Олексій Копитько: Про "історичні території"

Важная новость

"...У контексті указу про історичні українські землі.

Майже два роки вивчаю географію РФ через зафіксовані втрати російських окупаційних військ. Цікаво зрозуміти: з якого контексту якийсь тулуб потрапляє в росармію і як потім цей контекст впливає повернення вихідного тулуба в труні.

На масиві у понад 40 тис. випадків набралося вже кілька сотень абсолютно епічних історій, коли життя виявлялося багатшим за будь-яку вигадку. Було б чудово їх узагальнити, але поки що не до цього.

Якоїсь миті перевідкрив для себе Амурську область РФ, про яку щось знав як про частину "зеленого клину", але давно забув деталі.

Так ось.

Це регіон між Забайкаллем та Хабаровським краєм, площею 361 тис. км кв (60% від території України) та населенням близько 750 тис. осіб (як Запоріжжя два роки тому). За роки правління Путіна область втратила 21% населення.

В інфополі Московії регіон присутній переважно через три теми: 1) космодром "Східний"; 2) Амурський ГПЗ (декларують виробництво 60% світового гелію); 3) повзуча китайська інтервенція.

Спочатку у списку втрат з Амурської області в очі впали прізвища: Почкаєнко, Горовенко, Радченко, Ющенко, Якименко, Нестеренко, Силиченко, Стрижак, Павлюченко, Москаленко, Краснокутський, Охременко, Прокопчук, Наливайко, Нудьга, Логвиненко та ін.

Потім виявив, що 10 офіційно знищених з н.п. "Новокиевский увал" із населенням 3,8 тис. осіб.

Назва "Новокиевский Увал" (нині - центр Мазанівського району Амурської області) виникла наприкінці 1920 р. після перенесення районного центру на височину (власне - увал і є височина) біля села "Новокиевка", т.я. старий центр (с. "Мазаново") був затоплений під час повені. Після чого я глянув на список населених пунктів Амурської області.

Зауважив н.п. "Ромны" - Центр Ромненського муніципального округу. Відкрив "Топонимический словарь Амурской области" (2009 г.). Цитата: "Осн. в 1907 г. переселенцами из Ромненского уезда Киевской губернии Украины и названо в память о покинутой родине" (вот эта формула о названии "в память о покинутой родине" (ось ця формула про назву "в память о покинутой родине" вказана практично у всіх населених пунктів, не повторюватиму). І понеслося:

• Бахмут

• Белоцерковка – 1910 р.

• Борисполь – 1909 р.

• Васильки – 1908 р., переселенці із Київської губернії.

• Вознесеновка (Возжаївка) – 1877 р., переселенці із Полтавської губернії.

• Катеринославка – 1894 р., переселенці з Катеринославської губернії.

• Ерковцы – 1894 р., переселенці із Полтавської губернії.

• Житомировка – 1913 р.

• Зеньковка – 1911 р., переселенці з-під міста Зіньків Полтавської губернії України.

• Золотоножка – 1906 р., міста Золотоноша Черкаської області.

• Каховка

• Константиноградовка – осн. 1884 р. переселенцями з Константиноградівського повіту Полтавської губернії.

• Лохвицы – осн. 1896 р., названо переселенцями з-під міста Лохвиця Полтавської губернії.

• Максимовка – 1909 р., переселенці з України.

• Малиновка – 1881 р., переселенці з України.

• Маркучы – 1909 р., переселенці з України.

• Новокыевка – 1903 р., переселенці з Київської губернії

• Новоострополь - 1909 р., переселенці з-під міста Остропіль Подільської губернії (нині Хмельницька область).

• Новоохочье – 1908 р., переселенці із с.Охочі Харківської губернії.

• Переяславка – 1904 р.

• Подоловка – 1902 р., переселенці з Подільської губернії (нині – Хмельницька область).

• Полтавка Верхняя (1884 р.)

• Полтавка Нижняя (1881 р.)

• Полтавка Средняя (1910 р.)

• (ось тут чудово все) Райгородка – село в "Ромненском районе", на лівому березі р. Горбиль. Засноване у 1908, переселенці з Харківської губернії.

• Рогозовка – 1909 р., переселенці з Бориспільського повіту Київської губернії.

• Рублевка - осн. 1908 р. переселенцями з Рублевської волості Харківської губернії України.

• Светиловка – 1896 р., переселенці з України.

• Серебрянка – 1903 р., переселенці із Київської губернії.

• Тавричанка – 1903 р.

• Тагельцы – переселенці з України.

• Украина – 1908 р., залізнична станція, заснована переселенцями з України.

• Украинка – 1926 р., започаткована переселенцями з України.

• Харьковка

• Христинковка – 1907 р., переселенці із Черкаської області.

• Червона Армия – 1928 р., переселенці з України.

• Черкасовка – 1910 р.

• Чернетчино – 1895 р., переселенці з Полтавської губернії.

• Черниговка (1902 р.) та

• Черниговка (1907 р.) – два села у різних районах.

• Чигири – переселенці з Черкаської області.

Напевно, упустив щось, але картина наочна.

Проте.

Статистика кінця 19 – початку 20 ст. вказує на великий потік (дві хвилі) переселенців з України, в загальній чисельності населення області до середини 1920-х років. українців було 18%.

Згідно з останнім радянським переписом 1989 р., в Амурській області проживало майже 71 тис. українців (6,74%). Російський перепис 2010 року зафіксував 16,6 тис. українців (2%). А перепис 2020 року – лише 4,4 тис. (0,6%).

Офіційно чисельність українців у регіоні за 35 років скоротилася у 16 разів в абсолютних числах та у 11,6 раза у відсотковому відношенні.

Охочі можуть почитати про події 1920-х років. на Далекому Сході та ролі українців. Але зараз ситуація об'єктивно інша.

Багато хто виїхав. Частина повністю обрусіла. Частина кон'юнктурних міркувань приховує ідентичність. Плюс треба зважити, що навіть в Україні є різні українці з погляду настрою. Що в голові в українців Амурської області – можна лише здогадуватись.

Велика кількість українських прізвищ у структурі підтверджених втрат окупаційної армії підказує, що нічого хорошого. Бо частка явно більша за номінальну частку українців у складі населення регіону (хоча може бути спотворення, тому що структури всіх втрат у нас немає).

У пидсумку.

Мені здається, що розчісувати у громадян України ресентимент щодо ТЕРИТОРІЙ із опорою на указ – це (як мінімум – на даному етапі) контрпродуктивна витівка. Українці їхали на Далекий Схід, Канаду, Бразилію тощо у конкретних історичних умовах. Тому що було надмірне населення, яке бачило шанс для себе. Або бігло від війни, репресій та ін.

Нині ми маємо дефіцит населення. Нам не потрібні "історичні території" прямо зараз, нам потрібні люди, їхні руки та мізки для облаштування наявних у міжнародно визнаних межах.

Для чого указ справді може стати в нагоді – так це для зміни загального підходу до подання історії України та українців.

Шкільна програма та левова частка історіографії насаджують громадянам ідею, що місія українця – своїми діями наближати звитяжне, героїчне, блискуче враження. Коли наче все йшло добре, а закінчилось як завжди. Про що ми заспіваємо у найкращих у світі тужливих піснях, або розповімо на зустрічах емігрантів з різних європ.

А ось і ні.

У різні епохи, у різних історичних умовах українці демонстрували виняткову військову звитягу та чудеса творчої праці (видатну дурість теж демонстрували, але це у всіх народів так). Внесок українців у досягнення різних імперій та країн важко переоцінити. Безталанний народ не зміг би 500 років утримувати найродючішу рівнину континенту в оточенні ворогів. Маючи в анамнезі 300 років історії однієї з найбільших держав на планеті, з якою є прямий генетичний зв'язок.

Ось треба зібрати всю цю історію.

Енергії українського народу та української політичної нації було і є надміру. Вона розпорошувалася. Зібрати цю енергію для захисту та облаштування власної держави – це виклик та посильне завдання. Ідея з другим громадянством – у цю ж скарбничку, є здорове зерно, яке можна покращувати.

У відносинах з українцями Росії (не кажучи вже про інші народи) треба підібрати правильну тональність та правильні ходи. Для цього потрібні – зокрема фахівці з історії СРСР та Росії. А цей інтелектуальний капітал за останніх років 20 ми підбадьорювали. Багато поверхневого."

Автор: Олексій Копитько, радник міністра оборони України

(Джерело [2]).

Фото вгорі: прибуття переселенців до Благовіщенська, 1905-1910 року. Джерело: pastvu.com [3]

Ще про це:

Переклад: «Аргумент» [6]

На цю тему: