювати, повернути втрачене обличчя українські медики не можуть.

Ворожий снаряд розірвався біля самої голови

Клінік, що володіють технологіями реконструкції та трансплантації облич, усього кілька на всій планеті. Завдяки зусиллям волонтерів, допомогти Владу взялася французька клініка Ам’єн-Пікарді (CHU Amiens-Picardie). Причому безплатно. Влада там чекають, але він усе ще в Україні. Спливають дорогі дні, тижні, місяці. Ми спробували розібратися, чому. Та спочатку — докладніше про те, як таке сталося з воїном. Кореспондентка ZN.UA побувала в будинку Кемських у Коростені.

Влад пішов захищати свою країну добровольцем, хоча навіть не проходив термінової служби в армії. Після страшних подій у Бучі й Ірпені він сказав матері: «У мене є дружина, є син, і я не хочу, щоб ворог прийшов сюди й так само їх стратив». І пішов у військкомат…

— Поранення я отримав в окопі, — розповідає Влад. — Вороги наступали, я щойно змінив позицію, швидко висунув голову з окопу — й тут прилетів ворожий снаряд. Він розірвався біля самої голови. Далі я нічого не пам'ятаю. Отямився тільки в реанімації...

Влада лікували в Краматорську, Києві, Львові, Житомирі. Йому вже зробили кілька операцій, зокрема поставили металеву пластину з лівого боку черепа та пластину, яка тимчасово замінила нижню щелепу.

— Коли Влад перебував у реанімації в київській лікарні, йому давали сильні заспокійливі, він не міг говорити через трахеостому, яку йому поставили, — згадує мати воїна Лілія Віталіївна. — Стан був дуже тяжкий, він не розумів, що з ним відбувається. Коли нас пустили до нього буквально на кілька хвилин, він підняв пальці рук угору й показав нам, що в нього усе гаразд. А коли зняли трахеостому, Влад шокував усіх тим, що відразу заспівав: «Ой у лузі червона калина». Кожне вимовлене слово давалося великими зусиллями, він не міг нормально вимовляти звуки, та однак співав. Мій син дуже сильна людина.

Вивезти воїна на лікування за кордон дуже непросто

Медики шпиталів і лікарень, через які пройшов за цей час Влад Кемський, дійшли висновку, що його необхідно лікувати за кордоном, і подали пакети документів у Мінздоров’я, Міноборони й МВС, як зазначено в постанові КМУ № 1079 від 27 грудня 2017 року.

Цей нормативний акт велить: «Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ вжити заходів для направлення громадян України з числа військовослужбовців, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах проведення зазначених заходів, для лікування за кордон».

До постанови додається «Порядок направлення громадян України для лікування за кордон».

Здавалося б, усі механізми прописані, але Влад усе ще в Україні. Він розповідає, що Мінздоров’я відправило кількох хлопців у Нідерланди, але за нього нідерландська клініка, очевидно, не взялася.

Не взялася й американська, та сама, яка успішно проводить пересадку облич, — із нею Влада зв'язали волонтери.

І ось нарешті, завдяки волонтерці з Дніпра Вікторії Павловій, знайшлася французька клініка CHU Amiens-Picardie. Там Влада чекають і лікуватимуть безплатно. Крім того, уряд Франції забезпечить проживання супровідних осіб. Але Влад усе ще не може виїхати — проблема саме з супровідними особами та способом транспортування хлопця у Францію.

— Я перебуваю в особистому контакті з головлікарем клініки Ам’єн-Пікарді Стефані Дакпе (Dr Dakpe Stephanie), — розповідає медик, викладачка Дніпровської медичної академії Вікторія Павлова. — Клініка — європейський щелепно-лицьовий центр. Влад — четверта людина, якій я змогла організувати лікування там. Усі витрати бере на себе французька сторона. Відповідний лист був направлений із французького міністерства охорони здоров'я в українське. Тільки на таких умовах поранених випускають на лікування за кордон. Якщо людина хоче лікуватися за власний кошт, не випускають. Чому? Не знаю. Владу мають зробити кілька реконструктивних операцій, тож в Ам’єн він вирушає надовго.

За словами Вікторії, поранені, котрих вона відправляла раніше, були тяжчі, ніж Влад, і перебувають у клініках уже близько пів року.

— За Влада мене просили різні люди від різних сторін, — розповідає Вікторія. — Я думала, йдеться не про одну людину, а про кількох, і сказала, що не можу відправляти у клініку стількох. Але коли попросила назвати прізвище, стало зрозуміло, що всі дружно просять за одну людину — Влада Кемського з Коростеня.

Оформлення для лікування за кордоном, за словами Вікторії, процес дуже складний. Потрібно перекласти всі документи англійською мовою, домовитися в міністерстві, щоб подивилися документи. Потім потрібно, щоб головлікар французької клініки взяла у своєму Мінздоров’я лист-підтвердження про те, що клініка бере пацієнта на своє забезпечення, незалежно від того, скільки операцій йому доведеться робити. Цей лист треба подати в українське Мінздоров’я. І тільки за наявності цього паперу пацієнта випускають за кордон.

Вікторія уточнила: реальна вартість операцій, які мають робити Владу, — понад 700 тисяч євро. Це не просто пластичні операції, це реконструкція обличчя. У Влада немає щелепи й носа. Їх потрібно виготовити і вживити. До того ж треба вживити ще низку імплантів із титану й силікону.

Що стосується попередніх пацієнтів клініки, які там опинилися за сприяння Вікторії, у них уже з’являються обличчя. Але це тривалий процес. Живуть в Ам’єні разом із сім’ями.

Скільки часу забере оформлення всіх паперів, невідомо

Влад усе ще в Коростені, хоча мав уже виїхати. А час не чекає, і в клініці турбуються. У чому річ? Із цим запитанням звертаємося до мами Влада Лілії.

За її словами, головна проблема — вирішити, хто супроводжуватиме Влада. Мама — по суті, доглядальниця для своїх старих батьків-інвалідів. Дружина Влада — теж з інвалідністю і на підтримувальній терапії, до того ж на ній діти.

Тож супроводжувати Влада може тільки його рідний брат Олександр. Але, щоб оформити його як супровідну особу для тяжкохворого, потрібно спочатку оформити Владу інвалідність. Скільки це забере часу, невідомо.

Це підтверджує історія воїна й відомого юриста Масі Найєма. У бою він був тяжко поранений. Після звернення в МСЕК по оформлення інвалідності опублікував у Facebook фото свого пораненого обличчя без ока з підписом: «Я щойно був у МСЕК. Я нічого не зрозумів, що мені треба зробити. Немає жодного алгоритму, як діяти…»

А відсутність алгоритмів діяльності деяких держструктур часто означає лише одне — прохач сам має здогадатися, що потрібно зробити, аби почути слово «так».

Масі Найєм створив громадську організацію «Принцип», яка береться допомагати пораненим воїнам, зокрема і з оформленням інвалідності. Але це тема вже для іншої статті.

Влад Кемський так чи інакше вибереться у Францію, де отримає обличчя. Залишилося розв’язати всього кілька життєвих і бюрократичних вузликів. Але якби їх не було, лікарі з Ам’єна вже б лікували воїна.

Дуже сподіваємося невдовзі опублікувати фото всміхненого Влада з новим обличчям.

Фото: © Коростень today

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Поранені військові – про черги, комісії та бюрократію: "Відчуття, що система хоче тебе позбутися, а не допомогти" [4]
• Яких змін зазнала медична реформа під час війни [5]