Російський військовий літак-винищувач скинув на Драматичний театр у Маріуполі 16 березня дві 500-кілограмові бомби, що здетонували одночасно. Напад на цивільний об’єкт, що призвів до загибелі мирних людей, є воєнним злочином, йдеться у розслідуванні Amnesty Internationa [2]l «Діти: напад на Донецький обласний академічний драматичний театр у Маріуполі».

Amnesty International зібрала свідчення 53 уцілілих та очевидців, 28 із яких перебували в театрі чи поблизу нього безпосередньо в момент атаки. Дослідники також проаналізували супутникові знімки та дані радарів, зроблені безпосередньо перед атакою та одразу після неї; верифікували фото- та відеоматеріали з архівів свідків та соціальних мереж, дослідили два комплекти архітектурних планів театру.

«Ця атака є беззаперечним воєнним злочином, і скоїли його російські військові Унаслідок цього нещадного нападу чимало людей дістали поранення й загинули. Причиною їхніх смертей найбільш імовірно є цілеспрямована атака російських військових на мирне населення», – заявила генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Калламар.

Хоча точна кількість жертв остаточно не встановлена, але вона може бути менша, ніж повідомлялося раніше, попри те, що одразу після нападу в Маріупольській міськраді заявили, що загинули близько 300 осіб, а Associated Press у своєму розслідуванні  повідомили про близько 600 загиблих.

«Докази, зібрані Amnesty International, вказують, що велика кількість мешканців покинула театр незадовго до нападу, зокрема 14 і 15 березня, коли запрацювали «зелені коридори». А більшість із тих, хто лишилися в театрі, мали можливість перебувати в більш безпечних зонах будівлі, зокрема в передній частині театру та підвалі, які були захищені від прямої дії вибуху», - йдеться в розслідуванні.

Таким чином на польовій кухні на вулиці та безпосередньо на сцені й у перших глядацьких рядах, перебували не так багато людей, але більшість із них загинули відразу, або отримали серйозні травми.

Згідно з висновком експерта-фізика, використані бомби мали містити 400-800 кг вибухової речовини. Відповідно до наявних авіабомб в арсеналі армії Росії, їхні військові завдали удару двома 500-кілограмовими бомбами однієї моделі, загальна маса вибухової речовини у яких становить 440–600 кг. Найімовірніше авіудар наніс один із таких літаків-винищувачів, як Су-25, Су-30 або Су-34, що базувалися на прилеглих російських аеродромах.

Вибух зруйнував прилеглі внутрішні стіни театру по обидва боки сцени, а потім пробив зовнішні несучі стіни, утворивши дві основні зони з уламками на північно-східній та південно-західній сторонах будівлі.

«Усе це сталося на наших очах. Ми були за 200-300 метрів, [коли] стався вибух… Я чув літак та звук бомб, які падали. Потім ми побачили, як здійнявся дах [театру]», - розповів Amnesty International 50-річний архітектор Ігор Мороз, який перебував поблизу театру, коли стався напад.

«Я йшов вулицею, що вела до драматичного театру… Я чув шум літака… але на той момент я особливо не звертав уваги, бо [літаки] постійно літали… Я бачив, як вибухнув дах будівлі… Він підстрибнув на 20 метрів, а потім завалився… потім я побачив багато диму та уламків… Я не міг повірити своїм очам, бо театр був святим місцем. Там було два великі написи «Дети», - поділився спогадами 51-річний підприємець Григорій Головньов.

Багато опитаних розповіли Amnesty International, що бачили закривавлені тіла та відірвані частини тіл, зокрема ноги та руки, у руїнах зруйнованої будівлі після атаки.

Театр, розташований у Центральному районі Маріуполя, на початку війни використовували як гуманітарний штаб для розподілу медикаментів, їжі, води, а також як точку збору для людей, що сподівались на евакуацію через зелені коридори. Сама будівля театру із яскраво-червоним дахом була відокремлена від інших об’єктів 100-метровою зеленою зоною і була найбільш упізнаваною культурною пам’яткою міста.

Жоден із 28 уцілілих унаслідок атаки, з якими спілкувалася Amnesty International, ані інші свідки поблизу театру в день нападу не надали жодної інформації, що вказує на те, що українські військові використовували театр як базу для військових операцій, місце для зберігання зброї або місце, звідки можна розпочинати атаки.

«Цивільний характер театру та присутність численних цивільних осіб були очевидними навіть за кілька тижнів до нападу. Тож найбільш вірогідно, що удар на театру був умисним, а тому це вважається воєнним злочином», - резюмують правозахисники.