Курська кампанія: результати та наслідки

Важная новость

Курська кампанія є ключовим моментом у війні з Росією, спроможним змінити її траєкторію. Вона може прокласти шлях до перемоги України, а може й призвести до катастрофи. І якщо зараз українське суспільство відчуває викид адреналіну, то які почуття воно відчуватиме через місяць, коли курська операція перетвориться на рутину, а кількість втрат зростатиме?

Про це йдеться у статті [2] видання ZN.UA.

Ось уже тиждень як українські війська проводять «спеціальну воєнну операцію» у Курській області: несподівано для росіян їхня територія стала зоною бойових дій. І тепер російські літаки бомблять, а російська артилерія обстрілює російські села, а тисячі росіян залишають свої будинки. Така реальність для громадян країни, чиє керівництво почало війну проти України. Така реальність для росіян, які підтримують «СВО» і радіють убивствам українців.

У міру просування українських сил серед жителів області та Z-воєнкорів зростала паніка. Попри спроби локалізувати прорив, російське командування не змогло стримати наступ наших військ і на момент написання статті не змогло стабілізувати лінію фронту. Одночасно з відправленням різношерстого підкріплення для захисту Курської області міністр оборони РФ Андрєй Бєлоусов збирався [3] провести там хресний хід із мощами Матрони Московської. Чи допоможе?

За оцінкою [4] аналітиків групи Conflict Intelligence Team (CIT), кульмінація наступу вже позаду. Після стрімкого заходу до Суджанського і Кореневського районів Курської області наші війська займають позиції, будують опорники, бліндажі та блокпости, мінують підходи. І нарощують живу силу та техніку. Російські воєнкори також повідомляють, що ЗСУ заходять до Красноярузького району Бєлгородської області (де вже почалася евакуація жителів) і Бєловського району Курської області.

За словами [5] джерела російського ТГ-каналу ВЧК-ОГПУ, «еще немного и ВСУ окопается так, что ВС РФ их будет очень сложно «выбить» с территории Курской области». Своєю чергою близький до Кремля російський політолог Сєргєй Марков заявив [6] у коментарі The Washington Post, що якщо російські війська «діятимуть з такою самою швидкістю, з якою Росія наступає в інших місцях, то на повернення Курської області може піти рік».

У прориві російської оборони Z-блогери та воєнкори звинувачують російське військове керівництво, розвідку, «кадировців». Однак вони незадоволені й самопроголошеним президентом Білорусі Аляксандром Лукашенком, звинувачуючи його в «договорняку» з українським керівництвом: мовляв, його рішення відвести білоруські війська від кордону дало можливість Україні перекинути резерви для атаки на Курську область. Показуючи себе союзником Росії, Лукашенко розпорядився підсилити угруповання військ на кордоні з Україною.

Утім, українська прикордонслужба поки що не зафіксувала переміщень техніки або особового складу біля кордону. Офіційний представник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко не виключив, що такі заяви Мінська спрямовані на відволікання резервів і сил ЗСУ та спробу підіграти Кремлю у розв’язанні проблеми із втратою Росією контролю над значними територіями Курської області.

У понеділок на нараді в Путіна т.в.о. губернатора Курської області Алєксєй Смірнов проговорився [7], що українські війська контролюють 480 кв. км території області та 28 населених пунктів, при цьому глибина фронту 12 км, ширина — 40 км. Але, за оцінкою аналітиків Deep State, росіяни могли втратити контроль над удвічі більшою кількістю населених пунктів. За словами головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, українські війська контролюють близько 1000 кв. км території Курської області.

Однак аналітики американського Інституту вивчення війни вважають [8], що наші сили не контролюють усієї території в межах максимально заявлених просувань України. Нині з прикордонних районів Курської області, інших населених пунктів втекли близько 180 тисяч людей. Ті, хто залишився, звинувачують місцеву владу в бездіяльності та звертаються [9] до Путіна, благаючи про допомогу. Путін же запровадив режим «контртерористичної операції» і пообіцяв по 10 тис. руб. (близько 115 дол.) тим, хто залишив свої будинки через бойові дії.

Українська ставка

Курська операція ЗСУ загнала в глухий кут експертів і політиків, які губляться в здогадах щодо стратегічних цілей широкомасштабних воєнних дій на російській території. Адже те, що спочатку виглядало як диверсійно-розвідувальна вилазка, виявилося стратегічною воєнною операцією. Ставки в цій ризикованій кампанії для України високі.

Думки українських, російських, західних експертів в оцінці курської операції діаметральні. Одні вважають, що це авантюра Зеленського, й необхідно не відкривати нового фронту, витрачаючи на нього й без того обмежені ресурси, а концентруватися на Донбасі, де російські війська протискають українську оборону. Інші експерти оцінюють операцію як успішну для України, оскільки відбулася повна зміна правил гри, коли слабша сторона починає диктувати свої умови сильній.

Своїх цілей Київ не розкриває. Але операція в Курській області проходить в умовах, коли в нас існують проблеми з резервами й на сході підсилюється тиск росіян, зокрема на покровському напрямку, де є ризик прориву української оборони. Тому часто звучить запитання: чи варто жертвувати життями українських солдатів і нечисленною західною військовою технікою задля того, щоб зайняти кілька сотень квадратних кілометрів російської території, тоді як ми втрачаємо свою, українську?

То навіщо Київ проводить операцію в Курській області?

Щоб підняти український прапор у російському селі? Зайняти Курську АЕС та обміняти на Запорізьку? Взяти під контроль у Суджі газовимірювальну станцію, через яку російський газ надходить до Європи, і перекрити кран? Захопити обласний центр РФ — Курськ і якнайбільше російської території, щоб використовувати це як козир на майбутніх переговорах? Порушити російські лінії постачання північної частини фронту? Створити «санітарну зону» уздовж Сумської області? Відволікти російські війська з Донбасу та Харківської області?

Через тиждень після початку операції туман війни потроху розсіюється, й починають проглядатися стратегічні цілі українського керівництва. «Курська атака спричинить тиск на Росію та «відновить справедливість», — заявив Володимир Зеленський. Своєю чергою український чиновник сказав AFP [10], що мета наступу — «розтягнути позиції противника, завдати максимальних втрат і дестабілізувати ситуацію в Росії, оскільки вона не в змозі захистити свій власний кордон».

Російсько-німецький історик і соціолог Ніколай Мітрохін зазначає [11]: «Те, що відбулося в результаті атаки ЗСУ на Курську область, називається «перехопленням стратегічної ініціативи», якою ЗС РФ володіли дев'ять останніх місяців. Попри певні успіхи ЗС РФ у Донецькій області, ЗСУ нині визначають динаміку перебігу воєнних дій, на їхні дії ЗС РФ мають реагувати швидше й чіткіше, ніж здійснювати свої».

Якщо українська операція в Курській області задумувалася для того, щоб змусити російське військове керівництво перекинути війська з покровського й торецького напрямків і тим самим послабити тиск на українську оборону, то цієї мети наразі не досягнуто. Російське командування не послабило «м'ясних штурмів» і продовжує захоплювати метри української землі. Щоб купірувати український наступ, Кремль бере підкріплення з другорядних ділянок, і загальне становище на фронті залишається для Києва важким.

Утім, нестача живої сили та техніки в росіян настільки велика, що Лукашенко дав вказівку передати росіянам частину військової техніки з бойових підрозділів білоруської армії.

На думку [12] військового оглядача Костянтина Машовця, «поки російське командування вважатиме, що воно спроможне ОДНОЧАСНО «долати курську кризу» і вести наступ, наприклад, у бік Покровська, воно це робитиме». Для того щоб до Курської області було перекинуто резерви з головних напрямків, на курському напрямку «має відбутися справді катастрофа для росіян принаймні оперативного рівня, із чіткою перспективою розростання до стратегічного».

Україна у військовому протистоянні з Росією зробила акцент на асиметричних діях, перехопленні ініціативи на фронті, раптовості та потаємності, спроможності діяти мобільно й ефективно. Адже якщо ми не будемо ризикувати та намагатися перехопити ініціативу, тільки віддаючи з великими втратами метри та кілометри нашої землі щодня, то це призведе лише до поразки. Так, такі операції дуже ризиковані. Але вони дають шанс. А без цих операцій шансу немає взагалі.

Змінюючи наративи

Якщо військові результати поки ще не очевидні, то політичні та психологічні наслідки курської операції відчуваються вже сьогодні. Насамперед в українців — як на «нулі», так і в тилу — покращився настрій. Після торішнього провалу нашого наступу, місяців кривавого відходу на Донбасі, стрімкого натиску росіян на Харківщині кадри з українськими солдатами в Курській області та російськими полоненими підживлюють моральний дух.

«Мені подобається цей дух єдності, бадьорість, тому що успіхів на фронті нам сильно не вистачало. У багатьох побратимів період «мене все з…о» змінився на «відправте мене на Курськ!!!». Це нам справді потрібно, й тоді будуть великі перемоги, яким ми порадіємо пізніше», — написав [13] у ТГ-каналі «Офіцер» український військовослужбовець «Алекс».

Наступ у Курській області, на думку [14] військового аналітика Майкла Кларка, дає Києву можливість спробувати перевернути наратив про те, що українці повільно програють війну. А крім того, змінити ставлення США до цієї війни та динаміку дискусії, щоб українців не сприймали як «сміливих невдах», яким доведеться поступитися територіями.

При цьому відкритим залишається питання про ступінь поінформованості та участі західних партнерів Києва в організації та підготовці ризикованої операції на території агресора: раніше Захід виставив обмеження щодо застосування західної техніки та озброєння на російській території. Як можна зробити висновок із заяв [15] радника Білого дому з комунікацій у сфері нацбезпеки Джона Кірбі, і у Вашингтоні не цілком мають уявлення про те, що робить Київ.

Однак Politico зазначає [16]: немає ознак того, що західні союзники, які раніше були стриманими відносно атак на територію РФ, намагаються зупинити Україну в Курській області. Серед них і Німеччина, що зазвичай не бажала «провокувати Путіна», особливо коли йшлося про надання Україні зброї, яку можна використовувати для ударів по Росії. В остаточному підсумку, зазначає видання, події в Курській області можуть змінити ставлення союзників України до атак углиб території РФ.

Наразі в Києві відчувають розчарування. За інформацією The Telegraph [17], уряд Великої Британії не дозволяє Україні використовувати далекобійні ракети Storm Shadow для ударів по Курській області. Але ж з допомогою Storm Shadow ЗСУ могли б атакувати там транспортну інфраструктуру та аеродроми.

Успіхи українців у Курській області відповідно б'ють по моральному стану росіян, які змушені з мінімумом речей тікати з рідних місць і бачать, як російські ж літаки бомблять їхні будинки, спостерігають безпорадність влади. І в цьому криються ризики для стабільності внутрішньополітичної ситуації в Росії. Адже саме некомпетентність військового керівництва була однією з причин заколоту Євгенія Прігожина, який прагнув «правильно» вбивати українців.

Однак поки що немає ознак того, що це невдоволення в найближчому майбутньому переросте в щось більше — масові протести із закликом до влади припинити війну. Та й чи багатьох росіян — у Москві, Владивостоку, Єкатеринбурзі, Грозному — цікавить те, що відбувається в далекому Курську? Звичайно, невдачі російської армії в Курській області викликають у росіян обурення та гнів щодо власної влади, яка не зуміла забезпечити їм безпеку. Можливо, колись це й виллється в протести.

Курська аномалія

Набагато більш разючою є відсутність сплеску патріотизму росіян у відповідь на захід іноземних військ на територію Росії. Але ж експерти очікували демонстративного згуртування росіян навколо влади, Кремля, Путіна, мобілізації російського суспільства для «священної війни». Але черг біля військкоматів не спостерігається. Одна з причин цього криється в тому, що Кремль прийняв рішення применшити значення курської операції, мінімально реагуючи в публічному просторі на присутність української армії в Росії.

Як зазначає [18] російська журналістка Фаріда Рустамова, «російська влада всіляко підтримує видимість того, що події в Курській області — це якесь чергове стихійне лихо у віддаленому регіоні, а не війна на території Росії». Поки що Путін не оголосив війни, не запровадив у країні воєнного стану і не оголосив мобілізації, обмежившись режимом контртерористичної операції (КТО). Мабуть, у Кремлі вважають, що подібна стратегія може вдарити по Путіну мінімально.

Проте наступ українських військ у Курській області, контроль Києва над 480 кв. км російської території, збільшення потоку біженців б'ють по авторитету Путіна, який допустив переведення повномасштабних бойових дій до Росії, адже подібне становище неможливе для країни, яка впевнена у своїй перемозі. Це удар по репутації військових, Кремля, Путіна. «Це приниження для Владіміра Путіна, і люди, звичайно, незадоволені», — сказав [19] в інтерв'ю радіостанції Times російський політолог Сєргєй Марков.

Ситуація вимагає від хазяїна Кремля швидких заходів не тільки з локалізації українського наступу та відновлення контролю над кордоном, а й демонстративно жорсткої відповіді, яка має показати світу та Україні, що курська операція не залишиться безкарною. Інакше це буде «не по-пацанськи»: відсутність реакції виставлятиме Путіна слабким і вразливим.

Насправді в Кремля обмежені ресурси для подальшого підняття ставок в ескалації. По суті, це може бути тільки використання ядерної зброї. Але якщо Z-воєнкори й пишуть про необхідність завдати по українських військах удар тактичною ядерною зброєю, то Путін наразі не погрожує ядерною палицею. Мовчить і Дмітрій Мєдвєдєв, який неодноразово погрожував ядерним Армагеддоном. І це також демонструє, що встановлені Кремлем «червоні лінії» — фікції. Українцям же варто готуватися до чергових ракетних ударів.

У статті для Foreign Policy аналітик Шведського інституту міжнародних відносин Андреас Умланд пише [20], що «вторгнення України в Росію може привести до швидшого закінчення воєнного конфлікту». На жаль, це не так: у ситуації, коли Путін відчуває свою слабкість, він ще менше готовий до переговорів і компромісів, виставляючи умови, неприйнятні для Києва. Він уже заявив, що з Києвом, «який атакує мирних громадян і об'єкти ядерної енергетики, немає про що говорити».

Ось і російська журналістка Єкатєріна Вінокурова бачить [21] такі настрої в істеблішменті: «У червні-липні 2024 року в цих колах домінував настрій — «це останнє воєнне літо», люди активно обговорювали проєкти «на майбутнє», вибори до Держдуми 2026 року тощо… Тепер обговорюється, що ситуація в Курській області — це серйозно, і що за три дні вона не вирішиться, хоча в результаті закінчиться повною перемогою Росії». Понад те, за її словами, російські «політичні кола» нині переконані, що «це воєнне літо не буде останнім».

Курська операція має для українців нехай несподіваний, але важливий побічний ефект. Захопивши сотні полонених — строковиків, «кадировців», співробітників ФСБ, Україна не тільки значно поповнила свій обмінний фонд і отримала шанс звільнити «азовців». ТГ-канал Gulagu.net повідомляє [22], що після початку курської операції «по лінії М ФСБ і 2 Служби пройшла негласна вказівка в ГОУ й ГУСБ ФСІН припинити систематичні катування й не допускати надалі очевидних НП і явних катувань, аналогічних тим, від яких загинув водій «Азова» Олександр Іщенко в ростовському СІЗО».

За умов поширення бойових дій на територію РФ дуже важливо, як зазначає колишній заступник генпрокурора України Гюндуз Мамедов [23], щоб українські солдати послідовно дотримувалися норм міжнародного гуманітарного права. «Ми завжди транслювали готовність дотримуватися МГП відносно як цивільного населення, так і військовополонених. Маємо продовжувати цю стратегію на захоплених територіях РФ, продемонструвавши якісну відмінність від армії противника», — наголосив Мамедов.

* * *

Аналітики Інституту вивчення війни [24] вважають, що курська кампанія є ключовим моментом у війні з Росією, спроможним змінити її траєкторію. Вона може прокласти шлях до перемоги України, а може й призвести до катастрофи. І якщо зараз українське суспільство відчуває викид адреналіну, то які почуття воно відчуватиме через місяць, коли курська операція перетвориться на рутину, а кількість втрат зростатиме?

На тлі перших військових успіхів — установлення контролю над великою російською територією, захоплення сотень російських полонених — необхідно не впадати в ейфорію, не потрапляти в розставлені росіянами логістичні пастки та співвідносити стратегічні й тактичні цілі з наявними резервами. І, змінюючи динаміку збройного протистояння, разом із західними партнерами створювати умови, які все ж таки змусять Путіна сісти за стіл переговорів і перестати говорити мовою ультиматумів і ракет.

Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [25]

На цю тему: