Міндічгейт і Зеленський штовхнули Україну на грань краху

Важная новость

Старого світу більше немає, а новий президент не хоче — або не може — створювати. Можливо, в нього немає на це сил. Можливо, немає часу. Але спробувати він зобов’язаний. Тому що це останній шанс. Якщо пріоритетом президента не стане країна, яку нині однаково легко вбити і ззовні, і зсередини, то вже незабаром ні рейтинги, ні довіра, ні пам’ятники нікому не будуть потрібні.

Про те, як "Міндічгейт" і Зеленський штовхнули Україну на грань краху, розповідає ZN.UA [2].

Зависання Володимира Зеленського у внутрішньополітичній кризі — не вимушене, а свідоме рішення. Відмова від оперативного призначення нового керівника офісу президента, як і небажання виводити за дужки з виконавчої влади людей Єрмака — це спосіб якомога довше не чіпати системи управління, яку Єрмак вибудував для нього.

В очах суспільства такий підхід можна виправдати різким ускладненням зовнішньої ситуації, пов’язаної з переговорами, що увійшли в активну фазу. Логіка подій тимчасово повертає Зеленському простір для маневру. Створює ілюзію, буцімто нічого не змінилося, нічого не пропало.

У цьому ж ключі працюють три чинники.

По-перше, Єрмак залишається поруч — за одним парканом у Конча-Заспі.

По-друге, Зеленський вирішив, що антикорупційний удар видихнувся.

По-третє, спрацював «ефект Овального кабінету-2», коли всі підтягнулися, — нашого б’ють!

Отже, Зеленський перебуває в ілюзії, що стару конструкцію, вибудувану Єрмаком, можна втримати, нічого в ній не змінюючи. Проте ця стабільність може зруйнуватись у будь-який момент.

Бо НАБУ, яке відійшло в процесуальну тінь, і далі успішно виконує свою роботу. (І найближчим часом з’являться підтвердження цього, про що ми розповімо нижче.)

Бо зростання довіри людей на тлі агресивних щодо України переговорів — це не зростання політичного рейтингу в умовах збереження корупційної системи влади.

Бо Єрмак ніколи не забезпечить йому рівня болісних рішень, необхідних країні для її порятунку. Як від Росії, так і від проблем нереформованого управління армією та популістською економікою.

Однак давайте по черзі.

Єрмак нікуди не пішов

Корупційний скандал із «плівками Міндіча» спочатку вдарив по найближчому бізнес-оточенню президента, а потім карта з постаттю керівника ОПУ Андрія Єрмака, яку витягнуло НАБУ, — обшук у нього в квартирі й загроза підозри — обвалила весь картковий будиночок. Спершу шок від того, що відбувалося, а потім зовні спокійна публічна реакція Зеленського давали надію на те, що в його оточенні з’являться якісно нові люди. Це могло стати поштовхом до реального перезавантаження влади — зростання суб’єктності парламенту та зміни принципів формування Кабміну.

Безперечно, Зеленський ніколи б не зважився створити уряд народної довіри, на чому наполягала опозиція. Проте він точно міг очистити систему влади від людей Єрмака та Міндіча. Ключове слово — «міг». Але не схотів. Тому що відставка Єрмака стала не прозрінням, а вимушеним актом самозбереження. У підсумку замість реальних кадрових рішень уже третій тиждень ми спостерігаємо холості співбесіди кандидатів на посаду керівника офісу президента й читаємо заяви Зеленського з журналістського чату, який несподівано демократично активізувався.

Із можливих кандидатур давно випали Шмигаль і Паліса. Не реалізовано ні «будановського» варіанту офісу у вигляді воєнного кабінету, ні реформаторської моделі прозорого технологічного ОПУ на чолі з Михайлом Федоровим. Президент не схотів грати за цими сценаріями. Він залишається вірним собі. Та Єрмаку.

Так, їхнє розставання було гучним. Вони посварилися так, що деяким людям навколо стало ніяково. Але між ними забагато спільного, щоб це можна було назвати розривом. Спільні знання одне про одного. Спільне пережите за ці роки. Спільні величезні гроші. Й головне — спільний великий страх перед майбутнім. Тому розійтися вони не можуть. Єрмак нікуди не подівся. Він просто більше не сидить в офісі й не керує процесами в режимі 24/7. Але він постійно на телефоні, а вечорами — у президента вдома за парканом у Конча-Заспі. От і все. Розрив між Зеленським і Єрмаком можливий лише в одній формі — як гонитва за угодою зі слідством і свідченнями одне проти одного. Або вони разом, або так.

