Армія "маленьких імператорів": як одна дурна директива зламала хребет китайській військовій машині

Ідеться про горезвісну політику "Одна сім'я — одна дитина", запроваджену на межі 1970–80-х років. Вона обернулася жахливим наслідком, який нині сковує китайський генералітет сильніше, ніж авіаносці США.

"Ракетна математика проти людської психології"

Найдикіше в цій історії — те, ХТО цю систему вигадав. Її головним архітектором був Сун Цзянь — інженер, фахівець із балістичних ракет і кібернетики.

Сун Цзянь застосував до живих людей формули розрахунку траєкторії ракет.

Тридцять п'ять років на тих, хто наважувався на другу дитину, чекали драконівські штрафи, знесення будинків, примусова стерилізація та аборти аж до дев'ятого місяця вагітності. Партія рапортувала про перемогу: "Ми запобігли народженню 400 мільйонів зайвих ротів!"

336 мільйонів абортів. 196 мільйонів стерилізацій жінок і 403 мільйони встановлених спіралей. Часто примусово.

Партія забула лише про одне: у Китаї живуть люди з традиційною конфуціанською культурою, якій тисячі років. І зіткнення комуністичного планування з традицією породило пекло.

"Демографічна різанина дівчаток і 35 мільйонів "голих гілок"

У традиційній китайській родині культ предків — основа світобудови. Донька, виходячи заміж, переходить до родини чоловіка й шанує чужих предків. Син лишається в роду: він продовжує прізвище, лише він має право здійснювати поминальні обряди, і лише він за законом і совістю зобов'язаний утримувати старих батьків.

І тут партія каже селянинові: "У тебе є лише одна спроба. Одна дитина". Десятки мільйонів селективних абортів. Новонароджених дівчаток викидали, топили або продавали канібалам, щоб спробувати зачати "правильну" дитину — спадкоємця, хлопчика.

Наслідок цієї селекції — тяжка гендерна катастрофа.

Сьогодні в Китаї виросло покоління, яке соціологи називають "гуангунь" — "голі гілки". Це понад 30 мільйонів чоловіків, для яких фізично, біологічно немає жінок на шлюбному ринку. Молоді, злі, самотні чоловіки з бідних провінцій, які ніколи не знайдуть дружини, не матимуть дітей і не продовжать роду.

Феномен "маленького імператора"

Хлопчики, яким пощастило народитися, потрапили в іншу психологічну пастку. Родина замкнулася в структурі "4-2-1": четверо дідусів і бабусь, двоє батьків — і єдиний хлопчик у центрі всесвіту.

Його прозвали "маленьким імператором". Шестеро дорослих здмухували з нього порошинки, перегодовували, віддавали останні гроші на репетиторів і тремтіли над кожним його чханням. Це покоління виросло в цілковитій гіперопіці.

А тепер слідкуйте за руками: саме це покоління сьогодні вбралося в камуфляж і берці й становить близько 75% особового складу Народно-визвольної армії Китаю.

Китайська армія сьогодні — унікальне явище у світовій історії: армія єдинаків.

Ціна великої війни: прокляття перерваного роду

А тепер про те, чому цей чинник намертво зв'язує руки Сі Цзіньпіну.

Уявіть масштабну десантну операцію проти Тайваню. За оцінками американських і японських штабістів, перші хвилі десанту, що переправлятимуться через 160-кілометрову протоку під вогнем протикорабельних ракет і дронів, зазнають катастрофічних втрат: ідеться про десятки тисяч убитих і потонулих уже за перші тижні.

Для європейської чи американської армії 20 000 загиблих — страшна трагедія. Але в більшості загиблих лишаться брати, сестри, племінники. Рід не обривається.

У Китаї ж загибель солдата запускає найстрашніше прокляття традиційної культури — "дуань цзи цзюе сунь" (断子绝孙), "відтинання коренів і гілок".

Якщо цей хлопець згорає в танку чи тоне на десантному катері:

1. Рід припиняється назавжди. Обривається ланцюжок поколінь, що тягнувся століттями.

2. Шестеро старих лишаються без годувальника. Батьки, які вклали всі заощадження в освіту сина, на старість приречені на злидні й самотність. Нікому буде їх поховати, нікому доглянути.

У 2020 році в рукопашній сутичці з індійцями в долині Галван загинуло лише четверо китайських солдатів. Компартія вісім місяців приховувала їхні імена, боячись реакції суспільства, а похорон перетворила на закриті спецоперації, затуляючи рота родичам. Бо партійні соціологи чудово знають: якщо з фронту підуть тисячі похоронок на єдиних синів, на вулиці китайських міст вийдуть не ліберальні студенти з плакатами за демократію.

На площі вийдуть сотні тисяч збожеволілих від горя матерів і батьків, у яких відібрали єдиний сенс життя і майбутнє. Цих людей не залякаєш в'язницею чи зниженням соціального рейтингу — їм буквально більше нічого втрачати.

Контрольний постріл собі в коліно

Партія надто пізно зрозуміла, що накоїла. 2016 року дозволили двох дітей, потім трьох, а тепер буквально благають молодь народжувати, обіцяючи пільги й податкові знижки.

Але запізно. Фарш неможливо прокрутити назад. Покоління, що виросло в тепличних умовах і задавлене шаленими цінами на житло та пекельним робочим графіком, народжувати не хоче взагалі. Обмеження скасували, а народжуваність і далі котиться в прірву.

Китай збудував грандіозний військово-промисловий комплекс: наштампував більше бойових кораблів, ніж є у США, відлив мільйони тонн броні, розробив гіперзвукову зброю. Але посадити за цю броню нікого, крім крихких хлопчиків — єдиних у своєму роду, за спиною кожного з яких стоять посивілі від жаху батьки та діди.

Це зла іронія авторитаризму: компартія виростила армію, чия кров стала надто дорогою для будь-якої справжньої війни.

Павло Марчук, колишній військовослужбовець 5 ОШБР; сторінка автора у фейсбук

Фото: АР

«Аргумент» [2]

---

На цю тему:

• Симбіоз розрахунку та кругової поруки: на чому насправді тримається вісь Пекіна та Москви [3]
• he Economist»: На Китай очікує бурхливий період через зміну поколінь [4]
• аперовий дракон. Чому союз росії та Китаю виявився пустушкою [5]