Навіщо Прігожин потрібен путіну

Важная новость

Як «кухар» і «вагнерівці» стали «надією» та «опорою» росії.

Про це йдеться у статті ZN.UA [2].

Із дедалі стрімкішим зануренням росії в морок варварства на її політичному небосхилі дедалі яскравіше сяє зірка демонічного Євгенія Прігожина.

Незважаючи на свої часті зустрічі з путіним, ще рік тому власник ПВК «Вагнер» вважався в російській політиці маргіналом, який виконує для Кремля брудну роботу в Лівії, Сирії, африканських країнах. Усе змінилося, коли замаячіла перспектива військової поразки, політичної кризи, економічного краху та розпаду Росії: в Москві вирішили розв’язати проблему поповнення частин і стабілізації на російсько-українському фронті, у тому числі, й за рахунок підрозділів приватних військових компаній.

«Думаю, зараз не час законів, зараз час дій», — пояснив у середині жовтня Прігожин мотиви формування підрозділів із зеків. За його словами, ув'язнені мають можливість «не тільки віддати борг Батьківщині, а й віддати його з лишком». І тепер російська пропаганда героїзує воюючих «вагнерівців», які враз стали «однією з опор нашої Батьківщини», заплющуючи очі на їхні злочини і в Україні, і в росії.

Утім, для Кремля цінність прігожинського «оркестру» не тільки в участі «музикантів» у бойових діях проти нашої країни, а й у тих звірствах, якими вони намагаються залякати українців. Цим «вагнерівці» нагадують банди рутьєрів часів Столітньої війни, які прославилися своєї жорстокістю. Цей інструмент Путін активно використовує у війні проти України нарівні з ракетними обстрілами міст і об'єктів критичної інфраструктури.

Кремль використовує Прігожина та його приватну армію і як елемент гібридної війни проти Заходу. Так, The Guardian пише [3], що російські неонацисти з диверсійно-штурмової розвідувальної групи «Русич» збирають розвіддані про стратегічно важливі об'єкти Латвії, Литви та Естонії, про військові частини й військовослужбовців країн Балтії, їхніх родичів. Такий спектр інтересів російських найманців може свідчити, що вони планують влаштувати теракти у країнах НАТО.

Загалом, тепер уже ніхто не сприймає власника ПВК як маргінала, що робить скандальні заяви, за які інші опозиційно налаштовані росіяни отримують «дев'ятку».

Прігожин хвалить українських солдатів: «Противник чинить опір такого рівня, якого, можливо, ще не було в історії останнього століття». Схвально відгукується про українського президента: «Зеленський, хоч і є президентом країни, ворожої зараз Російській Федерації, та все ж він твердий, упевнений у собі, прагматичний, симпатичний хлопець». Ображає і висміює російське вище військове командування, звинувачуючи його у невдачах та провалах «спеціальної військової операції».

Попри те, що в Прігожина гострий конфлікт із військовими та погана взаємодія з ФСБ, «кухар Путіна» і його «вагнерівці» тісно співпрацюють із російською військовою розвідкою: ця колаборация тягнеться ще від часів російської операції в Сирії. Однак ця співпраця демонструє, наскільки розбалансована система: начальник Головного управління Генштабу ЗС РФ адмірал Ігор Костюков орієнтується на свого шефа, міністра оборони Сєргєя Шойгу, а в того з Прігожиним гризня.

Рекрутуючи у свою приватну армію злодіїв, убивць і ґвалтівників, посилаючи їх на війну в Україну, Прігожин нарощує власний силовий ресурс. А заодно й стрімко набирає політичної ваги, стаючи іконою для Z-патріотів: командувач угруповання російських військ «Центр» генерал-полковник Алєксандр Лапін був відправлений у відставку, в тому числі, й після публічної критики Євгенієм Прігожиним та главою Чечні Рамзаном Кадировим.

Історія з відставкою Лапіна стала для міністра оборони Сєргєя Шойгу та глави Генштабу Валерія Герасімова, як і для всього російського офіцерського корпусу, ще одним публічним приниженням із боку безбашенних «баронів» із їхніми бандами рутьєрів. Однак «польовий командир» та його дедалі більша приватна армія загрожують і Кремлю, оскільки російська держава, перекладаючи на них низку своїх функцій, втрачає і свою монополію на застосування сили.

Із ослабленням влади Путіна та державних інститутів російської держави цей «барон» заповнюватиме вакуум та відіграватиме дедалі активнішу роль у Росії. І згодом у цій країні «понятія» визначатимуть правила життя обивателів та поведінки політиків, кувалда й викопана яма стануть інструментом відновлення «справедливості», а блатна феня — загальноприйнятою мовою спілкування. І якщо така перспектива для одних представників російської еліти — повернення у природне середовище проживання, то інших вона може налякати, оскільки в такій системі для них може не виявитися місця.

Хоча Прігожину й дозволено багато, власник ПВК «Вагнер» поки що діє в обмеженій ніші, відведеній йому хазяїном Кремля. Однак Прігожин, що демонструє амбіції, але не має важелів влади, хоче вирватися з цієї ніші, а для цього намагається трансформувати приватну армію та підтримку розсерджених патріотів у політичний ресурс. Тим паче що зараз популярність групи «Вагнер» у російському суспільстві висока, і блогери вже обговорюють президентські перспективи «кухаря Путіна».

Для подальшої політичної кар'єри Прігожину необхідне партійне пристановище. «Я не збираюся очолювати або організовувати якісь політичні партії. Я завжди дотримуюся свого слова», — заявляє він. І відмовляється від участі у святковому зльоті ЛДПР. У результаті, новим ліберал-демократом став Віктор Бут. Сам же Прігожин, за чутками, поглядає на «Справедливую Россию»: висловлюють припущення, що у разі розколу «есерів» він візьме під крило прілєпінську частину партії.

І якщо для Кремля снаф-відео страт, історія з закривавленою кувалдою в будівлі Ради Європи та інформація про можливі диверсії в країнах-членах НАТО — елемент гібридної війни проти Заходу, то для самого Прігожина ці скандали — ще одна можливість гучно заявити про себе на батьківщині. За рахунок такої свідомо обраної моделі поведінки, яка шокує весь цивілізований світ, але знаходить схвалення в російського обивателя, «кухар Путіна» посилює свою популярність у Росії.

Однак не випадково полковник ФСБ Ігор Стрєлков (Гіркін) якось нагадав Прігожину про долю Валленштейна.

Незважаючи на близькість «кухаря» до вуха Путіна, політичну вагу Прігожина не варто перебільшувати. Разом зі своїм ситуативним союзником Кадировим він сприяв призначенню генерала армії Сєргєя Суровікіна, з яким тісно зблизився в Сирії, на посаду командувача Об'єднаного угруповання військ РФ у районі проведення «спеціальної військової операції». Однак Прігожин так і не зумів зняти з посади губернатора Санкт-Петербурга Алєксандра Бєглова, з яким у нього зараз жорсткий конфлікт. Утім, недавно пішли розмови, що Бєглова може замінити мер Москви Сєргєй Собянін.

Тому й висловлюються припущення, що Кремль може свідомо перебільшувати значимість Прігожина, аби продемонструвати Заходу, що є загроза приходу до влади таких ось «відірваних» польових командирів, які сіятимуть хаос і свавілля не тільки в Росії, а й у всьому світі. А на тлі Прігожина з кувалдою Путін видається цілком респектабельним авторитарним лідером, здатним утримати Росію від розпаду й хаосу.

«Аргумент» [4]

На цю тему: