Позиція правозахисників щодо інституту Уповноваженого ВРУ з прав людини.

Відомі правозахисникі розповіли [2], що не так з призначенням народного депутата Дмитра Лубінця на посаду Уповноваженого ВРУ з прав людини.

31 травня 2022 року Верховна Рада України висловила недовіру Уповноваженому ВРУ з прав людини Людмилі Денісовій та звільнила її з посади. 

У законі "Про Уповноваженого ВРУ з прав людини" такої підстави для звільнення з посади як висловлення недовіри, глибокого занепокоєння, тривоги чи інших почуттів народних депутатів не передбачено, ця підстава з’явилася у змінах до закону "Про правовий режим воєнного стану" 12 травня цього року. 

Зміни передбачають, що "у період дії воєнного стану Верховна Рада України може прийняти рішення про звільнення посадової особи з посади, призначення на яку та звільнення з якої віднесено до повноважень Верховної Ради України, крім підстав, передбачених спеціальними законами, також у разі висловлення недовіри такій посадовій особі".

Зауважимо, що сьогодні мова йде не про конкретну особу Людмилу Денісову чи оцінку ефективності її роботи, до якої теж є багато питань. А про те, що від 12 травня 2022 року незалежний інститут Уповноваженого перестав існувати в Україні. 

Кожен, кого буде призначено на цю посаду, не зможе й слова сказати проти вітру – покритикувати Президента чи парламент за порушення прав людини, бо відразу прилетить загроза "висловити недовіру" і звільнити протягом одного дня. 

На сьогодні у парламенті було визначено тільки одного кандидата на цю посаду – Дмитра Лубінця, голову Комітету з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та АР Крим, м. Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин. 

Кандидат на посаду Уповноваженого має відповідати визначеним законом вимогам, серед яких є досвід правозахисної діяльності. У випадку Дмитра Лубінця постає питання про саме такий досвід, про який нічого поки не відомо. Виконання посадових обов'язків в Комітеті ВРУ такою діяльністю не є, бо тоді ще більшими "правозахисниками" є Вадим Рабінович чи Віктор Медведчук, який, окрім іншого, організовував обміни полонених від 2014 року. 

Як тільки з’явилось повідомлення про кандидатуру Дмитра Лубінця, усім авторам цього тексту із різних джерел, від антикорупційних органів та громадських антикорупційних організацій почали надсилати інформацію про сумніви у доброчесності Дмитра Лубінця. Це підважує відповідність його кандидатури передбаченому законом критерію "мати високі моральні якості".

Наприклад, у цій справі [3] йдеться про те, що під час судового засідання слідчим суддею було встановлено, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42020000000001304 від 14 липня 2020 року за фактом можливого зловживання народним депутатом України ОСОБА_1 службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_2 від 30 червня 2020 року. 

Під час досудового розслідування виникла необхідність у допиті в якості свідка ОСОБА_1, а саме з питань уточнення щодо отримання ним грошових коштів для компенсації вартості оренди житла. 

З цією метою, детективами Національного бюро ОСОБА_1 неодноразово викликався повістками, зокрема, 28 січня 2021, 15 лютого 2021, 05, 09 та 10 березня 2021 року. 

Свідок був належним чином повідомлений про вказані виклики, про що надана відповідь керівника Головного управління документального забезпечення Апарату Верховної Ради України. Проте, у визначені у повістках дату та час ОСОБА_1 для допиту у якості свідка не прибув та не повідомив про причини свого неприбуття. ОСОБА_1, він же Дмитро Лубінець, просто проігнорував виклики в суд.

Попередні призначення Уповноваженого теж було суто політичним. Парламентська більшість призначала "свою" людину, яка повинна була не підіймати голос проти тих, хто її призначав. Саме це і ставало причиною неприйняття Уповноваженого, коли до влади приходила інша політична сила. 

Для того, щоб Уповноважений ВРУ з прав людини міг працювати як ефективний інститут захисту прав людини потрібно повернутись в правове поле і скасувати дію закону від 12 травня 2022 року в контексті Уповноваженого ВРУ з  прав людини. 

Це створить можливості для того, щоб серед кандидатів були фахівці високих моральних якостей та із належним правозахисним досвідом, яким за Конституцією має володіти омбудсмен. 

Лариса Денисенко, правозахисниця

Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

НАГАДАЄМО:

У 2019 році Д. Лубінця було обрано до Верховної Ради 9 скликання як безпартійного самовисуванця по 60-му округу в Донецькій області. Є членом депутатської групи "За майбутнє", а також постійної делегації Ради в Парламентській асамблеї Євросоюзу — Східні сусіди (ПА ЄВРОНЕСТ). Голова Комітету Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях і Автономній Республіці Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин. Комітет під його керівництвом підтримав ініціативу нардепів щодо звільнення Людмили Денісової з посади уповноваженої з прав людини.

Також Лубінець був нардепом Ради 8 скликання, 2014 року його обрали від "Блоку Петра Порошенка". У лютому 2019 року, за даними ЗМІ, був одним із 59 депутатів, які підписали подання, на підставі якого Конституційний суд України скасував статтю Кримінального кодексу, яка зобов'язує чиновників пояснювати джерела своїх доходів і доходів членів їхніх сімей. Кримінальну відповідальність за відмову від надання таких пояснень було запроваджено у 2015 році згідно із зобов'язанням України перед Міжнародним валютним фондом.

• Правозахисники наївно вимагають чесного і незалежного конкурсу на посаду Омбудсмана - буде як з ДБР, БЕБ та НАБУ, по-шахрайськи [5]
• До Ради внесено кандидатуру нового Уповноваженого з прав людини [6]
• Омбудсменку Денісову з донькою підозрюють у маніпулюванні данними - розслідування [7]