Саме тому вибір Зеленського, найімовірніше, буде пов’язаний із подальшим розмиванням реальної ролі керівника ОПУ. За словами джерел, Зеленський готовий керувати офісом напряму, звівши його до технічних функцій і перерозподіливши аналітичний блок між наявними структурами, включно з апаратом РНБО. У такій моделі ОПУ очолить не політичний важковаговик, а зручний бюрократ — умовні заступник керівника офісу Ігор Брусило чи довірена керівниця апарату Марія Вітушок.

Пауза, яку взяв президент, визначає й обережність старого-нового оточення. Попри те, що у Зеленського явно частіше почали бувати голова фракції Давид Арахамія, прем’єр Юлія Свириденко, перший віцепрем'єр Михайло Федоров, голова ГУР Кирило Буданов та інші, Єрмака, як і раніше, ніхто не поспішає списувати з рахунків. Про це свідчить, зокрема, затягування зі зміною ряду голів обласних державних адміністрацій — людей ексочільника ОПУ, про яке медіа писали ще кілька тижнів тому. Джерела стверджують, що заступник керівника ОПУ Віктор Микита давно міг подати президентові потрібні списки на підпис, але не робить цього, лавіруючи й зберігаючи тісні контакти з профільним віцепрем’єром Олексієм Кулебою — креатурою Єрмака, який і далі обіймає свою посаду.

Залишається в кріслі й голова Фінмоніторингу Філіп Пронін. Активність цього кишенькового виконавця Єрмака в блокуванні розслідувань НАБУ — включно із затяжною перевіркою компаній-одноденок, які вносили застави за основних фігурантів «плівок Міндіча», — давно становить предметний інтерес для антикорупційних органів. Проте, як стверджують джерела, відсутність підозри залишається для президента основним аргументом не чіпати людей Єрмака: нехай спочатку НАБУ та САП доведуть, що всі навколо — корупціонери.

НАБУ і силовики президента, що посипалися

У логіці Зеленського є своя послідовність. Поки НАБУ впорядковує доказову базу, а адвокат Андрія Єрмака Ігор Фомін добирає лінію захисту, суспільство спостерігає паузу. І разом із суспільством — президент. Зеленський реагує не на аргументи чи поради, а виключно на суспільну та медійну температуру. Він починає тривожитися лише тоді, коли здіймається емоційна хвиля. Коли «море хвилюється». Нині це море стихло. У людей немає світла. НАБУ не публікує нових плівок і не повідомляє нових підозр. Зокрема і Єрмаку. Зовні виникає відчуття, ніби все закінчилося. Ніби тема вичерпалася.

Але це відчуття оманливе. Нагадаємо, що лише місяць (!) тому НАБУ в межах операції «Мідас» провело близько сімдесяти обшуків. Було вилучено сотні електронних носіїв — комп’ютерів, планшетів, телефонів. Усе це необхідно розблокувати, розшифрувати, порівняти між собою. Це копітка й марудна робота, на якій і вибудовують доказову базу для суду. Далі все сказане й зафіксоване потрібно буде ще раз перевірити за документами профільних міністерств, відомств, податкових органів, фінмону та держпідприємств. Це знову рутинна технічна робота, яка не дає швидкого публічного ефекту, але саме вона є вирішальною для справ.

Водночас важливо розуміти: НАБУ не працює «по черзі». Попри обмежену кількість детективів, розслідування ведуться паралельно, й відсутність гучних заяв не означає, що зупинилися провадження. Притому досить успішні. Про одне з них іще ніхто не знає, але ми вам зараз розповімо.

Як уже повідомляло ZN.UA, минулого тижня НАБУ провело операцію, яка порушила спокій значної кількості представників влади. В офісі нардепа від «Слуги народу» Юрія Кісєля було встановлено апаратуру негласного прослуховування. Більш як за два роки прослуховування було зафіксовано конфіденційні контакти депутата не лише з близьким другом — колишнім першим помічником президента Сергієм Шефіром, а й з іншими численними високопосадовцями, чутливими для Банкової. Однак і це ще не все.

Як стверджують джерела з оточення самого Кісєля, ідеться про офіс, де «слуги народу» одержували свої конверти. Тож не дивно, що стався «італійський страйк» «слуг народу» в парламенті! Спершу НАБУ накрило центр генерації їхнього зарплатного фонду у Міндіча, а потім — касове вікно у Кісєля.

Народний депутат партії «Слуга народу» Юрій Кісєль. Фото: Перший Криворізький

Як ми пам’ятаємо, першу справу про тіньові виплати депутатам розслідували ще за Артема Ситника, потім була заява загиблого нардепа Полякова, а пізніше — касир Трухін із сумкою готівки, якого НАБУ вибило з гри. Ковід, війна й відсутність у керівника САП права реєструвати провадження щодо нардепів без санкції генпрокурора заглушили тему. Проте, як виявилося, не зовсім. Два з половиною роки прослуховування — це серйозно. НАБУ ще ніяк не коментувало цієї інформації, тож чекатимемо на подробиці.

Отже, перехід НАБУ з публічної сфери в процесуальну не свідчить про ослаблення удару антикорблоку, а зовсім навпаки. На збирання й зведення доказів для представлення позиції обвинувачення у Вищому антикорупційному суді у справі Міндіча й Кº у слідства є щонайменше рік. І його потрібно продуктивно використати. А з урахуванням блокувальної активності фінмону Проніна — це зовсім невеликий строк.

А от де ґрунт під ногами президента точно просідає, то це в підконтрольних йому СБУ, ОГПУ, ДБР і Нацполіції. Про те, що система захиталася, деякі замовлені її жертви дізналися ще до офіційного оголошення президента про відставку Єрмака 28 листопада. Обшуки у квартирі чинного керівника ОПУ творили справжні дива. Призначені на цей день судові засідання скасовували, бо гіперактивні ще вчора прокурори через «форс-мажор» не доїжджали до судів, а завбачливі судді (від гріха подалі) переносили засідання на весну. Система відчувала, до чого все йде, й перестраховувалася.

3 листопада із СІЗО вийшов детектив НАБУ Руслан Магамедрасулов, який документував Міндіча й Кº. 10 грудня підозрюваного в держзраді детектива Віктора Гусарова також відпустили під домашній арешт. (Обох детективів затримали, а потім заарештували напередодні голосування в парламенті за обрізання повноважень антикорупційних органів — як майбутні трофеї та докази «неефективності й деградації НАБУ». Однак справ не закрито, й ОГПУ ще має надати суду й суспільству свої докази, які, як вони стверджують, у них є).

Щоправда, перебіг історичних подій відчайдушно намагався порушити генпрокурор Руслан Кравченко. 12 грудня, після низки провокативних постів у провладних ТГ-каналах про можливу відставку, хазяїн офісу на Різницькій звернувся до народу з прямою погрозою: «Я на своєму місці. І продовжую виконувати обов’язки генерального прокурора. Я знаю кожного, хто працює зараз проти мене і прокуратури як інституції, можете не маскуватися, я за кожним прийду особисто». Безпрецедентно. Але вже як свідчення слабкості, а не сили.

Це, власне, підтвердилося буквально за кілька днів, коли ті ж пробанковські ТГ-помийки злили інтимні фото з телефона голови ЦПК Віталія Шабуніна, який було вилучено в нього в межах сфабрикованого розслідування ДБР. Еталонна ницість. Тут важливо зафіксувати, що, за нашою інформацією, цього разу дно пробили не дебеерівці, а орли Кравченка, котрі регулярно як наглядовий орган запитували у ДБР матеріали справи Шабуніна.

Скриншот із сайту громадської організації «Центр протидії корупції»

Буквально за день до зливу ЦПК вийшов зі списком ключових осіб, які брали участь в організації операції зі знищення НАБУ та САП. Список доповнюється, і в ньому, крім Кравченка, Сухачова, Поклада et cetera, досі немає головних героїв — Андрія Єрмака та Володимира Зеленського. Останній, до речі, як стверджують джерела, особисто курує перебіг справи Шабуніна.

Проте, за інформацією джерел в офісі президента, вирок самому Кравченку було підписано трохи раніше, коли його першою заступницею стала ще одна фігурантка розслідування ЦПК з російським корінням — Марія Вдовиченко. Саме вона — кіперівська людина Єрмака — стане в.о. після того, як Кравченко залишить крісло. А він це зробить. Разом із найближчим помічником, фігурантом розслідування НАБУ діянь «адвокатів-хакерів» Дмитром Борзих.

Водночас ілюзія «повернення силовиків у стрій» — помилкова, бо вона точно не зводиться лише до заяв генпрокурора Кравченка. І навіть до його можливої заміни на емоційно стійкішого «свого». Силовики завжди дивляться в майбутнє: заступник голови СБУ Олександр Поклад веде переговори про можливе перемир’я з Будановим — сценарій, який іще два місяці тому здавався немислимим.

Заступник керівника ОПУ Олег Татаров і голова СБУ Василь Малюк теж більше не діють як агресивні виконавці президентської волі. Татаров цілеспрямовано вибудував комунікацію з журналістами й активістами, які ще недавно його атакували, домігшись фактичної амністії: його припинили публічно «з’їдати», тепер його просто акуратно оминають, викреслюючи зі списків тих, хто тиснув на САП і НАБУ.

На відміну від Татарова, Малюк завжди був зручним співрозмовником для журналістів, яким хотілося вірити, що вони перебувають із головою СБУ в довірчих стосунках. Образ відкритого, простого хлопця, «свого в дошку» — це роль. Насправді Малюк дуже точно відчуває межі: кому й що можна сказати, а кому — не можна за жодних умов. Про підготовку Клименку підозри сказати опонентам було можна. Президент досі вважає, що саме після цього НАБУ прийшло з обшуком до Єрмака — як із випереджувальним ударом, спрямованим на захист Клименка. Ми — ні. Як, зрештою, і детектив Руслан Магамедрасулов, який заявив: спочатку було зрозуміло, що перша скрипка в цьому оркестрі — не Міндіч.

(Буквально в момент написання тексту стало відомо, що СБУ порушила нове кримінальне провадження — про державну зраду — щодо Тимура Міндіча. Про це йдеться у відповіді на запит народного депутата Олексія Гончаренка. Враховуючи те, що бек-офіс перебував у квартирі доньки Андрія Деркача, саме так незалежна служба і мала відреагувати. Але показово, що Малюк взагалі на це пішов).

Ефект «Овального кабінету-2»

У той час як корупційний порядок денний тягне Зеленського вниз і фактично позбавляє шансів на переобрання, зовнішньополітичний тиск із боку Вашингтона й Москви запускає інший механізм — ситуативну консолідацію суспільства навколо президента як основного переговірника (що підтверджує соціологія).

Зеленський це відчуває, тому після звільнення Єрмака публічно займався виключно зовнішньою політикою та дипломатією — війна була присутня лише в символічному режимі: коротка поїздка на фронт, кілька ставок, нагородження. Внутрішню політику було зведено до дистанційних сигналів на кшталт доручення з Парижа підготувати закон про вибори — без реального залучення та рішень.

Водночас впадає в око шите білими нитками призначення головою переговорної групи Рустема Умерова. Тільки людина, яка перебуває в імператорських ілюзіях, може призначити головним переговірником такого токсичного (й усередині, й зовні — недарма ж Умеров не одержав агреману від американців) персонажа.

По-перше, Рустем Умеров — фігурант плівок Міндіча. Із цього випливає, що друг президента успішно тиснув на міністра оборони Умерова щодо контракту на бронежилети під компанію «Мілікон». НАБУ вже викликало Умерова на допит, а Руслан Магамедрасулов також заявив, що операцію «Мідас» узагалі від самого початку розробляли щодо МО.

Умеров публічно відкидає звинувачення, проте запитання щодо контракту залишаються. За даними членкині Громадської антикорупційної ради МО Тетяни Ніколаєнко, заради допуску компаній, пов’язаних із Міндічем, ДОТ змінив умови тендера, визнав переможцем «Фортецю захисту» без ліцензії, а потім скасував торги на 1,6 млрд грн. Повторний тендер на 225 млн виграв «Мілікон» — компанія без власного зразка бронежилета. Корупційні ризики ще в березні зафіксували незалежні органи, але їхні висновки проігнорували. Контракт розірвали вже за Дениса Шмигаля — експертиза підтвердила неналежну якість.

По-друге, Умеров не цурається особистих контактів із американськими та європейськими чиновниками. За даними чотирьох анонімних джерел The Washington Post, під час візиту до США для переговорів щодо мирного плану Рустем Умеров провів закриті зустрічі з директором ФБР Кашем Пателем і його заступником Деном Бонджіно. «Ці зустрічі стривожили західних чиновників, котрим, як і раніше, невідомо про їхні наміри та цілі. Дехто заявив, що, на їхню думку, Умеров та інші українські чиновники звернулися до Пателя й Бонджіно, сподіваючись одержати амністію від будь-яких звинувачень у корупції, що їх можуть пред’явити українцям. Інші побоюються, що новостворений канал може бути використаний для тиску на уряд Зеленського, аби змусити його прийняти мирну угоду, запропоновану адміністрацією Трампа, що містить серйозні поступки з боку Києва», — написало видання.

Секретар РНБО, голова переговорної делегації України Рустем Умєров (у центрі), 30 листопада 2025 р. Фото: Getty Images

Однак, за даними джерел ZN.UA, зустріч Рустема Умерова з директором ФБР Кашем Пателем, на яку Умеров, до речі, прийшов разом із Олександром Покладом, узагалі не мала жодного стосунку до переговорного треку між Україною, США, Росією та Європою. Цю зустріч було організовано через турецькі канали Умерова. Й обговорювали на ній зовсім не переговори. Йшлося про бажане ненадання ФБР експертної, слідчої або іншої професійної допомоги НАБУ в справі Міндіча. Коли про зміст цієї зустрічі довідалися в Білому домі, Пателю було непереливки.

Цікаво, чи так само дісталось Умерову, коли про цю зустріч дізнались у Києві.

По-третє, сім’я Рустема Умерова проживає у США.

Чому Зеленський ігнорує очевидне? Тому що його й секретаря РНБО поєднує не тільки влада, а й ресурси. На Умерові, як і на Єрмаку, лежить більша частина матеріальної відповідальності. Вони — з тих людей, які зберігають ключі від гарантій президентського майбутнього.

Якого майбутнього?

Цілком зрозуміло, що і Трамп, і Путін рівною мірою давно хочуть позбутися Зеленського. У кожного на це свої причини — з глибоким, не сьогоднішнім корінням. І Зеленському про це відомо. Розмови про необхідність виборів — із різним ступенем тиску й диктату — для нього не новина. Вони зрозумілі, звичні. Та нині саме він виявляється єдиним, хто до виборів справді готовий: фінансово, технологічно, медійно. Хоч і не зовсім електорально.

Зеленський цілком може розміняти своє політичне майбутнє на гарантії безпеки, й не тільки. Та оскільки його цікавить іще й напис на пам’ятнику, він здатний піти далі й обміняти свою неучасть у майбутніх виборах на щось справді значуще для країни. Бо як трофей він, як і раніше, надзвичайно важливий — і для Путіна, і для Трампа.

І тут Зеленський стоїть на порозі нової помилки. Він може увірувати в ілюзію, що все можна залишити як є. Що все стихло. Що все розсмокталося. Що історію пишуть картковим офісом, ТГ-каналом, Наталею Мосійчук — чим завгодно, тільки не реальними рішеннями. Це небезпечна ілюзія.

Звісно, на ньому колосальне навантаження. Йому хочеться назад — у капці. У зручне, знайоме, таке, що перебуває на відстані протягнутої руки. Але це минуле вже відповзло. Воно розсипалося. Воно вислизає. Три складники президентської ілюзії не працюють.

Бо Єрмак більше не вирішить його проблем, і розбитої чашки вже не склеїти. Не тільки в їхніх особистих стосунках, а й у стосунках Єрмака з іншими політичними áкторами. Для них він уже ніхто.

Бо НАБУ нічого не припинило, й розкриття корупції тільки посилиться.

Бо довіра, викликана ефектом «Овального кабінету», наїздами Трампа, хамством Віткоффа, категоричністю Кушнера та його відверто проросійською риторикою, є зрозумілою, але довіра — це не рейтинг! Ми бачили забагато людей із високим рівнем довіри, які або не проходили до парламенту, або ледь переповзали бар’єр. Це різні речі. Від президентства Зеленського нині відокремлює не так цифра рейтингу, як сукупність персон і обставин — Трамп, Путін, Єрмак, Міндіч. Тому не варто займатися самообманом.

Після такого струсу, такого оголення перед усім світом залишитися «голим королем» — це вже не тільки проблема Зеленського. Це проблема всієї держави. І передусім фронту. Тому що у стомлених людей між боями з’явилася надія — щось усе-таки зміниться. Свідомо зруйнувати їхні надії — це удар у спину.

Щоб утримати країну та збалансувати її в цій украй важкій ситуації, Зеленському доведеться ухвалювати непопулярні рішення у військовій сфері, економіці… Бо партнери вже беруть за горло й кажуть про мобілізацію з 20 років. Бо бюджет — нереалістичний, сповнений передвиборчих забаганок і популізму, і його доведеться переписувати. І все це Єрмак забезпечити йому вже не може.

Якщо пріоритетом президента не стане країна, яку нині однаково легко вбити і ззовні, і зсередини, то вже незабаром ні рейтинги, ні довіра, ні пам’ятники нікому не будуть потрібні.

Фото вгорі: президент України Володимир Зеленський та ексглава ОПУ Андрій Єрмак, 2024 р. Getty Images

«Аргумент» [3]

На цю тему:

Міндічгейт і Зеленський штовхнули Україну на грань краху - ZN.UA

Міндічгейт і Зеленський штовхнули Україну на грань краху - ZN.UA