НА УКРАЇНСЬКИХ ТРАСАХ Я ВИЯВИВ ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК СТРИМУВАННЯ РОСІЙСЬКОГО НАСТУПУ

- Малкольме, ви служили в Україні в Міжнародному легіоні в перший рік повномасштабної війни. Що вас спонукало приїхати в нашу країну?

- О, це було дуже просте рішення. Перед самою війною я понад місяць перебував в Україні – проводив аналіз для оборонного аналітичного центру щодо того, як саме Росія може вторгнутися. На початку січня було абсолютно зрозуміло, що військова агресія відбудеться, і що це буде найбільша війна в Європі з часів Другої світової.

Я мав проаналізувати, як Росія розгортає свої сили і якими шляхами здійснюватиме напад. Адже нападник не вискакує просто нізвідки. Він має зосередити сили в певних місцях, забезпечити їх пальним, боєприпасами, їжею. Ми бачили їх у Білорусі, на південному заході від Курська, під Бєлгородом, біля Харкова... Питання було в тому, як вони збираються це зробити. Їхня мета була дуже чітка: іти на Київ з трьох різних напрямків: з півночі, заходу (просунувшись із Білорусі), північного сходу через Суми й Чернігів і далі – зі сходу.

Я передбачав ще до війни, що вони намагатимуться висадити повітряний десант – гадав, що використають для цього прикордонний польовий аеродром. А виявилося, вони зазіхнули на Гостомель, де була розташована «Мрія».

Одне слово, якщо ви збираєтеся зрозуміти, як ворог атакуватиме вас, то повинні оцінити ситуацію на місці, бачити цю землю, на якій вестимуться бойові дії, врахувати розташування населених пунктів тощо.

- То ви встигли об’їхати всю лінію оборони, де очікувалося вторгнення?

- Так, майже всю, крім Одеси.

Пам’ятаю, як одного разу ми їхали з Києва до Сум, сім годин на машині.

Отже, танком це мало б зайняти від десяти днів до двох тижнів. І тут мені відкрилося головне: по дорозі кожні кілька кілометрів, майже в кожному селі розташована заправка. Це або Socar, або «Окко», або ще якась... Я зрозумів, що в Україні – найкращі заправки у світі, бо це не просто заправки. Це магазини, мініресторани... Пам’ятаю, як уперше заїхав на Socar – а там ціла стіна заставлена алкоголем. Дуже хорошим! Азербайджанський коньяк, віскі «Джек Деніелс» – шість упаковок – і багато всього… Мені подобається одеський коньяк…

Отже, перший мій висновок був такий. Просування російських військ зайняло б значно більше часу, а не два тижні.

Чому? Бо вони всі будуть п’яні в дупу. Заправлятимуться на кожному перехресті і крастимуть спиртне. Потім спатимуть без задніх ніг, і спецназ, партизани перерізатимуть їм горлянки.

Знаєте, я брав участь у великих вторгненнях, в операції «Буря в пустелі» (в Іраку, – ред.), у Лівії, і ми, американці, та й військові інших західних країн, дуже дисципліновані, ніхто не торкався алкоголю. Але ж російські війська зовсім інші…

На самому початку війни перше відео, яке я пам’ятаю, було з бензозаправки Socar. Там ці хлопці грабували касу. Раптом хтось побачив весь той алкоголь, і в їхніх у руках з’явилися кошики, наповнені міцними напоями – усіма тими чудовими коньяками. Я зрозумів, що їм кінець.

Розвідка – це, зокрема, оцінка того, як поводитиметься ваш ворог. А передбачити це було нескладно. Росіяни ж діяли так не лише на заправках. Вони шукали алкоголь у кожному домі – там, де просувалися чи зупинялися. Це був важливий чинник їхнього наступу.

Звичайно, війська з півночі, з Білорусі, які висаджувалися з вертольотів у аеропорту Гостомеля, може, і не були п’яні, але їх чекали в засідці. Ми називали це фестивалем «Стінгера» (переносний зенітно-ракетний комплекс, – ред.). Хлопці сиділи біля водосховища і просто збивали гелікоптер за гелікоптером. Це була бійня. А вони сподівалися, що візьмуть цей аеропорт, і країна розвалиться й буде їхньою за три дні.

Ще за кілька тижнів до вторгнення, коли аналізував ситуацію для телеканалу MSNBC, я дискутував з якимось експертом, що ніколи не бував в Україні. А я тоді щойно повернувся з Авдіївки до Києва, куди їздив з групою іноземних журналістів, хоча я ніякий не журналіст – лише виступав на телебаченні.

Там, до речі, нас інструктував генерал Олександр Сирський, який тоді командував Сухопутними військами, та командувач операції Об’єднаних сил генерал Олександр Павлюк. Ми були за 70 метрів від росіян на блокпосту.

Журналісти ставили дурні запитання. Було видно, що Павлюк і Сирський розчаровані. Пам’ятаю, журналіст із CNN питає: «А що буде, коли росіяни нападуть з півночі?». Павлюк каже: «Ми битимемося з ними». Той знову: «А якщо вони нападуть з півдня?» – «Ми битимемося з ними… Мені байдуже, звідки вони прийдуть, ми з ними воюватимемо».

І в той момент я зрозумів: цю людину неможливо перемогти. Цей командир нищитиме росіян.

Я це сказав на MSNBC. А той експерт заявив, що вони візьмуть Київ за три дні. Кажу: «Слухайте, я в Києві. Це місто ніколи не впаде – ніколи! Воно завбільшки з Чикаго, населення понад 3 млн плюс переселенці. Навіть коли сім’ї виїдуть, тут все одно залишиться дуже багато озброєних людей. І вони ніколи не приймуть окупації. А той експерт: «Ну, ви ж знаєте, який у Росії військовий потенціал»...

Та вони, кажу, будуть п’яні – я витратив місяць, вивчаючи це. А головне, є українська армія, яка перебуває в полі з усією своєю амуніцією. Розгорнута, чекає на росіян. Усі танки виведені, уся техніка готова, солдати в окопах з боєприпасами. Я, кажу, щойно зустрівся з двома найкращими командирами цієї війни, яких не можна перемогти. Ці хлопці – як Джордж Паттон і Дуайт Ейзенхауер (прославлені американські генерали часів Другої світової війни, – ред.), і вони дадуть бій.

Знаєте, я був єдиною людиною, яка сказала на американському телебаченні до початку війни: Росія програє.

- То як ви потрапили власне в легіон?

- Ось так і потрапив... Павлюк в Авдіївці запитав мене: «А чому б тобі не піти в армію?».

Коли почалася повномасштабна війна, я напередодні абсолютно випадково виїхав з України – захворів був на ковід, як з’ясувалося. А як приїхав до США, то зрозумів, що відразу повертаюся – адже там нападають на моїх друзів, убивають людей, яких я знаю. Відразу ж оголосили про набір до Міжнародного легіону, і я вирішив долучитися. Оскільки я мав контракти з урядом США щодо роботи в Іраку, Лівії та деяких інших місцях, мав повний гараж військового спорядження – найкращого на планеті.

У мене були бронежилети, шоломи – близько сотні комплектів, також медичне обладнання...

Спочатку я співпрацював з ГУР, потім перевівся до першого батальйону Міжнародного легіону в Харкові, де став начальником розвідки. Росіяни врешті підірвали нашу штаб-квартиру в місті. Потім я перейшов до третього батальйону, який займається спеціальними операціями. Там я був розвідником, а також снайпером. У вересні 2022 року ми брали участь у Харківському контрнаступі.

- А що ви робили в ГУР?

- Різне…

Крім того, якось у квітні «гурівці» захотіли, щоб я зняв відео із закликом долучатися до Міжнародного батальйону.

Я з’явився на телеканалі MSNBC, на якому протягом семи років виступав як експерт, у повному спорядженні, зі зброєю. Падав сніг, якраз тривав повітряний наліт. А я кажу в телекамеру: «Я пішов з MSNBC і вступив до Міжнародного легіону. Я тут, щоб воювати й захищати Україну». Наступного дня мені довелося дати інтерв’ю трьом десяткам новинних телеканалів по всьому світу. А через два дні мене викликали на маленьку зустріч в ГУР і сказали, що в них є відео, яке мені хочуть показати. Мені прокрутили передачу російської пропагандистки Ольги Скабєєвої. Там вийшло моє інтерв’ю на MSNBC з російським перекладом.

О, це було смішно. Мені кажуть: «Слухай, Путін знає твоє ім’я, тож за тобою можуть прийти… Якщо ти на тренуванні випадково впадеш і зламаєш ногу, ми скажемо, що це росіяни. Якщо на полі бою тобі стане кепсько від того, що ти з’їв чогось недоброго, ми скажемо, що це росіяни. Але якщо тебе підстрелять на вулиці в Києві, то ми точно знатимемо, що це росіяни».

Мене вважали в Росії за американського шпигуна, який звозить в Україну легіонерів з усього світу.

А потім ще цікавіше… Харківський контрнаступ був дуже шалений... Ми почали о 4:30, а о дев’ятій ранку все було зроблено. Те, що ми мали взяти до вечора, взяли до дев’ятої ранку. Потім з’явилася артилерія і почала стріляти. Я зняв це на відео зі своїм коментарем і виклав у твіттері. За кілька днів це крутили по російському державному телебаченню. «Чорні офіцери НАТО спланували контрнаступ. Ось один із них. Він керував контрнаступом українських військ»…

Навіть Соловйов говорив про мене. Два тижні мене крутили по їхньому телевізору – вдень і вночі. Сміх та й годі…

- А як довго ви перебували в українському війську?

- Я провів в Україні майже десять місяців, дев’ять з яких в армії. Брав участь у контрнаступі, заходив у складі свого підрозділу в тил росіян. Ми зайняли східний берег річки Оскіл, східну частину Куп’янська. Свій 61-й день народження я провів у контрнаступі під Куп’янськом – 20 вересня 2023 року.

Але я був не найстарішим легіонером, першому загиблому легіонерові – з Німеччини – сповнилося 64 роки.

УКРАЇНА ЗАСТОСОВУЄ ПРОТИ РОСІЇ ТАКТИКУ «ПОКЛАДІТЬ ГОЛОВУ НА КОВАДЛО»

- Ви стежите за просуванням російських військ в Україні тепер? Як ви оцінюєте перспективи російського наступу?

- Я дуже уважно стежу за всім, що відбувається в Україні, день у день, і досі взаємодію зі своїм батальйоном. Я забезпечую найбільший збір коштів для нього. Закуповую всю зброю, спорядження, боєприпаси – усе, що їм потрібно.

- А хто дає гроші?

- О, в мене багато різних донорів… Тож я дуже уважно стежу за тим, як Росія здійснює свої масовані атаки. Їм плювати на людей, на озброєння, аби «з’їдати» Україну по одному метру.

Але Україна стала дуже вправною у знищенні росіян. Скажімо, щоб захопити Соледар і просунутися на один кілометр за чотири-п’ять місяців, вони втратили близько 20 тис. військових. Президент Зеленський правильно сказав: нашою метою було знищення якомога більшої кількості живої сили противника, і ми це досягли. Те саме було в Бахмуті, де, щоб захопити пів невеликого міста, Росія втратила 40 тис. особового складу вбитими та пораненими.

Україна змушена використовувати цю тактику, щоб уповільнити й вимотати росіян. Вони думають, що з кожним разом можуть кидати в бій дедалі більше людей. Я називаю це тактикою «покладіть голову на ковадло». Українська стратегія полягала в тому, щоб дозволити Росії просто покласти їхні голови на ковадло, а тоді вибити їм мізки. Коли ви вибиваєте їм мізки, відходите на один метр. Ви виснажуєте їхні сили, щоб у них створювалося враження прогресу, але потім у них настає безлад.

Я бачив, як це ставалося чотири рази. І щоразу, коли в ЗМІ кажуть: «О, Росія перемагає», – я вважаю якраз навпаки: це перемога України, адже Росія втратила 100 тис. осіб за рік, пройшовши від трьох до п’яти кілометрів. Яка російська перемога – ви що, з глузду з’їхали?!

Так, Україні потрібно поповнювати особовий склад, ми це знаємо. Гадаю, слід знизити призовний вік – з 25 років до 21. Це дасть вам ще пів мільйона людей, але вам також знадобляться зброя та боєприпаси. Я повторюю це весь час, зокрема коли виступав перед конгресом США. Ця війна з’їдає все, що надходить. Немає запасних патронів. Немає запасних гвинтівок, немає додаткової артилерії. Коли вони надходять, їх пускають у бій. Має бути безперервне надходження зброї та спорядження.

Й Україна врешті виграє цю війну, якщо отримає всю необхідну зброю.

Сподіваюся, зі зміною влади, якщо в Білому домі буде Камала Гарріс, мене залучать до роботи, бо там мене добре знають…

- А ви, даруйте, теж «прикидаєтеся чорним»? (Дональд Трамп заявив, що Камала Гарріс «прикидається чорною», щоб сподобатися виборцям).

- (Сміється). Знаєте, я воюю в Міжнародному легіоні, бо це моя «чорна робота»... Боротьба за перемогу в Україні – це моя «чорна робота». (Трамп також заявив, що мігранти займають робочі місця чорношкірих, дослівно – роблять «чорну роботу», – ред.).

Американцям потрібні кращі радники. Я провів в Україні багато часу, майже рік. Хоча насправді долучений до неї кожен день, даю поради співробітникам Ради національної безпеки США, коли мене про це просять… Хтозна, може, я працюватиму в цьому органі при наступній адміністрації. Адже маю унікальний досвід, якого немає в небожителів з Пентагону.

Я потрапляв під артилерійський обстріл, часом безперервний, протягом кількох днів. Стріляли білим фосфором, підривали мою казарму... Я бачив героїзм моїх побратимів.

Якщо у вас немає такого досвіду бойових дій в Україні на нульовій лінії, то ви не розумієте, що насправді відбувається.

Мій командир – легіонер з польського спецназу, навдивовижу сміливий чоловік, перше питання, яке він нам усім поставив: «Чи готові ви померти за Україну?».

- І яка була ваша відповідь?

- Ось чому я тут. Але спочатку я змушу інших померти – по той бік фронту...

- Ваш вік не заважав вам виконувати бойові завдання?

- Я можу пробігти п’ять кілометрів з усім бойовим спорядженням. Мені доводилося тренувати команду з 25 чоловік у Яворові. Щоранку ми вставали о 4:30 ранку, починали мовчазне патрулювання – не промовляючи ані слова, діставали зброю, спорядження. Жодних приладів нічного бачення. І протягом місяця проводили навчальне патрулювання. Потім пробігали чотири кілометри з усім спорядженням.

Я хочу захищати вашу країну, тому що ви хороші люди. У вас є серце, і вас не перемогти! Українська армія, коли ця війна закінчиться, тренуватиме всі армії в Європі та США. Без питань.

- Як, на вашу думку, змінить ситуацію постачання F-16 в Україну? Тому що в американській пресі писали, що вони нібито мало на що вплинуть…

- Вони так казали про кожну систему озброєння, надану Україні.

