Мобілізація: що приховано за новими нормами і які наслідки вони вже мають

У тому, що мобілізація потрібна, немає жодного сумніву, та чи вдасться її забезпечити завдяки законопроєктам, які на розгляд Ради подав Кабмін, наразі велике питання. Бо, по-перше, низка запропонованих норм збурила суспільство і викликала критику не лише з боку депутатів, а й Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. По-друге, вже після реєстрації одного з документів, над яким робоча група працювала досить тривалий час, з’ясувалося, що у Мінфіні не знають, де брати гроші на продовження мобілізації.

Тому аналізуючи ці документи, "Цензор.НЕТ [2]" поспілкувався з експертами й депутатами, щоб дізнатись, чи реально в нинішніх умовах знайти ці кошти, як мобілізація вплине на економіку, які наслідки вже мають прописані в документах пропозиції, що суперечать Конституції, й чому автори законодавчих ініціатив так і не відмовились остаточно від ідеї мобілізації жінок, хоч президент заявив, що не підпише закон із такою нормою.

ЗАПИТ НА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Щоб забезпечити мобілізацію, уряд подав два законопроєкти. Перший – про зміни до законів про мобілізацію, облік, військову службу. Другий – про посилення адміністративної і кримінальної відповідальності для тих, хто уникатиме мобілізації і обліку. Водночас з’явилась інформація про те, що "слугам" рекомендовано не коментувати цих законодавчих ініціатив, з огляду на чутливість питання, й перекласти всі коментарі на військових. А разом із коментарями, вочевидь, – і відповідальність за наслідки. Але на думку керівника політико-правових програм ГО "Український центр суспільного розвитку" Ігоря Рейтеровича, цей задум провалився на другий же день, коли Залужний вийшов на пресконференцію.

"Звичайно, це також вдарило по його рейтингу. Тому що він казав деякі непопулярні речі, не всім це могло сподобатись. Але, на відміну від тих же політиків, він називав речі своїми іменами, – пояснює політолог. – Він окреслював проблеми і казав, що якимось чином їх треба розв’язувати. Хоч попередня задумка була такою: виноситься дуже контраверсійний законопроєкт, піднімається хвиля обурення, її каналізують у бік військових, на цьому тлі роблять, можливо, якісь кадрові зміни, а фінально ухвалюють законопроєкт у більш м’якій редакції, подаючи це як велику перемогу і підняття рейтингів для тих, хто, відповідно, ці м’які зміни вноситиме. Але воно пішло зовсім не так, як вони планували".

Градус напруги справді намагалися підняти ще до того, як цей документ було зареєстровано. Причому наскільки активно, що окремі тези й опитування, опубліковані в соцмережах, навіть почали використовувати російські пропагандисти. І це замість того, щоб налагодити нормальну комунікацію з населенням, роз’яснюючи потребу в тих чи інших нормах. Тому ця гра в мовчанку видається принаймні дивною. Особливо на тлі того, що імена розробників цих законопроєктів, які входили у робочу групу, не розголошуються.

"Саме владі необхідно відкрито говорити й давати відповіді зокрема й на незручні питання, які ставитимуть громадяни, – зазначає Ігор Рейтерович. – Бо якщо ми подивимось на чинне законодавство, то повну відповідальність за мобілізацію і пов’язані з нею питання несуть президент, Кабінет Міністрів, міністр оборони, РНБО, народні депутати, які голосують за законодавчі зміни. Відповідно вони повинні все роз’яснити, дати відповіді на незручні питання. Комунікацію і те, що записано в правилах ухвалення будь-якого законопроєкту, – консультації із зацікавленими сторонами, в цьому разі було провалено від самого початку. Як тільки деякі народні депутати почали робити витяги з цього законопроєкту, викладати це у "Фейсбуці", було зрозуміло, до чого це призведе. Бо вести відповідну комунікацію слід було ще тоді, коли проєкт цього закону готували. Виносити його найбільш неоднозначні положення певною мірою на обговорення через ЗМІ, громадські організації й шукати той варіант, який влаштовуватиме всіх: і владу, й громадян. Бо зрозуміло, що деякі "драконівські" норми не призведуть до покращення мобілізації як такої, тут треба було б більше говорити про заохочення, про рекрутинг і про дуже важливий момент – про справедливість".

Про справедливість пишуть [3] у публікації "П’ять ключових викликів для України в 2024 році" Володимир Горбулін, перший віцепрезидент Національної академії наук України, академік, і Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння.

"Попри те, що з 30 грудня 2022 року українців за кордоном зобов’язали ставати на військовий облік у дипломатичних установах, особливих позитивних зрушень протягом року не відбулося. Влада цілком резонно почала вдаватися до більш рішучих кроків, зокрема шукати людей для мобілізації у спортивних залах і ресторанах. У зв’язку з погіршенням ситуації навколо мобілізації член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Вадим Івченко заявив, що українцям за кордоном, які не стали на військовий облік, можуть обмежити надання консульських і банківських послуг. З його слів, усі чоловіки мають отримати, скажімо, картку військового обліку і мають пройти "переідентифікацію в ТЦК" – чи це народний депутат, чи це чиновник, чи це будь-яка інша "броньована" особа. До цих намірів влади було б надзвичайно важливо не забути про українських багатіїв з так званого "батальйону Монако" – у сенсі залучення їх та їхніх ресурсів, із відповідним законодавчим визначенням заходів стосовно них, від блокування фінансових активів до конфіскацій на користь війни. Слід розуміти, що це нагальна суспільна потреба соціальної справедливості, й зрештою один із механізмів гармонізації питання ставлення українців до війни. Ці сплановані заходи можна вважати своєчасними й справедливими", – зазначають автори.

Поки що про будь-які кроки щодо ухилянтів з батальйону "Монако" нічого не чути. А от тим, хто залишився в Україні, є чого хвилюватися, бо чутливих норм у законопроєкті дійсно вистачає. Одна з них – це можливість мобілізувати інвалідів ІІІ групи. Бо перелік хвороб, коли людям надається така група, чималий, і вони досить серйозні. Наприклад, відсутність однієї легені або відсутність одного ока, параліч верхньої чи нижньої кінцівки, відсутність кисті й вищий рівень ампутації верхньої кінцівки та інші. Чи можна таких людей повноцінно задіяти у бойових діях? На це питання мають відповісти лікарі, які входять у військово-лікарські комісії. На тлі скандалів, пов’язаних із тим, як ВЛК ставляться до бійців, які зазнали поранення, втратили на війні кінцівки, враховуючи, які корупційні схеми за два роки повномасштабки в деяких з цих комісій напрацювали, важко очікувати неупередженого ставлення під час визначення придатності чи непридатності до служби. Можливо, якби ВЛК перевірили не лише на предмет того, кому вони допомогли "відкосити", як це роблять правоохоронці, а й подивилися на випадки мобілізації людей із серйозними хворобами і запитали, як це сталося, підходи до роботи у таких комісіях змінилися б. І тоді їм би більше довіряли.

Окрім того, не дуже зрозуміло, як бути тим, кого наразі визнано обмежено придатними. Бо законопроєктом скасовується цей термін. Тепер будуть придатні або непридатні до військової служби. Я знаю людей, які продовжують служити, маючи певні обмеження здоров’я. Наприклад, один із бійців лише після того, як відслужив якийсь час і отримав контузію, в шпиталі дізнався, що в нього хворе серце. Чому цього не побачили на ВЛК, коли його мобілізували, незрозуміло. Але тепер таким, як він, у разі ухвалення законопроєкта за новими правилами мобілізації комісію доведеться проходити ще раз.

