Папа Римський Франциск залишив після своєї смерті складний спадок.

Про це пише [2] Politico.

Франциска — в миру Хорхе Маріо Бергольйо — обрали Папою в березні 2013 року. Він змінив на цій посаді Бенедикта XVI, який зрікся святого престолу через проблеми зі здоровʼям. Напередодні цього стався Vatileaks — гучний виток внутрішніх документів Ватикану, який розкрив закулісні конфлікти, корупцію, фінансові зловживання та боротьбу за владу в найвищих колах Католицької церкви.

Папа Римський Франциск — це перший латиноамериканський і єзуїтський понтифік. Він також був першим, хто взяв імʼя Франциск — на честь Франциска Асизького, святого XIII століття, захисника бідних. Проте, вважає Politico, за його правління не зробили достатньо, щоб усунути недоліки в церкві — від зловживань священників до нецільового використання фінансів Ватикану.

Хорхе Маріо Бергольйо народився в 1936 році в Буенос-Айресі в сім’ї італійських мігрантів. Його батько працював на залізниці, мати Реджина була домогосподаркою. За спогадами, Хорхе був кмітливим бешкетником і захоплювався футболом.

У юності він працював витуряйлом у нічному клубі й прибиральником, потім вивчав хімію і працював лаборантом у харчовій лабораторії. Серйозне запалення легенів призвело до видалення частини однієї легені у 1957 році. Незабаром Хорхе приєднався до ордену єзуїтів після, за його словами, надихальної зустрічі з місцевим священником.

Спочатку Бергольйо було важко поєднувати духовне покликання і звичайне людське життя. Пізніше він зізнавався, що був «засліплений» однією дівчиною, яку зустрів під час навчання в семінарії. Проте він швидко піднявся церковною ієрархією Аргентини, здобув репутацію щедрої людини й отримав прізвисько «єпископ нетрів» за подвоєння кількості священників у бідних районах Буенос-Айресу.

У 2001 році Папа Римський Іван Павло II зробив Франциска кардиналом. Він здобув славу священника, який відмовляється від розкоші, живе скромно і користується громадським транспортом.

Після зречення Папи Бенедикта XVI він став уособленням надії реформаторів у Церкві, яка прагла змін, — і першим папою не з Європи від часів сирійця Григорія III у VIII столітті.

Його понтифікат відзначився відходом від академічного стилю Бенедикта. Франциск закликав зробити Церкву «польовим шпиталем», де пріоритет надається нужденним, а питання сексуальності — відходять на другий план.

«Хто я такий, щоб судити?» — сказав Франциск у 2013 році, відповідаючи на запитання, чи може гей стати католицьким священником.

Папі вдалося дещо змінити тисячолітню структуру Церкви, відкривши високі посади у Ватикані для жінок і мирян.

Але загалом ці хаотичні реформи лише дратували консерваторів і розчаровували лібералів. Наприклад, він зберіг заборону на жіноче священство і під тиском африканських єпископів був змушений пом’якшити заяву про благословення одностатевих пар.

Франциск залишався суперечливою фігурою і на міжнародній арені. Він здобув підтримку у країнах глобального Півдня, але наразився на критику з боку прихильників на Заході через заклики до миру в Україні, мовчання щодо утисків релігійних меншин у Китаї та гостру критику вторгнення Ізраїлю в Газу. Його стиль керівництва також був непередбачуваним: він міг скасувати плани через журналістські витоки або порушити обіцянки.

Через це проти Франциска формувалася дедалі радикальніша опозиція, особливо серед консерваторів у США.

Неформальним лідером опозиції став кардинал-ультраконсерватор Реймонд Берк — він казав, що Католицька церква стала «занадто фемінізованою», а брак священників — наслідок введення дівчат-служителів. Берк неодноразово вступав у конфлікти з Франциском через його «прогресивний порядок денний», зокрема в питанні доступу до причастя для розлучених, повторно одружених вірян, та через обмеження латинської меси. Папа відповів, відсторонивши Берка і позбавивши його привілею жити в субсидованій ватиканській квартирі.

Франциск не був м’якотілий, пише Politico. За його зовнішністю крилися вміння зводити лобами суперників і атакувати зненацька. У побуті він не соромився щодо образ — називав своїх критиків «божевільними». Деякі стверджували, що Франциск — «антихрист» і що папський престол вакантний.

Непослідовність, мабуть, найточніше характеризує понтифікат Франциска. Замість реформування Церкви, він залишив по собі хаос і теологічне болото для свого наступника.

З одного боку, Франциск значно змінив географічну структуру кардинальського корпусу, призначивши 110 зі 138 кардиналів-електоральників, більшість — з-поза Європи. Але інсайдери попереджають: це не гарантує збереження його бачення, адже ватиканські союзи рідко переживають зміну понтифіка.

Попри все чимало драм навколо його понтифікату були суто елітними. На момент смерті Франциск серед 1,4 мільярда католиків мав рейтинг підтримки, якому позаздрив би будь-який політик.

Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Помер Папа Римський Франциск [4]
• Папа Франциск задонатив особисті гроші на “мавік” для 93 омбр у грудні 2023 року, – історик Зінченко [5]
• Папа з «кінця землі»: позиція понтифіка Франциска щодо України та ставлення до Росії - складна і неоднозначна спадщина [6]