Майбутнього тижня на полях економічного форуму в Давосі Україна планує підписати із США, ЄС і G7 «План економічного процвітання». Озвучена президентом Володимиром Зеленським сума у 800 млрд дол. цілком відповідає претензійності назви документа, і складатиметься вона із коштів приватних інвесторів, грантів, позик та акціонерного капіталу. Але якщо ви раптом замріялися про реальне процвітання, новий комплексний план розвитку та сотні мільярдів доларів інвестицій, то дарма. Хоча публічно план передбачає також участь ЄС і партнерів G7, є підозри, що готувався він виключно «для вітрини», а кількістю нулів у заявці має справити враження на одну-єдину людину з Овального кабінету.

Конфіденти ZN.UA з уряду переконані, що нічого принципово нового у фіналізованих документах (ані в рамковій угоді, ані у дорожній карті до плану) ми не побачимо. Про це йдеться у статті видання ZN.UA "План на 800 мільярдів. Що запропонувати інвестору, крім наліпки «Зроблено в Україні»? [2]"

По-перше, часу на створення концептуально нової стратегії із нестандартними підходами та економічним креативом в урядовців не було. Точніше, часу було повно, ZN.UA ще у квітні 2022-го писало, що саме час починати роботу над будівництвом нової України та сучасної економіки, щоб після війни з безвиході не відбудовувати уламка «радянщини». Та хто ж це читав у владі і тим паче щось робив. Тому завдання придумати інвестиційних можливостей на сотні мільярдів, та ще й багатовекторної співпраці впало урядовцям, як сніг на голову.

По-друге, кістяк переговорної групи з економічного співробітництва — прем’єрка Юлія Свириденко та міністр економіки Олексій Соболев — люди, які всі останні роки тільки тим і займалися, що продукували плани та стратегії різного штибу. У них вони раз-по-раз наполегливо компілювали не надто креативне нове та добре забуте старе (на чому ми їх не раз ловили [3]). Очікувати від них ідейного прориву після років безідейної писанини — наївно. До речі, тоді ж, навесні 2022-го, ми пропонували владі залучити сторонніх експертів, насамперед футурологів та економістів, які, поки влада «гасить пожежі», зайнялися б винайденням України майбутнього, побудовою стратегії розвитку, що не втратила б актуальності на горизонті десятиліть. Та хто ж це чув у владі. Тож, радше, ми побачимо черговий колаж із традиційних наших пропозицій у сферах енергетики, інфраструктури та переробки.

По-третє, і основне, наразі наша економіка і близько не готова освоїти такі обсяги інвестицій, навіть якщо вони будуть.

Пропускна спроможність

Хоч скільки грошей влий в економіку, здатність їх освоїти буде обмежено розміром цієї економіки та рівнем розвитку. Існує безліч стримуючих факторів, від кількості робочих рук і технологічного укладу до хрестоматійного попиту на вироблене. Навіть наша нинішня примітивна економічна модель, усі кити якої — вирощування та експорт зернових, має суто фізичне обмеження — площу орних земель.

Десь там на початку нульових, коли частка промислової продукції у нашому експорті сягала 70%, а агросировини — до 30%, ми ще могли б помріяти про інвестиційний розвій. Але станом на зараз ми розвернулися на 180 градусів, і тепер промислові товари — це жалюгідна чверть експорту, а агросировина — почесні 75%. Олексій Кущ докладно пояснював [4], чому навіть розвиток військового виробництва на тлі деіндустріалізації та «промислової пустелі» є неможливим для нас сценарієм. Ми ж зупинимося, власне, на здатності нинішньої української економіки «перетравити» 800 мільярдів доларів, хай навіть за десять років.

Що ж, наприкінці 2022-го відповідь не це питання дало наше Міністерство економіки, готуючи урядову інвестиційну ініціативу Advantage Ukraine [5]. Тоді інвестиційний потенціал української економіки оцінили у 460 млрд дол. (див. табл. 1), десь у виносках зауваживши, що 100% реалізація цього потенціалу неможлива, але ось, шановні інвестори, стеля, яку ми вам пропонуємо. 