Знаєте, у квітні 2022 року, виступаючи на національному телебаченні у США, я сказав, що Україна потребує високомобільної системи залпового вогню HIMARS. Це, до речі, уперше прозвучало на американському ТБ. Через вісім тижнів HIMARS було надіслано в Україну…

Так ось, тоді теж усі казали, що ці системи не змінять хід гри. А «хімарси» змінили хід гри, переламали ситуацію на полі бою. Потім ракети ATACMS, яких довго не давали, стали черговою суперзброєю.

Певні види озброєння самі собою не виграють війну. Вони разом створюють систему засобів, які придушують противника.

Скажімо, на бойовій машині «Бредлі» ви підходите і знищуєте російські позиції – у них немає боєприпасів, бо напередодні ввечері ракети HIMARS підірвали всі їхні склади. А того ранку ATACMS накрили російську базу командування…

Україна використовує всі можливості, які в неї є, але вона тримається від Росії на відстані.

F-16 надасть новий вимір. Винищувач F-16 оснащено ракетою AMRAAM. Тепер відстань до цілі сягатиме 100 км. Російські літаки вибухатимуть разом з крилатими ракетами. Тому що F-16 може злетіти з п’ятьма чи десятьма ракетами й випустити їх у повітряний простір Росії.

Будучи інтегрованими в систему ППО України, вони зможуть перехоплювати за допомогою AMRAAM російські «Кинджали», переслідувати бомбардувальники й винищувачі.

Один або два F-16 на дуже-дуже малій висоті, використовуючи інформацію НАТО, системи АВАКС або протиповітряної оборони, можуть вражати повітряні цілі на значній глибині.

Нічого подібного росіяни не мають.

Тепер ви можете простягнути свою ППО далеко за межі російських кордонів. Тож F-16 змінять ситуацію.

- Але ж Білий дім установив обмеження щодо дальності використання американської зброї…

- Я б їм порадив: жодних обмежень, ні на що. Ведіть війну, щоб перемогти зараз. Боріться, щоб перемогти зараз. Дайте українцям усе, що вони хочуть.

У Білому домі є люди, які думають, що це все ще холодна війна.

Протягом трьох місяців українці знищили всю сучасну фронтову артилерію Росії, і тепер російські війська використовують гармати 1940-х років, танки Т-55. Росіяни через ракети ATACMS і американські радари, які ми їм дали для спостереження за артилерією, воліють не наближатися зі своїми артилерійськими системами. Вони вважають за краще стріляти з-за кордону – як по Харкову. Думаю, знищення російської арти прирівнюється до звільнення територій.

Україна тепер є світовим лідером щодо безпілотних бойових дій і, безсумнівно, у використанні БПЛА. На Заході благатимуть українців навчити, як це робиться.

Отже, думаю, що в України є шанс на перемогу, а не на врегулювання в результаті переговорів.

Тут дехто каже, що Росія нападе, якщо ми зробимо це чи це. А я кажу, що це вже зробили, і вона не напала. Про яку ескалацію ви говорите? Що вони можуть ще зробити? Вторгнутися в Україну? Якою може бути ще більша ескалація?

Погрожувати Лондону? Ну, на таке не варто й зважати…

- Чи стежили ви за потопленням кораблів російського військово-морського флоту?

- Я багато років служив у ВМС США. Брав участь у морських боях, був навіть на кораблі, який підірвався на міні.

Тож мені подобається спостерігати, як Україна просто знищує Чорноморський флот росіян. Тепер у них немає кораблів. Наступний крок – полювати безпілотними апаратами на підводні човни, і, запевняю вас, у США братимуть в українців уроки.

Наші збройні сили не розуміють, що таке справжня війна. А це справжня війна.

Володимир Ільченко, Нью-Йорк. Фото автора й ті, що надав Малкольм Ненс

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Тімоті Снайдер: «Війна буде виграна шляхом знищення Керченського мосту» [4]
• Імперія знову атакує. Яка кінцева мета путіна у цій війні проти України? [5]
• Тімоті Снайдер: «Війна в Україні – це колоніальна війна» [6]