Олексій Герман: Або зміни, або поразка

Важная новость

"#ЧасівЯр [2] Ну що, друзі, я ще три місяці назад казав, що наступним напрямком після Авдієвкі буде саме це місце. Кцп повільно, системно, втрачаючи особовий склад та техніку, все одно пройшли впритул до міста. Хоча наші позиції були на панівних висотах, ми мали час після Бахмуту на облаштування ешелонованої лінії оборони, але все було знесено КАБами, бліндажі та позиції СП, ВОПів та РОПів палились скидами та FPV дронами, мінометний артилерийський обстріл вважався за лайт версію обстрілу. Бо там ми чули і розуміли та рахували, дрони, скиди та КАБи - то зовсім інша історія. Але саме страшне не це. То просто війна, яка стала технологічною, і до цього теж можна звикнути.

Страшно, коли ти готуєш бійців воювати у складі підрозділу. Після цього всі хлопці ідуть добровільно боронити землю і їм особо не важливо, яка позиція, головне разом. Прибуваєш на лінію зіткнення, очікуючи, що тобі дадуть ділянку фронту, за яку ти готовий зубами триматися, бо ти віриш у своїх бійців, а вони довіряють тобі. І тобі дають ділянку, але забирають третину бійців і віддають у розпорядження, наприклад, 5 штурмовій. Коли ти вступаєш у взаємодію з цією бригадою і починаєш розуміти, що своїх бійців вони всіх поклали, що начальник артилерії бригади не знає, що таке "Дирекційний кут", і ще купу нюансів, після яких ти розумієш майбутнє своїх бійців. Коли по флангам стоїть, наприклад, 67 бригада, і як тільки починається наступ, вони на твоїх очах кидають позиції, і ворог бере в напівоточення твій підрозділ, і бій їде на дистанції кидка гранати. І це сталося за якихось дві години. Чи можливо було таке не допустити? Впевнено скажу: так!

У нас по ефірах люблять казати, "що найвища цінність, це життя бійця". Але коли стикаєшся на практиці, ти просто розумієш, що їм пох%й на життя хлопців, вони звикли їх не рахувати. Все одно командири рот проведуть службове розслідування за фактам загибелі у результаті дій ворога, а РТЦК оповістить родину. Я на власні очі бачив на столі стос повідомлень про загибель товщиною у сантиметрів десять. Причому поряд сиділо два тіла з майорськими погонами і травило анекдоти, курва. Така ситуація буде продовжуватись, поки не почнеться справжнє розслідування. Де відповідальність буде нести не солдат - своїм життям, а бездарні керівники. Поки не почнуть розжалувати аж до рядового горе-полководців.

Поки #Президент [3] не зрозуміє, що кожного ранку та цифра по загиблим та пораненим в/с, яку він отримує, це і є перше, з чого треба починати зміни. На який ділянці? Скількі? Чому стількі? Хто розробляв опреацію? Хто поніс відповідальність? Які висновки?

Що буде далі?

А далі або зміни. Причому дивлячись на реформування та нову структуру, заради справедливості скажу, що це добре і вони почались, і важка, але перемога.

Або поразка.

Причому сподіваюсь, що більшість вже побачила, з яким "скрипом" і як дозовано нам надають допомогу. Наше майбутнє і майбутнє України залежить від нас самих і розраховувати особо ні на кого не треба. Лишились лише ми і ворог."

Автор: Олексій Герман, офіцер ЗСУ

(Джерело [4]).

Вгорі: під Бахмутом. Фото: Metin Aktas / Anadolu Agency/ABACAPRESS via EastNew

«Аргумент» [5]

На цю тему: