9 червня 2026 року Верховна Рада України прийняла законопроєкт №15111-д [2] про оподаткування доходів, отриманих через цифрові платформи. Bolt, Uklon, Airbnb, Uber та інші сервіси відтепер будуть зобов'язані реєструватися в ДПС, ідентифікувати продавців і подавати щорічну звітність. Сотні тисяч водіїв, кур'єрів, орендодавців житла і продавців вживаних речей потраплять до орбіти автоматичного податкового контролю. Згідно інформації Міністерства фінансів України очікуваний фіскальний ефект складатиме близько 14 млрд грн щорічно. При цьому не варто мати ілюзій щодо того, хто саме наповнить бюджет цими коштами.

Новий податок по факту заплатять кінцеві споживачі, тобто звичайні українці: вартість поїздки на таксі, доставки їжі чи оренди житла автоматично зросте на ті самі 10%, оскільки платформи підвищать ціни своїх послуг. Це той самий сценарій, який Україна вже проходила з так званим "податком на Google": після запровадження 20% ПДВ на цифрові послуги нерезидентів міжнародні сервіси просто підняли вартість підписок для українських користувачів на відповідну суму. Податок формально сплачує компанія, але фактично – споживач.

Українська влада подає прийняття цього законопроєкту як важливий крок, спрямований на гармонізацію українського законодавства з правом ЄС, виведення доходів з "тіні" та забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку. Насправді ж, це чергове хибне управлінське рішення, яке призведе лише до збільшення податкового навантаження на українських громадян.

Натомість майже непоміченою пройшла інформація про те, що Державна податкова служба 2 червня оприлюднила дані про виявлення масштабної схеми виведення коштів за кордон: понад 2 300 компаній здійснили зовнішньоекономічні операції на суму понад 198 млрд грн і після цього фактично зникли.

Принципово важливо зафіксувати: виявлення цієї схеми стало можливим не завдяки раптовому покращенню роботи ДПС, а завдяки тому, що до процесу контролю долучилися Бюро економічної безпеки та Державної митної служби, керівників яких було обрано через незалежні конкурентні процедури під тиском міжнародних партнерів і громадянського суспільства.

Як працювала виявлена "схема"? За даними [3] ДПС, 1 243 компанії здійснили експортні операції на суму понад 176 млрд грн, ще 555 — імпортні на суму понад 18 млрд грн. Після цього вони просто зникли. Структурні ознаки схеми унеможливлюють її трактування як розрізнених порушень: 1 643 фізичні особи, причетні до компаній-порушників, одночасно задіяні в управлінні або володінні понад 42 тисячами інших юридичних осіб. Серед них — 7 осіб, кожна з яких є керівником або засновником понад 500 компаній, разом контролюючи більше 7 тисяч суб'єктів господарювання. Компанії використовували спільні ІР-адреси, реєструвалися за тотожними адресами і подавали звітність з однакових комп'ютерних мереж.

Показово, що НБУ щомісячно передавав ДПС інформацію про порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД з травня 2024 року у повному обсязі. Профільні органи мали необхідні дані в режимі, наближеному до реального часу. Схема фіктивного імпорту і неповернення валютної виручки фіксувалася [4] експертами та журналістами-розслідувачами задовго до нинішнього оголошення, є всі підстави вважати, що подібні механізми функціонували роками.

У цьому контексті Рахункова палата у висновках про виконання державного бюджету за 2025 рік констатує [5]: загальний податковий борг платників зріс за рік у 1,7 раза – до 233,3 млрд грн, переважно за рахунок пені за порушення у сфері саме зовнішньоекономічної діяльності. При цьому нараховані суми суттєво перевищують активи відповідних платників, а ризик нестягнення є суттєвим. Тобто ці кошти вже фактично не повернути.

При цьому є всі підстави вважати, що цифра у майже 200 млрд грн є заниженою. По-перше, вона охоплює лише операції, які пройшли через офіційну банківську систему і потрапили до звітності НБУ. Відповідно обсяги, виведені повз неї, через готівкові розрахунки за експортовану продукцію чи криптовалютні канали, не піддаються обліку в принципі. По-друге, вартість товарів у подібних операціях, як правило, свідомо занижується в деклараціях – це зменшує і митні платежі, і базу для нарахування майбутніх санкцій.

Варто нагадати, що упродовж останніх років влада обґрунтовувала необхідність підвищення податкового навантаження браком ресурсів для потреб Сил безпеки та оборони. Наприкінці 2024 року військовий збір зріс з 1,5 до 5 відсотків, збільшилось фіскальне навантаження на фізичних осіб-підприємців, у публічному просторі системно порушується питання реформування спрощеної системи оподаткування аж до її фактичного згортання та переходу на податкові моделі країн ЄС, зокрема Польщі.

Щоб зрозуміти, що насправді означають ці гроші, потрібно пам'ятати головну особливість бюджету України під час війни: видатки на оборону у 2022-2025 роках фінансувалися переважно з внутрішніх надходжень – податків українських громадян і бізнесу, тоді як міжнародна допомога спрямовується на соціальні та гуманітарні видатки. Тобто кожна гривня, виведена з-під оподаткування через подібні схеми, - це гривня, яка недоотримана Силами безпеки та оборони. Висновок простий і неприємний: крали в армії.

Масштаб украденого вражає: 198 млрд грн – це більше, ніж увесь військовий збір, який за 2025 рік сплатили [6] всі разом узяті українці (163,6 млрд грн). Це вдвічі більше за суму, що держава за три роки виплатила [7] майже 200 тисячам родин за зруйноване чи пошкоджене російськими атаками житло в межах програми єВідновлення. І це майже 15 років надходжень від щойно запровадженого податку на цифрові платформи, заради якого під фіскальний контроль поставлять сотні тисяч українців.

Промовистим є контраст між заявами та реальністю. Голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев публічно стверджував [8], що "детінізація" здатна принести бюджету додаткові 420–450 млрд грн. Але, як виявилося, реальним предметом цієї "детінізації" став переважно легальний малий і середній бізнес, а не організовані "схеми" великого розміру. Тепер вже очевидно: поки держава дискутувала про те, як "вичавити" більше з ФОПів і учасників цифрової економіки, паралельно через фінансову систему щорічно проходили сотні мільярдів гривень, які за умов ефективного контролю могли б спрямовуватися на потреби ЗСУ без жодного підвищення податків. Відповідно, жодного публічного коментаря щодо схеми на 198 млрд грн на рік ані від Данила Гетманцева, ані від його першого заступника Ярослава Желєзняка, ще одного послідовного речника збільшення фіскального навантаження останніх років, ви не знайдете.

Цей кейс унаочнив просту істину: незалежні інституції бачать порушення, які воліли не помічати контролюючі органи на чолі з політичними призначенцями. Україна вже спостерігала цю закономірність на прикладі НАБУ і САП, які розпочали розслідування зловживань, повз які роками проходили підпорядковані владній вертикалі структури. Тепер її підтвердили БЕБ і оновлена митниця. Саме з цієї закономірності має випливати порядок подальших дій.

По-перше, логічним і невідкладним продовженням розпочатих реформ є поширення моделі конкурсного відбору на голову Державної податкової служби. Доки призначення на цю посаду відбувається поза незалежними конкурентними процедурами з участю міжнародних експертів і представників громадянського суспільства, ми не побачимо системної боротьби з тіньовими потоками.

По-друге, необхідне запровадження механізму дзеркальної торговельної статистики у зовнішньоекономічній діяльності. Фіктивний експорт та імпорт виявляються елементарним зіставленням: те, що Україна задекларувала як вивезене, має збігатися з тим, що країна-партнер задекларувала як ввезене. Для України, яка має угоди про митну співпрацю з ЄС і доступ до європейських систем обміну інформацією в рамках процесу вступу, створення такого механізму є вже давно назрілим. Розбіжність у дзеркальній статистиці на мільярдні суми мала б ставати автоматичним тригером для перевірки.

По-третє, необхідна верифікація даних про реальних власників компаній і обмеження інституту номінальних директорів. Феномен "7 осіб на 7 тисяч компаній" був би неможливим у юрисдикціях, які вже пройшли цей шлях. Запровадження автоматичних стоп-факторів, таких як масові реєстрації на одну особу, тотожні адреси, спільні засоби звітності, закрило б саму можливість будувати подібні мережі.

По-четверте, необхідна відповідальність професійних посередників. Жодна схема такого масштабу не працює без юристів, які реєструють компанії, бухгалтерів, які подають звітність, і банківських працівників, які відкривають рахунки сотням фірм з однаковими ознаками. В Україні професійні учасники подібних "схем" сьогодні не ризикують практично нічим.

По-п’яте, парламент має запровадити нову практику: кожен законопроєкт про підвищення податків чи розширення регуляторного контролю щодо громадян і малого бізнесу повинен супроводжуватися публічним звітом профільних контролюючих органів про стан протидії великим фінансовим схемам та процеси "детінізації" економіки.

Ці правила вже давно працюють в країнах, з якими Україна себе порівнює і до спільноти яких прагне приєднатися. Значна частина з них є прямими зобов'язаннями України в рамках переговорів про вступ до ЄС і програм міжнародної підтримки. На тлі амбітних завдань влади щодо відкриття та швидкого закриття переговорних кластерів з ЄС зволікати з цими кроками вже немає жодних підстав, бо європейські інституції будуть оцінювати прогрес України саме за реальною спроможністю протидіяти фінансовим зловживанням.

Насамкінець варто назвати речі своїми іменами. Схема, в якій тисячі компаній роками безперешкодно проводили мільярдні операції, не може існувати без відома і прикриття перших осіб усіх контролюючих і правоохоронних відомств. Тому якщо розслідування цієї справи завершиться судами проти номінальних директорів і рядових виконавців – це означатиме лише одне: систему вирішили зберегти, пожертвувавши "стрілочниками". Справжнім результатом мають стати кримінальні провадження проти ключових бенефіціарів у владі та кадрове перезавантаження керівництва всіх причетних структур. У країні, яка воює, крадіжка в армії має каратися за усією суворістю закону.