Як розповів у коментарі "Цензор.НЕТ" адвокат Сергій Лисенко, автори законопроєкту наполягають, що люди, яких визнано обмежено придатними, мають заново пройти ВЛК протягом пів року з моменту набуття законом чинності.

"Ті, кого вже визнали непридатними, такими і залишаться, вони перевірятимуть обмежено придатних, – пояснює він. – З них при повторному переогляді, думаю, багато піде в армію".

З його слів, люди, які не погодяться з висновком ВЛК, теоретично зможуть його оскаржити в суді, але за умови, що встигнуть вийти з ТЦК. Або ж вони потім можуть звернутися до адвоката. Але поки триватиме судовий розгляд, вони перебуватимуть на службі.

Відповідаючи на питання, як бути людям, які мають серйозні хвороби, але не мають групи інвалідності, щоб ВЛК це врахувала, він порадив їм пройти свіже медичне обстеження, отримати довідки і носити їх із собою. "Це варто робити, якщо є хоча б підстава казати про те, що лікарі ВЛК мають відправити людину на обстеження для уточнення того чи іншого діагнозу. Бо ж більша частина хвороб звичайним оглядом лікарів ВЛК не встановлюється", – зазначив Сергій Лисенко.

ЧОЛОВІКИ ПЕРЕПИСУЮТЬ МАЙНО НА ЖІНОК

Ще одне чутливе питання законопроєкту – це обмеження певних прав громадян. І вже наступного дня після реєстрації документів омбудсмен Дмитро Лубінець заявив, що запропонований урядом законопроєкт про мобілізацію містить норми, що суперечать Конституції України, і це треба змінювати. При цьому він уточнив, що йдеться про низку обмежень, передбачених у законопроєкті щодо осіб, які ухиляються від мобілізації. Зокрема це заборона на операції з нерухомістю, керування особистим транспортом, використання грошових коштів.

"Це пряма норма Конституції: людину не може бути обмежено у своїх правах. Якщо людина офіційно володіє, наприклад, будинком, то не можемо ми на рівні закону заборонити їй продати цей будинок або купити інший. Це прямо суперечитиме Конституції. Так, є норма, яка прямо дозволяє обмежувати права в умовах воєнного стану, але ці права не можуть бути обмежені нескінченно", – пояснив Лубінець.

Згодом він заявив, що було проведено робочу нараду з представниками Міноборони, і норми, які можуть обмежувати права людини, в законопроєкті виправлять.

Чому автори законодавчих ініціатив пішли шляхом не мотивації, а таких жорстких норм, варто було б спитати у них, якби вони не боялися комунікувати.

"Ця палиця має два кінці. Якщо подивитися на ситуацію з погляду держави, якій треба забезпечити мобілізаційний ресурс, то це, певно, правильно. Бо справді є перегини з погляду того, що робить ТЦК щодо призову однієї категорії й непризову іншої, та є й об'єктивне бажання багатьох із населення ухилитися від мобілізації. Але ті самі норми про внесення до Єдиного реєстру боржників, які викликали резонанс, є й при виконанні рішень, тобто ті ж обмеження можуть застосувати держвиконавці, коли людина не виконує судового рішення, наприклад, щодо аліментів. Та там є інше питання. Що рішення суду також треба документувати. Ці повноваження досить спірні з погляду конституційності. Але й ми говоримо про воєнний стан, коли норми Конституції тією чи іншою мірою обмежуються", - говорить Сергій Лисенко.

Своєю чергою член Комітету з питань правової політики Ігор Фріс не погоджується з тим, що такі норми варто застосовувати.

"Я вранці написав про це на своїй сторінці у "Фейсбуці", а потім побачив, що Уповноважений ВР з прав людини теж висловився з цього питання в частині того, що окремі норми порушують норми чинної Конституції. Я впевнений, саме порушення відповідних прав громадян, які регламентовані й забезпечуються нормами прямої дії Конституції, він мав на увазі в частині розпорядження майном. Причому це відбувається не внаслідок визнання особи винною в певному адміністративному правопорушенні з можливістю його оскарження в процедурі судового розгляду, а одноосібно керівником відповідного територіального органу комплектації шляхом надання їм безпосереднього доступу до державного реєстру боржників, які в той чи інший спосіб обмежують цю людину в реалізації конституційних прав щодо розпорядження майном, щодо набуття певних зобов’язань за договорами кредиту і за договорами позики, щодо прав на експлуатацію транспортних засобів і все решта. Саме це викликає найбільший резонанс, – каже нардеп. – Так сталося, що я керівник профільного підкомітету з питань організації органів юстиції, і кілька днів ми вже маємо безліч звернень громадян до нотаріусів від чоловіків віком від 18 до 60 років щодо переоформлення нерухомого і рухомого майна, яке їм належить, у частині надання довіреності на розпорядження таким майном".

Він також наголосив, що необдумані кроки з обмеження прав можуть негативно вплинути і на банківську систему. "Сьогодні стоїть черга по паспорти. А завтра стане черга по депозити. Або почнуть закривати рахунки в банках. Робити цього не можна. Зваженіше, мені здається, треба підходити до таких обмежень. Навіть якщо вони виникають у процесі реалізації закону про правовий режим воєнного стану, який обмежує певні свободи. Свободи, так, зрозуміло. Але права, це, як на мене, трохи перегин", – підкреслив він.

Також він розповів, що люди вже звертаються з питаннями щодо так званої військово-транспортної повинності, яка дозволяє в цій редакції документу вилучати транспортні засоби не тільки в юридичних осіб, але й у фізичних осіб-підприємців. "А як ми знаємо, фізичні особи-підприємці нічим додатково не відрізняються від простих фізичних осіб. І вилучення у них транспортних засобів так само буде експропріацією, яка абсолютно не зрозуміла і не може жодним чином мати якусь кореляцію в частині закону про правовий режим воєнного стану.

Із цим законопроєктом виникає величезна проблема, бо транспортні засоби ж не зареєстровані на ФОПів, вони зареєстровані на фізосіб. Фізособа є ФОПом, це людина, яка має право на здійснення підприємницької діяльності, – пояснює Ігор Фріс. – Але ж вона не стає іншим суб’єктом господарювання. Вона далі залишається фізичною особою. Забирати транспортні засоби у фізосіб трохи зараз, як на мене, недоречно і недоцільно. Куди ж ми далі докотимось?"

ЧИ ПРИЗВЕДЕ МОБІЛІЗАЦІЯ ЖІНОК ДО ЗНИЖЕННЯ НАРОДЖУВАНОСТІ?

Однією з тем, якими "розігрівали" суспільство напередодні реєстрації законопроєкту про нові правила військового обліку, було питання мобілізації жінок. Це викликало такий резонанс, що президента навіть запитали про таку мобілізацію на пресконференції. Він відповів, що не підпише законопроєкту, якщо там буде така норма. Та автори документу, які точно цю відповідь глави держави почули, вочевидь вирішили, як то кажуть, залишити поле для маневрів. Бо, з одного боку, в законопроєкті зазначено, що "Жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час у добровільному порядку".

Водночас у деяких нормах прописали не чоловіки чи жінки, а громадяни України, що теоретично дозволяє провести ту саму мобілізацію жінок, яку не підтримав президент.

"Зараз за чинними нормами проводиться приписка до призовних дільниць громадян України чоловічої статі. Змінами до статті 14 закону про військовий обов’язок у законопроєкті пропонується брати на військовий облік призовників (в одному місці законопроєкту), громадян України (в іншому місці законопроєкту) безвідносно до статі", – зазначає народний депутат VIII скликання Тетяна Острікова.

