Корсун: Якщо завтра зникне Інтернет - які месенджери будуть працювати

Очікування чергової “ядерки” та “удару по центрам прийняття рішень” – привід нарешті поговорити про “месенджери, які працюють без Інтернету” – і наскільки це правда. Бо давно вже просять розказати.

Одразу спойлер: зовсім без Інтернету месенджери або не працюватимуть – або працюватимуть поганенько. Принаймні зовсім не так зручно, як ми усі звикли.

А тепер розлогіше.

Спочатку як це в загалом працює.

Якщо сильно спрощувати, то по суті подібні рішення – “децентралізовані месенджери” - базуються на принципі передачі інформації не тільки через Інтернет-канали та сервери, а й напряму між самими телефонами: по Bluetooth чи Wi-Fi. Або альтеративними каналами типу LoRa, але то окрема історія.

Ну тобто якщо якась ультра-закрита спільнота (типу заколотників перевороту чи група журналістів розслідувачів топ-корупції) створила собі мега-сек’юрний чатік - то обмін повідомленнями буде працювати і у лісі, і у полі, де немає взагалі ніякого Інтернету і таваріщей майорів. І перехопити те, відповідно, буде надзвичайно складно. Якщо, звісно, не буде щура-агента всередині спільноти.

Але тут є нюанс: “автономні месенджери” можуть працювати лише на обмежених відстанях, у межах радіусу дії того ж Bluetooth чи Wi-Fi – а це не більше 100 метрів на відкритій місцевості. Або за допомогою радіо-подовжувачів для цих протоколів (mesh-системи). Або через спеціальне обладнання для тієї ж таки LoRa.

За наявності ж традиційного Інтернету – вони працюють як звичайні месенджери - хоча примусово через TOR, для більшої безпеки.

І тут виникає проблемка: а як отримувати новини інших територій, країн чи континентів у разі, скажімо, відсутності Інтернету на окремій території, у певному місті чи цілій області?

Щоб вирішити цю проблему, має існувати “живий” ланцюжок передачі даних, у якому один його кінець все ж підключено до Інтернет і має доступ до усіх новин Світу. І тоді потрібно буде, щоб гонець “з новинами” з вільного Інтернету у своєму смартфоні - фізично потрапив на “ізольовану” від Інтернету територію. Тоді він може пересуватися цим містом – на, скажімо, авто, мопеді, чи самокаті – у його кишені чи рюкзаку матиме смартфон з “новинами”. І цей смартфон гонця автоматично буде приєднуватися до інших смартфонів з аналогічним месенджером, і новини так само автоматично передаватимуться у спільні чати, де їх зможуть побачити усі інші учасники. Це називається “інжектор”. А сам принцип чимось нагадує на торенти: “скачав сам – роздай іншим”.

Якось це не дуже зручно, погодьтеся – фізично возити новини з міста у місто.

Хоча певні переваги для декого у цьому є.

Найбільш відомим “месенджером без Інтернету” вважається Briar.

Він безкоштовний, з відкритим кодом, без цензури, без центральних серверів, працює на Р2Р, має наскрізне шифрування за замовченням, з високім рівнем приватності. Усі повідомлення зберігаються виключно на пристроях співбесідників – а не десь у хмарі власника месенджеру. Круто ж?

Але прихильникам параноідальної приватності слід пам’ятати і про обмеження.

Наприклад, той самий Briar дозволяє лише обмін повідомленнями: ніяких дзвінків, ніякого пересилання картинок чи відео з котиками або палаючою русньою.

Та й навіть текстове повідомлення буде доставлено лише тоді, коли і відправник, і отримувач – обидва одночасно онлайн. Не буде ніяких “гляну потім що мені там прислали” – ця звична багатьом фішка просто не працює у сек’юрних децентралізованих месенджерах.

І до речі, поки що не існує версії Briar для iOS: лише для Andriod. Є десктопні версії, хоча я погано уявляю собі людей, які будуть таскати з собою лаптоп для сек’юрного спілкування у месенджері.

До того ж, Briar швидше за звичайні месенджери розряджає акумулятор – бо працює через Tor (якщо ж доступ ів Інтернет). Також неможливо зробити резервну копію. Якщо загубите свій телефон, то вже ніяк ніяк не можливо відновити усі повідомлення – вони підуть у забуття разом із втраченим девайсом.

Ну тобто “офлайн-месенджери” – це скоріше “рішення Судного дня”.

Коли Інтернет, наприклад, перестав працювати через фізичне знищення його інфраструктури. Або його накрило залізною завісою цензури, із жорсткими “білими списками” чи повним відключенням на тижні, місяці чи роки. Тобто це скоріше вимушене рішення за відсутності “нормального”. Хоча і має свою вузьку та вкрай специфічну аудиторію зараз, коли у вільній Україні поки ще немає офіційного Укркомнагляду.

Ця я розказав до того, що коли почуєте/побачите клікбейт “цей чарівний месенджер працює без Інтернету” – то знатимете скільки у цьому правди.

А полягає вона у банальній істині: всьому є своя ціна. За підвищену безпеку завжди доводиться платити, зазвичай - зручністю. А за підвищену зручність якраз розплачуються гіршою безпекою.

Але про всяк випадок – я б радив скачати собі зараз якийсь “офлайн-месенджер” типу Bridgefy чи Vojer чи той самий Briar - у залежності від операційної системи.

Бо хтозна шо там станеться у майбутньому - то най буде.

Бо Щекавиця – вона така: можна настати несподівано.

Костянтин Корсун, експерт з кібербезпеки. У 2000-2005 заступник керівника відділу боротьби з комп’ютерною злочинністю при Департаменті контррозвідки СБУ. Засновник та перший керівник CERT-UA. Колишній директор та співзасновник української кібер-компанії; сторінка автора у Фейсбук [2]

«Аргумент» [3]

На цю тему: