Загарбники нишпорили по квартирах тростянчан, затримували чоловіків на вулицях, відбирали у перехожих телефони, тримали заручників на залізничному вокзалі. Повертатися до міста ще небезпечно через міни.

Спогади містян про дні окупації публікує Медійна ініціатива за права людини [2].

Як розповіла мешканка Тростянця Оксана, її чоловік волонтерив – розносив продукти та ліки потребуючим у місті. Одного дня його зупинили російські солдати: "Ніс хліб у прозорому пакеті, аби було видно, що усередині – якщо раптом запитають росіяни. Всіх чоловіків, що ходили центром, зупиняли, без причин та запитань відправляли до поліцейського відділку, який окупували".

Чоловік Оксани пішов у відділок, але скориставшись ситуацією на вулиці, втік. "Дорогою його знову зупинив офіцер – почав розпитувати, чи був у відділку, став погрожувати, що знайде, якщо збрехав", – каже Оксана.

Незабаром у пабліках Тростянця почали з’являтися повідомлення очевидців про викрадення людей. Затримували на вулиці переважно чоловіків. Одиницям вдалося втекти, когось пізніше знайшли вбитим.

"До мого кума зайшли додому. Роздягнули його, але не знайшовши того що шукали – синці від стрільби, або ж татуювання, які б вказували на причетність до Збройних сил України, відпустили, – говорить Оксана. – Потім дали йому зброю до рук і примусили стріляти, аби утворився синець від віддачі. Після раділи, що вже "мають підстави" забрати. Але дружина з дітьми почали просити і плакати, аби його не забирали, тож послухали.

Окупанти відбирали у тростянчан телефони. Тих, у кого на телефонах знаходили фото чи відео російської техніки, затримували.

Очевидці також розповідають, що багатьох заручників російські військові утримували не лише у поліцейському відділку, а й у приміщенні залізничного вокзалу.

"Забрали одного хлопця, двадцятирічного. Відвели у приміщення вокзалу. Мати якось дізналася, що він там, і пішла про нього розпитувати. Вони його не хотіли відпускати, сказали, що вб’ють по-тихому, знущалися з неї. Вона там і на колінах стояла, просила, щоб відпустили. Зрештою, сина віддали. А він вже розповів – у приміщенні було багато заручників: і живих, і мертвих, все довкола було у крові", – говорить мешканець Тростянця Ігор. Він працює масажистом, і з перших днів знав, що трьох його клієнтів було вбито.

Ігор згадує, як до його родичів додому вдерлися росіяни. Вони говорили, що отримали дозвіл стріляти по мирним жителям, якщо їм того захочеться.

"Ми розуміли, що у місті багато загиблих. Але ховати їх не дозволялося, на цвинтар нікого не пускали. Трупи доводилося ховати у підвалах, тіла інших так і залишилися на вулицях. Багатьом довелося ховати рідних прямо у дворах будинків", – додає він.

Після звільнення Тростянця місто залишається небезпечним для жителів – лікарні, підвали, магазини, навіть цвинтар заміновані. Місцеві вже знають про випадки підривів на мінах. Тому влада просить містян бути обережними та не поспішати повертатися додому. Найближчими днями спеціалісти перевірятимуть райони, зокрема, й місця утримання заручників.

Нагадаємо, Тростянець було звільнено від російських окупаційних військ 26 березня.

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• ГЕНШТАБ ПОВІДОМЛЯЄ: ЗСУ відбили Тростянець і Гусарівку [4]
• ГЕНШТАБ ПОВІДОМЛЯЄ: ситуація на фронті станом на 12.00 30 березня [5]
• У Миколаєві з-під завалів будівлі ОДА витягли вже 13 загиблих [6]