Так само неоднозначно можна трактувати норми щодо проходження базової військової підготовки. "Прописали дуже хитро, думаючи, що цього не побачать, – каже Ігор Фріс. – Що громадяни України, "забувши" додати чоловічої статі, повинні пройти базову військову підготовку. Після проходження такої підготовки особи, які її пройшли, реєструються в реєстрі військовозобов’язаних. І тоді всі, хто її пройде, зокрема жінки, стають військовозобов’язаними, й на них поширюються загальні норми мобілізації. Тобто, вони це зробили таким обхідним шляхом".

До чого може призвести такий обхідний шлях і як масова мобілізація може позначитись на демографічній ситуації в країні? "Це, як на мене, може призвести до вкрай поганих наслідків, – зазначає доктор медичних наук професор, завідувач Клініки репродуктивних технологій Українського державного інституту репродуктології НУОЗУ імені П. Л. Шупика Анатолій Камінський. – Тому що навіть якщо ми візьмемо сьогодення, то й ті жінки, які приїжджають з фронту, які звертаються до нас по допомогу, вже сьогодні перебувають далеко не в штабах і далеко не в тих умовах, які можуть забезпечити їхнє репродуктивне здоров’я в майбутньому. Загальна мобілізація жінок у військо може призвести до ще більшої проблеми безпліддя, яке виллється потім у те, що не буде кому в Україні народжувати. А відбудовувати країну дуже важливо. І робити це ми маємо заради наших дітей, заради майбутніх поколінь. Тому масово цього робити не потрібно. Добровільно, якщо жінка виявляє свою волю, то це її право. А примусово, як з чоловіками, це, на мій погляд, не зовсім правильно".

– Пане Анатолію, чи могли б ви щось порадити жінкам, які на фронті, щоб убезпечити їх від безпліддя, бо йдеться ж про виживання нації?

– Дуже складно щось порадити, бо перша ситуація, з якою людина стикається на фронті, – це стресовий фактор. Для нас не характерно перебувати під постійними обстрілами і спостерігати смерть людей, які перебувають з тобою пліч-о-пліч. А це для жінки може мати категоричні негативні наслідки. Для її репродукції тощо. Тому для жінок дуже важливо мати можливість час від часу брати відпустку, щоб якось "перезавантажитись" і налаштуватись на цю ситуацію. Також за потреби слід одразу звертатися до лікарів, якщо у жінки виникне бодай якась гінекологічна проблема, – навіть у разі, якщо це здається їй дрібницею".

Найбільшою прихильницею ідеї мобілізації жінок стала нардеп Мар’яна Безугла, тому не виключено, що на етапі опрацювання законопроєкту у профільному комітеті вона продовжить наполягати на своєму. Хоч більшість нардепів, з якими я поспілкувалася, кажуть, що не підтримують ідею мобілізації жінок. "Якщо ми почнемо мобілізовувати жінок, то країна взагалі приречена на провал. Жінки можуть мобілізуватись винятково за власним бажанням. І якщо вони мають певну військову або військово-медичну підготовку, яка може бути необхідною або принесе якусь користь у цих мобілізаційних процесах. Бо якщо в нас буде примусова мобілізація, то який вона матиме вигляд? Це жінка йтиме по вулиці, а її ловитимуть і скручуватимуть представники ТЦК? Це маразм", – вважає Ігор Фріс.

Його колега по парламенту заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування Оксана Дмитрієва теж не підтримує таку ідею. "Ми всі пам’ятаємо, якою була реакція минулого разу, коли почалися розмови про те, що треба ставити жінок на облік, і скільки жінок зібралися й поїхали з країни, – каже народний депутат. – Зараз буде те саме. Ще не ухвалили закону, буде він чи не буде – невідомо, але посил уже є. Нещодавно я була на фронті й запитувала у хлопців, як вони до цього ставляться. То вони кажуть таке: "Слухайте, ми зараз воюємо саме для того, щоб наші матері, жінки, сестри були вдома у безпеці". Тобто, вони проти цього. Хто з жінок хоче добровільно – будь ласка, ніхто не забороняє".

Вона додала, що якщо всіх жінок змусити ставати на облік, що буде далі – невідомо. "Ми ж розуміємо, що сьогодні скажуть, що це добровільно, а завтра може геть по-іншому бути", – підкреслила нардеп.

Розповідаючи про те, що жінкам варто долучитись до війська, прихильники цієї ідеї наголошують, що здебільшого йдеться не про службу в окопах. Але ні кількості посад, ні самих посад, на які б могли претендувати жінки, не озвучується. "Я не бачу жодного сенсу в масовій мобілізації жінок з однієї дуже простої причини, – говорить народний депутат Олексій Гончаренко. – Наприклад, Безугла пише в своїх дописах, що це на посади в забезпеченні у Збройних силах, а не на штурмові і т.д.. Але у нас сьогодні є така категорія як обмежено придатні. І коли людину визнають обмежено придатною, а це зазвичай після поранення, то далі ця людина вже не може бути штурмовиком, гранатометником, кулеметником. Але такий військовослужбовець якраз і може служити в забезпеченні. Так у нас зараз не вистачає посад у забезпеченні на цих обмежено придатних військових чоловіків. Який сенс тоді набирати ще й жінок? Тому я не розумію такої ініціативи. Тих чоловіків, яких треба міняти, можуть поміняти чоловіки, а не жінки.

Олексій Гончаренко раніше подав законопроєкт про демобілізацію після 18 місяців служби. "Я вважаю, що це дуже потрібний закон, бо він повертає соціальну справедливість, бо одні служать, а інші – ні. Абсолютно незрозумілий термін служби. Хоч навіть ув’язнений знає, коли він зможе додому повернутись, а військовослужбовець – ні", - наголосив він.

ЯК УХИЛЯНТИ МОЖУТЬ СТАТИ ПОЛІТИЧНИМИ БІЖЕНЦЯМИ

Серед пропозицій, які також викликали чимало питань при обговоренні законопроєкту про мобілізацію, – ідеї про те, щоб позбавляти громадянства українців, які виїхали за кордон. "Це призведе до великих проблем з погляду дотримання нами прав і свобод людини і громадянина, тому що я впевнений, що жодна країна світу видавати цих людей не буде. Навіть якщо ми будемо намагатись підписати якісь договори, це суперечить Женевській конвенції про статус біженців, – вважає Ігор Рейтерович. – Люди, які там опинились, виїхали законно. Принаймні формально так виходить. Я, звичайно, не беру певну категорію людей, які явно виїхали з порушенням закону. Наприклад, через систему "Шлях". Повинні були повернутись – і не повернулись. От стосовно цих людей певних заходів можна вживати. Відкривати тут кримінальні провадження і вимагати там чи покарання їх у вигляді штрафів, чи чогось іншого. Але це невелика кількість людей порівняно з тими, хто там перебуває.
Стосовно позбавлення громадянства. Це вдарить по економіці, розбурхає суспільство. І це не дасть жодного ефекту з погляду охочих іти до лав Збройних сил України. Тому я не знаю, навіщо робляться такі заяви. Вони явно не призведуть до якогось позитиву. Тут треба шукати якісь інші механізми, як людей повертати, стимулювати. Можливо, проводити якусь роботу з тими, хто виїхав. Вимагати, можливо, з одного боку, стати на консульський облік, вести з ними бесіди. Але репресивними методами ці люди в Україну не повернуться. А забрати у півмільйона чоловік українське громадянство… Яка цінність у цьому буде громадянства як такого? Як себе почуватиме частина людей, які залишились в Україні, які не порушували закону? Що ті виїхали, залишились там жити і в них забрали громадянство. Так вони ще швидше отримають громадянство в таких країнах, куди вони виїхали, якщо проти них вдаватимуться до таких кроків. Бо вони це можуть подавати як політичні переслідування.

Тому тут теж така історія: хочете розв’язати проблему, але подумайте, як це зробити. А не просто заявами, що ми всіх покараємо, заберемо громадянство або вас інтернуємо в Україну і ви підете служити до Збройних сил. Воно ж так не працює. І люди, які роблять такі заяви, прекрасно розуміють, що це неможливо реалізувати на практиці. Тобто, навіщо вони це роблять? Нагнітання ситуації, намагання вбити якийсь клин, відволікти увагу і багато інших якихось речей. На жаль, громадяни на це ведуться, дуже емоційно реагують і мають потім дуже велику проблему".

Відповідаючи на питання, чи готові європейські країни до масового позбавлення громадянства людей, яким вони надали тимчасовий прихисток, він пояснив, що скоріш за все, ці люди проситимуть там політичного притулку і його отримають. "Ці люди йдуть у відповідні установи й кажуть, що їх політично переслідують, порушують їхні права. Зокрема право на життя в плані примусової мобілізації. І реакція всіх європейських урядів буде однозначною. Вони етично і морально можуть бути навіть на нашому боці, розуміючи, що якась частина чоловіків виїхала туди не через те, що вони хворі. Але з погляду нормативно-правових актів, які діють у Європі й усьому цивілізованому світі, ці люди абсолютно захищені. І немає жодного акту, щоб їх інтернувати і видати в Україну. От ви зверніть увагу, як роблять деякі європейські уряди. Вони стимулюють їхати назад. Платять гроші. Фінляндія, наприклад. От через такі механізми це можна робити, а не через механізм інтернувати. Бо як тільки стосовно одного з’являться якість такі документи, ця людина піде, створить прецедент отримання політичного притулку – і на цьому все закінчиться. І закінчиться дуже погано для країни, для нас насамперед", – підкреслив Ігор Рейтерович.

Поки що до реалізації таких ідей не дійшло, але законопроєкт передбачає, що українські чоловіки від 18 до 60 років, які перебувають за кордоном, зможуть звертатися по оформлення паспорта, зокрема закордонного, й по консульські послуги у закордонні дипломатичні установи України лише пред’явивши військово-облікові документи. І це вже, як повідомляють окремі ЗМІ, спровокувало черги.

Чи буде подано правки щодо громадянства на етапі підготовки документа, побачимо вже найближчим часом.

Про те, як швидко цей документ доопрацюють і проголосують, мої співрозмовники казали по-різному. Одні вважають, що цей процес затягнеться, й навіть припускають, що буде інший документ на цю тему, інші – навпаки – кажуть про можливість голосування в першому читанні й у цілому. У будь-якому разі всі усвідомлюють, що мобілізація потрібна, бо війна ще триває, а люди, які вже майже два роки на фронті, виснажені, їх треба змінювати. При цьому армія не повинна втратити боєздатність. Тому як швидко і якісно все буде зроблено, залежить зокрема й від депутатів, як би вони не ховалися від чутливих тем.

Та окрім законодавчого регулювання цих питань, усе ще відкритим залишається питання, де брати гроші і як мобілізація вплине на економіку.

ДЕ БРАТИ ГРОШІ?

"Наскільки я знаю, у держбюджет на 2024 рік ці кошти не закладено, – каже директор економічних програм Українського інституту майбутнього, викладач Київської школи державного управління ім. С.Нижного Анатолій Амелін. – Тому це важливе питання, де їх брати. Але мене дивує, що не ставлять питання про скорочення витрат на державний апарат і т.д.. Там, де є більш неефективні витрати.

Марченко пропонував, щоб Національний банк гроші надрукував. Це нормальна практика. У воєнний час, коли шляхом емісії грошей Національний банк кредитує державу через Мінфін, а він, своєю чергою, фінансує ті програми, які потрібні. Але сьогодні Національний банк України має купу конфліктів інтересів.

Ми вивчали дуже ретельно, як працюють центральні банки інших країн, наприклад, у тій же Америці Федеральна резервна система. У них головний КРІ, їх завдання – це підтримка створення нових робочих місць і боротьба з безробіттям. А це можливо тільки тоді, коли зростає економіка. У нашого Національного банку головний КРІ – це макроекономічна стабільність, це таргетована інфляція і все. А це про смерть економіки, тому що коли в країну заходять інвестиції, коли економіка зростає, ціни також зростають, зростають зарплати, зростає попит, і це нормальний процес. А в цей час включається Нацбанк, підвищує облікову ставку, піднімає вартість грошей – і економіка падає. Тому в нас дуже слабка позиція в цій системі – це Національний банк України, який не тільки не допомагає економіці зростати, він навіть стимулює банки не кредитувати бізнес, а купувати депозитні сертифікати. Сьогодні банки купують депозитні сертифікати. Депозитні сертифікати – під 17%, і під це не потрібно резервування. Близько 400 млрд грн сьогодні відтягнуто від банковської системи до Національного банку. А ці гроші мали б працювати в економіці.

Тому повертаюся до Марченка. Я в чому з ним згоден? Центральний банк має виконати свою роль про підтримку в воєнний час економіки і державного замовлення, але в ситуації, яка виникла, ми чуємо заяви від одних політиків, що треба підвищувати кількість мобілізованих, від других – що цього не прораховано в бюджеті. І це показує, що немає узгодженої політики між різними гілками влади, між різними відомствами, які вирішують ці питання. Тому проблема в нас самих, проблема в системі державного управління України. Тож аби поставити тут крапку, додам: у воєнний час є потреба приймати швидкі і ефективні рішення. І в нас, з одного боку, демократична держава, з іншого – ми сьогодні розуміємо, що вся влада згуртована в Офісі президента. Тому я вважаю, що саме в Офісі президента має бути прийнято рішення про те, як ми будемо фінансувати мобілізацію і як ми будемо комунікувати, і як ми будемо вирішувати питання з бюджетом. Тому що тільки вони мають сьогодні вплив на всі ці процеси. І це, я впевнений, буде підтримано українцями. Чому? Тому що в нас є дуже велика історія гетьманства, де ми всі українці демократично обираємо гетьмана, а потім даємо всю повноту влади. У воєнний час – це потрібно. А потім, після завершення війни, ми будемо повертатися до більш демократичних процесів. Тому сьогодні я б це питання відніс до Офісу президента. І я вважаю, що в них є всі потрібні важелі для того, щоб це рішення проштовхнути і виконати.

Чи можна знайти кошти, підвищивши податки? Зі слів Анатолія Амеліна, від цього не буде бажаного ефекту. Коментуючи в цьому контексті Національну стратегію доходів, затверджену урядом і презентовану днями Кабміном, він додав, що підвищення податків тільки збільшить в Україні тінь і зменшить довіру до влади. "Тому Мінфін у цьому разі працює як диверсант, – каже він. – Те, що вони затвердили, – це вбивство української економіки. І навіть в цьому документі є норми, що обмежують можливості "Дія сіті", що для нас було одним з магнітів для залучення, зокрема іноземних технологічних компаній. Треба мати узгоджену державну політику, треба мати гарні комунікації, ефективні комунікації. А для цього треба мати один ефективний кризовий центр, який усі ці рішення пропрацьовує і здійснює. Ну, наприклад, це може бути Think tank, створений в Офісі президента, який ці рішення напрацьовує, проробляє вплив цих рішень на суспільство, на економіку і допомагає їх коригувати".

Але щоб створити центр на кшталт того, про який каже Анатолій Амелін, владі потрібно взяти на себе відповідальність, а не перекладати її на військових, як це зараз відбувається з мобілізацією, навіть якщо це боляче вдарить по рейтингах.

«Аргумент» [4]

На цю тему: