Скільки нас залишилось? Питання треба ставити саме так, а не інакше з огляду на довгу та інтенсивну динаміку зменшення числа українців в Україні. До повномасштабного вторгнення чисельність населення України складала 41 млн. осіб., станом на початок 2026 року 39,5 млн., тобто на 1,5 млн. менше. Це показник Держстату, який з 2015 р. не включає населення Криму, де проживає 1,9 млн. людей.

Відмінність між цими цифрами відображає природнє вибуття, як перевищення смертності над народжуваністю та воєнні втрати. Але найінтенсивнішою стала динаміка зменшення українців саме на підконтрольній території. Ця чисельність за роки повномасштабної війни скоротилась із 36,2 до 29,5 млн. людей (рис. 1).

Рис. 1. Зміна чисельності населення України протягом повномастабної війни 2022-2025 рр., тис.осіб.

Джерело: Держстат України, Держприкордонслужба, Мінюст, UN Human Rights Monitoring Mission in Ukraine

Для повноти картини треба привести тренд зниження чисельності українців на підконтрольній території із 1990-х років. Максимальною вона була у 1992 році - 52,2 мільйони, а на сьогодні маємо 29,5 млн., тобто, скорочення за три десятки років на 43%!
Подібної динаміки не має жоден європейський етнос, не зважаючи на універсальні тренди старіння, зниження народжуваності та чисельності дітей в сімʼях. Здається і світових прикладів такої динаміки не має за останні 50 років.

Ключові причини це економіка та війна. Вони визначають очікування майбутнього та планів реалізації себе в країні. До повномасштабної війни економічна невизначеність стала причиною численної трудової еміграції. До речі ця міграція стимулювалась і міжнародними програмами, які діяли в Україні. Число українських трудових мігрантів станом на початок 2022 року оцінювалося в 2,5-3,0 млн.осіб.

Ще одна причина це відсутність якоїсь системної протидії цим трендам із боку державної політики, байдужість до жорсткої динаміки депопуляції та занедбаність цієї теми в державному та суспільному дискурсі. Інакше як пояснити відсутність перепису населення із 2001 року? Такий перепис має проводитись мінімум раз на десять років. Тобто мало би бути ще два переписи після останнього.

Переписи мали бути проведені вручну, від дому до дому, а не у вигляді комедій перепису айфоном із кабінету. В Америці так і робиться вручну, в країнах Євросоюзу також, бо це серйозне питання. Відсутність уваги до цієї демографічної деформації із боку державної політики та й суспільства це те, що здатне шокувати. Рисунок 2 показує, що маємо на сьогодні із чисельністю та місцем перебування українських громадян.

Рис. 2. Чисельність та перебування населення України станом на 01.01.2026, тис.осіб.

Джерело: розрахунки та упорядкування ДП "Укрпромзовнішекспертиза", ГО Інститут розвитку національної економіки

Громадяни працездатного віку

Із демографією напряму повʼязаний трудовий потенціал українців. Чисельність працездатного населення на території України на тепер можна оцінити у 18,9 млн. людей. Це менше на 5,5 мільйони ніж до війни (див. Рис. 3).

Рис. 3. Чисельність працездатного населення на підконтрольній території України, тис.осіб

Джерело: Держстат України, розрахунки

Колись Україна мала перевагу за фактором чисельного, освіченого та недорогого трудового капіталу, що мало стати фактором економічного розвитку. Зараз ця перевага зменшилась, однак не зійшла на нівець, як іноді кажуть.

Без працівників не можливо досягнути ні високого зростання економіки ні її структурних змін, адже економічна діяльність була і залишається функцією праці та капіталу. Тому важливо розуміти скільки та яких працівників потребує та потребуватиме відновлення України.

Завдання на період відновлення

Для моделювання цієї потреби найперше потрібно зафіксувати цілі економічного розвитку на горизонті хоча б 10 років. Ними мають бути високі темпи зростання та структурні зміни національної економіки.

Теперішня структура економіки із мізерною часткою промисловості у 8,2% від ВВП не здатна забезпечити ні прийнятне зростання доходів людей, ні рівень фінансування оборони, як і не здатна надолужувати відставання за рівнем життя від Євросоюзу. Тому основною структурною зміною має стати нарощення частки переробної промисловості із теперішніх 8,2% до 17% чи краще до 20% від ВВП.

Фактор продуктивності праці

Крім того, щоб визначити скільки та яких працівників потребує Україна важливо розуміти дію ще одного фактору, яким є продуктивність праці.

Обсяг економіки так і можна визначити множенням продуктивності на число зайнятих. Продуктивність праці в Україні значно нижча порівняно із європейським союзом. Наприклад між продуктивністю праці в Польщі та Україні ціле провалля (див. Рис.4).

Рис. 4. Продуктивність праці України та Польщі, тис.дол.США

Джерело: Україна – дані Держстат України, розрахунки, Польша – дані OECD

Знову ж погляньмо на переробну промисловість. В цьому ключовому секторі економіки польська продуктивність випереджує українську в 2,6 рази, відповідно 17,3 та 44,7 тис. $ валової доданої вартості на одного працівника.

Сама переробна промисловість займає частку у ВВП Польщі 17%, а України лише 8,2%. Якщо ми хочемо зрозуміти чому у Польщі ВВП в минулому році перевищив 1 трлн.$, а у нас близько 205 млрд.$ треба запамʼятати приведені показники.

Скільки потрібно працівників та де їх знайти

Тепер скільки працівників потребуватиме економіка для високих темпів зростання та структурної трансформації? Для розрахунків приймаємо середньорічні темпи зростання ВВП 4,6% та досягнення частки переробної промисловості 13,5% до 2035 року. За 10 років досягнути вищого показника частки промисловості майже неможливо.

Розрахунки покладались на два варіанти змін продуктивності праці: (1) її зростання в 1,4 рази; (2) відсутності змін чи її консервування на теперішньому рівні. Відмінність у потребі в працівниках приведена нижче (див.Табл. 1).

Табл. 1. Потреба у працівниках за умови двох сценаріїв до 2035 року: інвестиційного та інерційного.

Ця відмінність суттєва і для додаткової потреби складає майже 4 рази. За підвищеної продуктивності це 1,25 млн., за незмінної, теперішньої 4,82 млн. працівників.

Отже матимемо дві різні реальності та два різних виклики в залежності від того чи робитимемо ставку на інвестиції задля підвищення продуктивності праці чи покладатимемось на збільшення кількості працівників. Відповідь очевидна, що інвестиції в значній мірі визначають масштаб дефіциту кадрів.

Щоб відповісти на питання де знайти 1,25 млн. людей давайте поглянемо на ресурс українців в Україні та за межами. Поки сфокусуємо увагу на співвітчизниках, які на перебувають підконтрольній території та на заході. На сьогодні чисельність зайнятого населення в Україні це 12,2 мільйони. Число тих людей працездатного віку, які не працюють це близько 2 млн. осіб. Це число не включає інвалідів 1 та 2 групи та студентів. Отже це резерв на який можна і потрібно розраховувати.

На заходів перебуває 5,8 млн. співвітчизників із яких 4,7 млн. працездатного віку. Візьмемо 35%-45% тих, хто може повернутись та отримаємо 1,7-2,1 млн. людей. Зʼєднаємо ці два резерви і маємо 3,7-4,1 млн. українців які можемо розглядати як резервуар додаткових працівників. Нагадаємо, що за умов підвищення продуктивності праці потреба складає 1,2 мільйони.

Висновок наступний

Всяка стратегія на перетині економіки та демографії, включно із імміграційною стратегією має працювати із двома показниками: (1) наявний резервуар трудового капіталу українців, чисельністю 3,7 - 4,1 млн. людей; (2) продуктивність праці, зростання якої визначають інвестиції, найперше у промисловість та сучасне виробниче обладнання. Інші питання, включно із залученням трудових мігрантів, є другорядними та мають вирішуватись по залишковому принципу потреби.

Якщо ж знову, і на цей раз Україна виявиться не спроможною започаткувати інвестиційну модель розвитку та твердий курс залучення інвестицій у побудову технологічної промисловості, тоді низька продуктивність праці, а з нею і заробітна плата залишаться законсервованими на теперішніх неприйнятних рівнях.

В таких обставинах питання зростання економіки треба буде вирішувати за рахунок збільшення числа зовнішньої та недорогої робочої сили. Вона працюватиме за низьку зарплату, що консервуватиме такий її рівень в країні. Українці, найперше молодого віку, на це не погодяться. Вони не те що не повертатимуться, а й надалі покидатимуть країну навіть після закінчення війни, тим більше, що є альтернативи на заході. Що буде із країною та демографією нехай кожен собі уявить окремо.

Володимир Власюк, к.е.н., директор «Укрпромзовнішекспертиза», голова комітету із промисловості ТПП України

(Джерело [2]).

Зображення вгорі: Кореспондент

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Українська економіка 2026 року: траєкторія безгоспного падіння [4]
• Романчук: Стратегія розвитку України від Уряду - пшик та пук [5]
• Кирило Шевченко: Економіка України на межі колапсу [6]