Як українська єврейська громада підтримує Україну у відсічі російської агресії? Як намагається донести керівництву Ізраїлю і усьому світу, що російський наратив про «фашистів\нацистів в Україні» є повною вигадкою, спеціально створеною і поширюваною для виправдання нападу на Україну і намагання винищити українців?

Про пережите на початку війни, про допомогу шпиталям і військовим, про спілкування із прем'єром Ізраїлю «Голосу Америки» [2] розповів головний рабин України і Києва Моше Реувен Асман.

Рік тому російські війська, що стояли поруч із Києвом, обстріляли ракетами Бабин Яр, місце, де в роки Другої світової війни нацисти розстріляли близько 70 тисяч євреїв. Через майже 80 років деякі з тих, кому пощастило пережити Голокост, знову стали біженцями, які втікали від обстрілів нових окупантів. У березні 2022 року кількість жителів єврейського селища Анатевка, яке неподалік від Києва збудувала для вимушених єврейських переселенців зі сходу України київська хасидська громада, зросла у декілька разів – люди шукали безпеки, підтримки і молитовного захисту. Разом зі своєю громадою весь цей час був і головний рабин України і Синагоги Бродського у Києві – Моше Реувен Асман.

– Війна застала мене з дітьми, з родиною, у єврейському містечку Анатевка, куди почали з’їжджатися євреї з Києва та Київської області. Я їх туди покликав, бо не було зрозуміло, що робити, куди втікати.

До нас втікало щодня по кілька сотень людей, євреї і неєвреї, ми всім дали притулок – заповнені були всі будинки, усі готелі, і навіть школа і садочок.

За тиждень до вторгнення я закупив продукти і для Анатевки, і для громади нашої київської синагоги. Я найняв більше охорони, підготувалися, як могли.

– Тобто, до одних біженців втікали інші, бо ідея Анатевки, наскільки я пам’ятаю, полягала в тому, щоб надати притулок євреям, які втікали від війни на Донбасі?

– Так, в Анатевці жили євреї, які втікали з Донбасу після початку війни у 2014 році, тож з Анатевки вони втікали вже вдруге. А для деяких це був взагалі третій раз! Серед нас були люди, яким було за 80 років, які втікали ще від німців. Я тільки зараз починаю усвідомлювати, яка це була страшна трагедія.

Наше містечко Анатевка розташоване в 5-ти кілометрах від центральної Житомирської траси, головної траси на Польщу. З другого боку цієї траси є Стоянка, яка була окупована, а трохи далі – відомі всім Буча та Ірпінь. І про те, що там відбувалося, ми все знали – люди звідти нам дзвонили.

Якимось чудом з Ірпеня виїхав дитячий будинок вже під обстрілами.

Я намагався кілька разів послати людей, щоб вивезти тих, хто там сидів по підвалах, пропонував таксистам божевільні гроші, але під обстрілами ніхто не хотів туди їхати. А до нас, до Анатевки російські танки не дійшли 2-3 кілометри.

– Скільки людей тоді перебувало з вами?

– У перші дні, мабуть, 700.

Потім ми їх почали відправляти, домовилися з поліцією, вони сформували колону зі 100 машин, мабуть. Але обстріли не припинялися. Багато людей мали машини, не мали бензину – в нас стояло багато покинутих машин. Одних людей ми відправляли, інші до нас приїжджали.

Щодня ми відправляли колони до Молдови, в Кишинів, у західні частини України, частина з них лишалася, частина їхала далі в Європу, хтось потім їхав в Ізраїль.

Потім настав день, коли прийшли з ЗСУ і сказали: «Їдьте всі».

Нам довелося їхати останніми. Але наша охорона залишилася в Анатевці, і сама Анатевка залишилася, її не взяли. А я поїхав звідти до Києва, до нашої Центральної синагоги, де я є і зараз.

–​ У перші дні війни, думаю, багатьом запам’яталося ваше відеозвернення до євреїв Росії, до росіян, бо, можливо, не всі про це знають, але Росія – це країна, де Ви народилися, у тодішньому Ленінграді, зараз Санкт-Петербурзі. Стоячи з Торою в руках, Ви просили росіян зупинити кровопролиття. Були тоді ще надії, що росіяни не знають і не розуміють, що їхня армія робить в Україні. Ви мали якісь відгуки на це відео?

–​ Так, це був такий крик душі. Нас тоді в Анатевці обстрілювали з усіх боків, разом зі мною були діти, онуки маленькі, я коли на них, малесеньких дивився, думав, чи вийдуть вони звідти живі, чи ні.

І тоді, коли вони ще 1 березня влучили у Бабин Яр у Києві, я тоді вже не витримав і звернувся до євреїв Росії, і до росіян.

Цей ролик потім поширили різними мовами, його подивилися десятки мільйонів людей у світі. І це увійшло у їхні серця.

У наших святих книгах написано: «Слова, що виходять із серця, потрапляють в інше серце». І якийсь ефект це мало, бо російські ЗМІ тоді отруювали людей пропагандою. І пробити їх можна було лише потужною правдою, бо правда – це потужна зброя. Бо навіть трохи світла розганяє багато темряви.

І були люди, яких я знав, і які були «зазомбовані», вони після того, скажімо так, «напівроззомбувалися». Люди почали посилати це відео в обхід заборон – через месенджери, через Whatsapp. І я побачив, наскільки це важливо.

Тому я веду постійні передачі у Facebook, бо за кордон я маю доносити правду, а всередині України люди і так все знають, тому їм потрібно почути щось, що буде давати надію, що підбадьорює.​

–​ Як Ви почали займатися благодійністю?

–​ Тут, у синагозі в Києві, ми все організували для допомоги – як і в Анатевці, допомагаємо не лише євреям, всій Україні.

Ми співпрацюємо з різними перевіреними гуманітарними організаціями, які допомагали вивозити людей з різних гарячих точок, з Маріуполя, наприклад.

Коли в них розбили машини, ми купували їм машини, щоб вони могли вивозити людей, вони ризикували життям, деякі волонтери при цьому загинули.

Ми тоді привезли з Ізраїлю допомогу – рюкзаки з першою допомогою, все, що потрібно для невідкладної допомоги. Ми побачили, що в багатьох місцях зруйновані водогони, то ми привозимо очисні системи для води. Привозимо медикаменти з Ізраїлю, з Балтійських країн привозимо для поранених реабілітаційне обладнання.

–​ Як Ви збираєте гроші на свою благодійну діяльність?

–​ На початках до нас приїжджали люди, які мали гроші, я позичив у них і міг заплатити за наші витрати, які були колосальними. Це допомогло врятувати життя багатьох людей. Потім почали допомагати євреї з Америки, Канади, Ізраїлю.

Ми ці гроші витрачаємо на те, в чому бачимо потребу.

Одного разу влітку я був в Центральному військовому шпиталі і побачив, що там було 35 градусів за Цельсієм в палатах, де лежали поранені. Мені через 10 хвилин там уже було погано від спеки. Але для поранених військових це просто некомфортно – в таких умовах не загоюються рани. І я того ж дня закупив кондиціонери з такою умовою, щоб завтра їх усі поставили. І їх дійсно поставили.

Тоді до мене почали звертатися з інших шпиталів.

Таким чином, не маючи грошей на це на початку, мені з Божою і людською допомогою вдалося поставити кондиціонери у 16 військових шпиталів в Україні. І моя умова завжди була, щоб їх поставили за два дні, щоб вони не лежали десь місяць.

І якщо хтось казав, що в нього фірми і замовлення, то я казав, що солдати воюють за вас і отримують поранення, тому ви маєте все відкласти і прийти для них це зробити. І це спрацьовувало.

Я контролював – мені присилали фотографії, що все поставлено, інколи сам приїжджав. Це, може, і дрібниці, але вони важливі для якості життя.

–​ При всій великій підтримці України серед єврейських громад за кордоном, Ви, мабуть, чуєте і скептичні голоси? Деякі людей, які згадують непросту українсько-єврейську історію, погроми, ледь не Хмельниччину, і вважають, що українці і євреї перебувають у постійному протистоянні. Що Ви їм говорите?

–​ Таких небагато. Більшість євреїв у світі підтримує Україну, і в Ізраїлі 76% населення підтримувало Україну (дані на березень минулого року, – ред), і в світі також.

І я зараз кажу, що це є трагедія цілого народу, ми маємо допомагати. Якщо хтось починає казати, що українці вбивали євреїв у Другій світовій війні, то я кажу, що були серед українців поліцаї, але були і праведники, рятували євреїв, були мільйони українців у лавах Червоної армії, які звільняли концтабори. А в Російській визвольній армії (РОА), сформованій нацистами, служило близько мільйона росіян.

Пропаганда працює, але і ми працюємо, кажемо, що Україна сьогодні є інша країна, де немає практично антисемітизму, не можна навіть порівняти з деякими іншими європейськими країнами, менше, ніж в Америці, менше, ніж у Росії, менше, ніж у радянські часи, які я ще пам’ятаю.

Я кажу, що Україна – це нормальна країна, де з повагою ставляться до всіх національностей, а їх хотіли «денацифікувати». Все навпаки – росіяни «приватизували» перемогу над нацизмом, і тепер вирішують, що вони можуть називати «фашистами» всіх, хто з ними не погоджується.

Подивіться, з ким сьогодні Росія...А з Україною є весь вільний світ. То, хто тут фашист?

Більшість людей у світі це розуміють, а тим, хто не розуміє, я кажу: «Подивіться, з ким сьогодні Росія. Іран, який відкрито заявляє, що його метою є знищення Ізраїлю, Сирія, Північна Корея. А з Україною є весь вільний світ. То, хто тут фашист? Не може бути весь світ фашистів, а лише Росія з Іраном ­– не фашисти».

І це правда, яку потрібно доносити, бо ця чума брехні продовжує поширюватися.

Я колись виїхав з Радянського Союзу, бо це була «імперія брехні», в якій я не хотів жити, і мене за це допитували в КҐБ.

Дуже страшно, що люди не навчилися з досвіду 1930-х років, коли за доносами розстрілювали мільйони людей, і деякі тішилися, пальцем показували. А потім і їх розстрілювали. Бо ця система їх з’їдала. Тому я там не бачу якогось майбутнього.

–​ Ви знаєте, що українці тепло ставляться до Ізраїлю, говорять про подібність долі українського та ізраїльського народу, яким доводиться боротися за виживання поруч з агресивними сусідами. І через це дуже боляче українці сприймають відмову Ізраїлю у постачанні Україні зброї, яка могла б захистити українські міста. Ви буваєте в Ізраїлі, знаєте ситуацію там. Чи з новою владою прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу ситуація зміниться?

–​ Я був в Ізраїлі за час війни вже багато разів, був перед виборами, зустрічався тричі з нинішнім прем’єр-міністром.

Під час другої нашої зустрічі з ним він вперше заговорив про Україну, про те, що на посаді прем’єр-міністра він зробить все, що в його силах, щоб покласти край трагедії українського народу. До цього він мовчав з цього приводу.

Я зустрічався з багатьма міністрами, з главами партій, і пояснював їм, що відбувається в Україні. Були такі, що взагалі не розуміли, що там відбувається. Не тому, що вони були за Росію, а тому, що це не було в полі їхніх інтересів, і їм було важливо роз’яснити все.

Я з’ясував, хто і чому блокував допомогу Україні. І я також розумію, що і сам Ізраїль у важкій ситуації, що Росія постійно шантажує Ізраїль, бо з різних боків є і Хамас, і Хезболла, і Іран. Тому засуджувати Ізраїль за це я не можу.

Але я пояснив, що ситуація зараз змінилася – Іран, який намагається створити ядерну зброю і погрожує знищити Ізраїль, почав постачати дрони Росії, які вони випробовують там і будуть використовувати проти Ізраїлю. А натомість з Росії отримують технології, літаки, ядерних спеціалістів.

Тому, думаю, Ізраїль, навіть у своїх власних інтересах має підтримати Україну. Тому, я думаю, що після візиту міністра закордонних справ Елі Коена, допомога вийде на якісно новий рівень.

• «Тут ніхто не чекав Путіна» — рабіни України про війну з росією [4]
• Головний рабин України Моше Асман: Президент-єврей в Україні для росії – як кістка у горлі [5]
• Фіаско Ізраїля в Україні: чужий для обох сторін і з розчарованим союзником [6]
•