Табл. 1. Інвестиційний потенціал України

#AdvantageUkraine

Після критики нереалістичності пропозицій, обґрунтованої тим, що інвесторам потрібні конкретні проєкти з потенціалом, а не потенціал без конкретики, Мінекономіки «трохи» відкоригувало наші інвестиційні можливості, видавши 2025-го вже каталог із 250 конкретних інвестиційних проєктів загальною вартістю у 40 млрд дол. (див. табл. 2).

Табл. 2. Портфель інвестиційних проєктів

Джерело: #AdvantageUkraine

Щоб не склалося враження, що ми свідомо упускаємо, що в Плані процвітання мова йде про 80 млрд дол. на рік, радимо уважно придивитися до категорій проєктів за 40 млрд — чимало з них розраховані якраз на роки реалізації, що жодним чином не вплинуло на кінцеву, значно скромнішу, суму.

Але ж можна придумати нові проєкти?

Так уже є!

У Свириденко цієї макулатури на три прем’єрства вистачить. Насмикають ще чогось із урядового портфеля публічних інвестицій, чому ні? Там загальна вартість у 250 млрд дол. Щоправда, він десь на третину складається із «нафталінових» проєктів з 2010-х років, реалізація яких уже зараз мала б як мінімум пройти додатковий тест на доцільність. Бо є підозри, що наразі у країни пріоритети трохи віддалилися від будівництва нового СІЗО в селі Мартусівка чи модернізації водогону у Чернівцях.

Організаційна неспроможність

Тобто виходить таке: теоретично ми можемо освоїти 400 млрд дол., практично — 40 млрд, але якщо причесатися, в білі штани вбратися, готові замахнутися на 800 млрд дол.

От зараз як зацікавимо інвесторів своєю перспективністю, вони і свої кревні вкладуть, і ще й РФ труситимуть на репарації заради нашого процвітання.

Не скажемо, що це неможливо, але дуже малоймовірно. Історія із вже знерухомленими активами Росії дає змогу чітко зрозуміти примарні перспективи майбутніх репараційних стягнень. А для зацікавлення інвесторів нам потрібно виконати величезну за обсягами підготовчу роботу.

Найпростіше це зрозуміти на прикладі ОПК. У потенційному плані його інвестиційний потенціал аж 43 млрд дол., у портфелі інвестиційних проєктів — жалюгідні 0,2 млрд дол., розмазані тонким шаром по 13 проєктах. Тим не менш 2025 року в український ОПК залучили 1,8 млрд дол. інвестицій на виробництво зброї за «данською моделлю», а ще Україна подала власні проєкти в оборонно-промисловому комплексі в межах механізму SAFE, що інтегрує нас у європейську екосистему ОПК, очікуючи на загальну суму фінансування у 5 млрд дол. Разом — майже 7 млрд дол. інвестицій. Не 43 млрд потенційних, але відчутно більше спланованих урядом 0,2 млрд. От тільки цей інвестиційний прорив був би неможливим без створеної для цього спільної з європейськими партнерами (та що вже, з їхньою допомогою) інфраструктури зі спеціальними фінансовими та інвестиційними механізмами.

Отже, для виконання Плану процвітання нам потрібна якась інша економіка, навіть не 2021 року.

Не буде запорукою успіху і той факт, що в процесі братимуть участь ЄС і G7. Так, в оборонному секторі успіхи співпраці з європейцями очевидні, але і вмотивованість їхня у розбудові сфери озброєнь зрозуміла. А от пошуки нових інвестиційних механізмів у інших, менш цікавих або конкурентних, сферах навряд будуть такими ж стрімкими й проривними. Тим паче що найцікавіше — корисні копалини — вже зафрахтовано Американо-Українським інвестиційним фондом.

До речі, згадаймо цей проривний-прорив. Усе повзе за планом: з дати офіційного запуску, 23 травня 2025-го, фонду знадобилося сім місяців, щоб на початку 2026-го запустити сайт [6] для прийняття заявок і оголосити про готовність до залучення інвестицій.

Практичним досягненням могло б стати затвердження інвесторів для літієвого родовища «ділянка Добра». Та, попри те, що за всіма показниками цей проєкт — діамант у портфелі будь-якого фонду, всі офіційні комунікації навколо нього жодним чином Американо-Українського фонду не згадували. Конкурс проходив і завершився «поза фондом» і до запуску його офіційного сайту. З’явилися навіть негарні думки, що сам фонд, виходить, не дуже й потрібен для залучення інвестицій у надророзробку.

Аукціон із освоєння родовища «Добра» виграв дует відомих у світі компаній Techmet та The Rock Holdings. Для розуміння сум: родовище оцінили у 179 млн дол. капітальних інвестицій, з яких 12 млн спрямують на геологорозвідку та міжнародний аудит запасів, а 167 млн — на організацію видобутку, якщо запаси підтвердяться. Це наша найкраща та найпідготовленіша ділянка.

Для розуміння вигод держави: за умовами, частка держави Україна у прибутковій продукції коливатиметься у межах 4–6%. А про інші зиски та переваги розпитайте Добровеличківську громаду, на території якої розташована «ділянка Добра» і яку центральна влада систематично «вирізала» з усіх етапів підготовки умов 50-річного контракту з інвестором.

Тобто не варто зачаровуватися ані сумами чергового плану, ані перспективами його реалізації, тим паче на місцях.

Не забуваймо і про ризики як визначальний фактор для будь-яких інвестицій.

Хоч би які прекрасні пропозиції підготувала Україна, інвестор навіть не підступиться до них без аналізу можливих втрат. Як воєнних, бо, як показав приліт по виробнику кавомашин у Мукачевому, ані американські інвестиції, ані умовна безпечність локації наразі нічого не гарантують. Так і політичних — згадаймо, як жваво інвесткомпанія BlackRock підписала з Україною меморандум про все хороше і як стрімко згорнула будь-яку активність через «невизначеність» після обрання Дональда Трампа президентом США. Тому загалом дуже дивно, що ми вже заговорили про інвестиції та процвітання без жодного розуміння, як зменшити наявні для інвесторів загрози.

Ще дивніше, що ми поспішаємо щось підписати, доладно не продумавши, що саме нам потрібно, яку економіку ми розвиватимемо, які конкретні проєкти, якими етапами втілюватимемо. Чи маємо ми для цього потрібні фінансові інструменти, чи достатньо рівня нашої валютної лібералізації, вільного руху капіталу, продуктів страхування, наявної робочої сили, попиту та ринків збуту. Та десять років тільки на підготовку цього усього ледь вистачить.

Та що вже, як треба підписати — підпишемо. У нас он уже скільки цих планів, програм, фондів, буде ще один. Досі чекаємо, коли кількість на якість перетвориться.

Зрештою, це буде дуже повчальний кейс про те, що реформувати, та що там, осучаснювати державу та її економіку треба не тому, що МВФ не дасть кредиту чи Єврокомісія вкаже на «обмежений прогрес», а тому що може трапитися зацікавлений інвестор, а вам нічого буде йому запропонувати, окрім наліпки «Зроблено в Україні» та ангара в індустріальному парку.

Зображення вгорі: згенеровано KREA за запитом ZN.UA

«Аргумент» [7]

На цю тему:

• ZN.UA: Шокуюча правда про зарплату українців [8]
• Чому формально завершивши реформу децентралізації, Україна фактично увійшла в стадію неофеодалізму [9]
• Малограмотна, дикунська влада "вбила" природоохоронну справу, заповідники та нацпарки рятують ентузіасти та громадськість [10]