Правий марш. У 2023 році вкрай праві досягли в Європі вражаючих успіхів

І навряд чи зупиняться 2024-го. Що відбувається, коли такі партії приходять до влади? Чи правда, що вони завжди за путіна?

Про це йдеться у статті видання meduza.io [2].

У 2023 році праві популісти та ультраправі увійшли до складу урядів Фінляндії та Словаччини, перемогли на виборах у Нідерландах та стали другим за популярністю серед політичних партій Німеччини. У червні 2024-го відбудуться вибори до Європарламенту, на яких багато хто чекає на новий успіх цих сил, вже на загальноєвропейському рівні. Тим часом досвід країн, де політики з подібними поглядами увійшли до урядів, показує, що, перебуваючи в коаліції та розраховуючи на гроші Євросоюзу, вони схильні пом'якшувати риторику та відмовлятися від багатьох одіозних передвиборних гасел.

Просто подивіться на цей список: успіхи правих сил справді вражають

Перших успіхів у 2023 році вкрай праві досягли у Фінляндії. У квітні права націоналістична партія «Справжні фіни» посіла друге місце (це найкращий результат партії в історії), після чого увійшла до уряду.

За підсумками виборів у Болгарії та Греції вкрай праві до урядів не потрапили, але результати показали краще, ніж на минулих. У парламент Греції вперше пройшла вкрай права партія «Спартанці» — новачки отримали 12 місць, а разом із двома партіями, що дотримуються схожих поглядів, у них 34 із 300 крісел. У Болгарії партія «Відродження» зайняла на 10 крісел більше, ніж за підсумками попередніх виборів, — 37 із 240.

У вересні 42 зі 150 мандатів у Національній раді Словаччини отримала партія «Напрямок — соціальна демократія» Роберта Фіцо (правлячу коаліцію він сформував з іншою вкрай правою Словацькою національною партією та партією «Голос», яка дотримується лівих поглядів). Серед інших недавніх успіхів – чверть місць у палаті представників Нідерландів, які у листопаді виборола Партія свободи. Її лідер Герт Вілдерс відомий образливими випадами на адресу мігрантів (наприклад, у 2017 році він обізвав «покидами» марокканців, що проживають у країні).

Нинішній рік лише зміцнив тенденції, що існували.

В інших країнах вкрай праві, навіть не прийшовши (поки що) до влади, виглядають дедалі серйознішою силою. У Франції, за словами колишнього президента Франсуа Олланда, вони «поглинули традиційних правих», а опитування громадської думки показують, що Марін Ле Пен, яка очолює «Національне об'єднання», має серйозні шанси на перемогу на президентських виборах у 2027 році (минулого та позаминулого). раз вона вже виходила до другого туру).

У свою чергу, «Альтернатива для Німеччини» за підсумками місцевих виборів у вересні 2023 року стала третьою політичною силою у Баварії та другою у Гессені. Обидві землі розташовані на заході Німеччини, хоча ще нещодавно вважалося, що за цю партію голосують в основному на сході, у регіонах, які раніше входили до складу НДР. У загальнонаціональних опитуваннях АдГ у середині року обійшла за популярністю Соціал-демократичну партію на чолі з канцлером Олафом Шольцем. Згідно з останніми даними, за "Альтернативу" готові голосувати 22%.

Ультраправі вміють говорити — голосно, яскраво і просто — і дають прості відповіді на питання, які найбільше непокоять виборця. У середині 2010-х років країни Європи зіткнулися з міграційною кризою, під час якої набула популярності італійська «Ліга» та з'явилася «Альтернатива для Німеччини». В останні роки пандемія коронавірусу та карантинні обмеження, а потім повномасштабне вторгнення Росії в Україну обернулися новими соціальними та економічними труднощами: потоком біженців (за вересневими даними, в ЄС перебуває щонайменше 4,2 мільйона українців), вибуховим зростанням цін на газ та електрику.

Все це накладається на більш глибокі проблеми, на кшталт соціальної нерівності, яка в одних країнах ЄС якщо й скорочується, то повільно, а в інших останніми роками зростає. Наприклад, в Італії, де з 2022 року правлять «Брати Італії», на початку 2010-х років на 10% найзаможніших громадян припадало 30,5% усіх доходів, 2021 року — вже 32%. Число людей, які проживають за межею абсолютної бідності, за той же період зросло з 2,3 мільйонів до 5,6 мільйонів.

Стривоженому виборцю вкрай праві пропонують картину світу, в якій він завжди є частиною «народу», а вони — його рятівники від різних напастей. Поняття «народ» дуже зручне: за зауваженням грецького політолога Яніса Ставракакіса, це «порожнє означає». Тобто за бажання до нього можна включити будь-які соціальні групи, з якими може асоціювати себе кожен.

Ультраправі «допомагають» виборцю зрозуміти, хто винен у всіх народних бідах. Насамперед це еліти, причому не будь-які, а наднаціональні. Як випливає з полум'яних промов лідера італійської «Ліги» Маттео Сальвіні та Марін Ле Пен із «Національного об'єднання», головний ворог сьогодні — брюссельська бюрократія, яка діє проти інтересів «простих європейців» і навіть цілих націй.

Втім, на благополуччя «простого європейця», за версією вкрай правих і популістів, роблять замах не лише європейські чиновники. Радикали не забувають і про нелегальних іммігрантів, які (за версією цих партій) забирають у місцевого населення робочі місця чи збиваються у банди, щоб сіяти страх на європейських вулицях. У 2019 році одна з передвиборних листівок «Альтернативи для Німеччини» говорила, що «біженці приносять злочинність у міста», а 2022-го Ерік Земмур, один із ультраправих кандидатів на президентських виборах у Франції, стверджував, що зв'язок між імміграцією та злочинністю « статистично незаперечна» (на виборах він набрав 7% і не пройшов у другий тур). А оскільки, кажуть вкрай праві, народжуваність у сім'ях іммігрантів вища, ніж серед «корінних» європейців, це загрожує зміною демографічного балансу та «розмиванням націй».

У «вороги народу» украй праві записують й інші політичні сили, особливо коли ті опиняються при владі та проводять «злочинну» політику. Це виразно виявилося в період пандемії, коли, наприклад, в Іспанії партія VOX називала «злочинним» тодішній коаліційний лівий кабінет прем'єра Педро Санчеса, а у Франції «Національне об'єднання» випустило брошуру під назвою «Чорна книга коронавірусу». Від провалу до прірви», в якій розкритикувала дії влади по боротьбі з пандемією.

Не викликають симпатії вкрай правих і ті, хто просуває екологічний порядок денний, адже, за словами лідера тієї ж VOX Сантьяго Абаскаля, твердження про зміни клімату — це «найбільше шахрайство в історії». А міжнародні договори, на кшталт Паризької угоди щодо клімату 2015 року, є «надуванням» (так вважає австрійська Партія свободи) і спричиняють економічні наслідки, лягаючи «додатковим тягарем на народ» (така думка однойменної нідерландської партії).

Рецепти захисту «народу» прості: жорстко відстоювати інтереси своїх країн перед європейською бюрократією та зміцнювати власну державність, тримати мігрантів за парканом на суші та за буйками в морі, захищати «сімейні цінності» і не давати волю екоактивістам. В економічному та соціальному плані вкрай праві менш оригінальні: їхній порядок денний близький до тієї, що пропонують менш радикальні сили на тому ж фланзі. Наприклад, «Брати Італії» закликають підтримувати вітчизняного виробника, знижувати податки та дбайливіше ставитися до програм соціальної допомоги; схожі формулювання можна знайти у програмах «Національного об'єднання», «Шведських демократів» або польських «Права і справедливості».

Крім полум'яних промов, ультраправі мають ще одну перевагу. Порівняно з іншими партіями у більшості країн ЄС вони мають невеликий досвід реального управління на державному рівні, і вони постають у ролі нової сили. Як пояснював один із виборців Мелоні, «те, що було досі, мені не подобалося, а вона уряд ніколи не очолювала, і мені здалося правильним дати їй шанс».

До речі, Європою успіхи надто правих не вичерпуються. В Ізраїлі в січні 2023 року за їх підтримки Біньямін Нетаніягу сформував уряд. В Аргентині на виборах президента щойно переміг Хав'єр Мілей — його називають вкрай правим, хоча сам вважає себе анархокапіталістом. У Чилі украй права Республіканська партія отримала більшість у комісії зі зміни Конституції (але громадяни на референдумі не підтримали запропонований ними варіант).

2024-го пройдуть вибори до Європарламенту. Вони можуть стати дуже успішними для радикалів

Найближчий огляд європейських політичних сил відбудеться у червні 2024 року, коли відбудуться вибори до Європарламенту. Згідно з листопадовими опитуваннями, у вкрай правих є хороші шанси досягти суттєвіших результатів, ніж у 2019-му. Група «Ідентичність та демократія» може збільшити своє представництво з 60 до 87 депутатів, а «Європейські консерватори та реформісти» замість 67 крісел можуть отримати 83.

З урахуванням того, що загалом у Європейському парламенті засідають 705 депутатів, за збереження нинішніх трендів ультраправі можуть отримати майже чверть місць. До більшості їм ще далеко, але вони показують себе силою, вплив якої в перспективі на європейську політику залишатиметься значним.

У грудні італійська ультраправа партія «Ліга», яка входить до правлячої коаліції, провела у Флоренції з'їзд своїх однодумців з усього Євросоюзу, метою якого було обговорити, зокрема, майбутні вибори. Місцем проведення було обрано побудовану в XVI столітті фортецю Фортецца-да-Бассо, чиї солідні стіни мають уособлювати рішучість делегатів боротися за свої ідеї.

Обстановка в місті панувала знервована, влада побоювалася провокацій, а мер Даріо Нарделла, член лівоцентристської Демократичної партії, увечері напередодні на пику учасникам заходу розпорядився підсвітити історичні пам'ятки синім кольором, що символізує єдність Європи.

Євросоюз на з'їзді справді багато разів поминали недобрим словом. Марін Ле Пен, лідер французької партії «Національне об'єднання», у своєму відеозверненні до присутніх розповіла про те, що Єврокомісія «бачить у людях товар без коріння та без кордонів», навмисно заохочує імміграцію і взагалі думає про «знищення народів». Господар заходу, лідер «Ліги» Маттео Сальвіні, порівняв ультраправих із Давидом, який кидає виклик Голіафу, тобто європейським бюрократам та банкірам, які, на його думку, і є справжні вороги Європи та «головні євроскептики».

Поки стіни Фортецца-да-Бассо трясли гучні слова ультраправих, у місті зібралися їхні противники та колективно заспівали антифашистську пісню «Белла, чао». Але загалом ситуація залишалася спокійною. На самому заході в ренесансній фортеці аншлагу не спостерігалося, що дало політичним супротивникам ультраправий привід для їдких коментарів.

«Бідний Сальвіні, скільки народу на нього забило. От якби він більше займався поїздами… Хоча, взагалі, нехай краще не займається», — заявив колишній італійський прем'єр Маттео Ренці, натякаючи на те, що лідер «Ліги» обіймає посаду міністра транспорту, але особливих успіхів на цій посаді не досяг: поїзда в Італії як запізнювалися, так і спізнюються.

Враження від з'їзду у спостерігачів залишилося двояке. Одні вважають, що своїми запальними закликами ультраправі справді посягають на базові європейські цінності, інші вважають за краще бачити в них базікання, нездатні на реальні дії.

Так чи інакше, у Брюсселі до них ставляться серйозно. Ці вибори можуть бути такими ж доленосними, як вибори президента США у листопаді 2024-го, сказав наприкінці грудня в інтерв'ю The Guardian верховний представник Євросоюзу із зовнішньої політики Жозеп Боррель. «Я боюсь страху. Я боюся, що європейці голосуватимуть, бо бояться. Науково доведено, що страх невідомості та невизначеності призводить до вироблення гормону, який потребує безпеки. Це факт», - сказав Боррель.

Прийшовши до влади, вкрай праві пом'якшують багато передвиборних обіцянок або відмовляються від них

Деякі з вкрай правих політичних сил уже мають досвід перебування при владі. 23 жовтня 2023 року прем'єр-міністр Італії Джорджа Мелоні (її партію «Брати Італії» у закордонній пресі називають то вкрай правою, то постфашистською, то неофашистською) відзначила рік перебування на посаді відеороликом, з якого випливає: в останні дванадцять місяців Італія йде від перемоги до перемоги. Безробіття скорочується, мафіозі один за одним вирушають за ґрати, а найбагатша культурна спадщина країни дбайливо зберігається. Уряд, стверджує його глава, успішно реалізує головне завдання "Братів Італії" - "щоб італійці знову могли пишатися тим, що вони італійці".

Для тих, кому одних гасел мало, партія приготувала брошуру, де детально розписані досягнення Мелоні та її команди. Основний наголос у ній робиться на успіхи в економіці та соціальній сфері, наприклад, на скорочення безробіття, яке в серпні 2023 року впало до 7,3% — згідно з даними Італійського інституту статистики, такого не було з 2009 року.

У критиків нинішнього кабінету картина виходить менш райдужною. Зокрема, вони зазначають, що позитивні тенденції в економіці, які Мелоні записує собі в актив, насправді склалися ще за її попередника Маріо Драгі. Так, безробіття почало знижуватися в жовтні 2021 року, якраз за нього.

У ході передвиборчої кампанії «Брати Італії» обіцяли запровадити «морську блокаду» узбережжя Лівії, звідки до Італії прибуває переважна більшість мігрантів. Як глава уряду Мелоні встигла з'їздити до Тунісу і підписати меморандум, за яким місцева влада в обмін на субсидії не пускатиме мігрантів до Європи. А також запропонувала Албанії укласти договір про розміщення на території цієї країни біженців, які прибувають до Італії. Але блокада так і залишилася передвиборним гаслом: за даними італійського МВС, 2023-го на берегах країни висадилося понад 150 тисяч мігрантів, що у півтора разу більше, ніж роком раніше, і майже у два з половиною — ніж 2021-го. Більше того, Мелоні довелося визнати, що Італія з її старіючим населенням і народжуваністю, що постійно скорочується, потребує притоку робочої сили ззовні, так що в 2023 році уряд збільшив квоти на в'їзд до країни іноземних працівників.

Можливо, Мелоні взяла в облогу брюссельських бюрократів, яких у 2015 році називала «бандою лихварів»? Чи порушила питання про скасування єврозони, про яке говорила ще 2017 року? Чи добилася вилучення з італійської Конституції будь-якої згадки про ЄС, про що міркувала п'ять років тому? Ні ні та ні.

Зате через десять днів після призначення прем'єр вирушила до Брюсселя, щоб показати ЄС, що новий кабінет складається не з «марсіан» і готовий до співпраці. Під час візиту вона із задоволенням позувала перед камерами з головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляйєн та головою Європейської ради Шарлем Мішелем. Від допомоги у розмірі 191 мільярда євро, які ЄС має виділити Італії у вигляді грантів та кредитів у рамках «Плану відновлення європейської економіки», Мелоні також відмовлятися не планує.

У Нідерландах Герт Вільдерс, розуміючи, що після Брекзіту тема виходу з Євросоюзу втрачає популярність і подібне гасло відлякує потенційних партнерів по коаліції, стало рідше використовувати слово «Некзит». Говорити про відмову від євро теж.

Поки що можна констатувати: перемагаючи на виборах у тій чи іншій країні, ультраправі не беруться за негайне знищення демократії. Тим більше що, за винятком Угорщини, вони потрапляли до влади лише у складі коаліцій і змушені зважати на інтереси своїх партнерів. Ймовірно, вони й надалі намагатимуться модифікувати існуючі політичні системи відповідно до своїх уявлень, які, у свою чергу, також змінюються з часом.

А ще праві далеко не завжди перемагають. І відрізняються між собою поглядами

2023-го у правих вистачало і невдач. У Польщі націонал-консервативна партія «Право та справедливість» (ПіС), яка керувала з 2015-го, програла на виборах ліберальній «Громадянській платформі». ПіС критикували за розхитування демократії та проштовхування таких неоднозначних заходів, як заборона абортів (коли у жовтні 2020 року по всій країні прокотилася хвиля протестів, голова партії Ярослав Качинський звинуватив їх учасників у прагненні знищити Польщу).

Кількість депутатів украй правої партії VOX в іспанському парламенті за підсумками липневих виборів скоротилася з 52 до 24 (з 350). Сталося це з двох основних причин. По-перше, за останні кілька років партія прийшла до влади — нехай і в коаліції з правоцентристською «Народною партією» — у 135 муніципалітетах та двох автономних спільнотах, і виборці змогли на власні очі переконатися, що буває, коли радикали всерйоз прагнуть реалізувати свої обіцянки — піддають нападкам ЛГБТ-активістів і, наприклад, намагаються запроваджувати цензуру в театрах.

По-друге, як зазначають іспанські політологи, у 2019 році, коли пройшли попередні вибори, ще були надто свіжі спогади про каталонську кризу, а виборці були роздратовані тим, що старі партії не змогли сформувати уряд, через що за один рік голосування довелося проводити двічі. Іншими словами, тодішній результат не відбивав реальної підтримки VOX.

І нарешті, війна в Україні демонструє, що ультраправі з різних країн ЄС можуть дотримуватись різних точок зору щодо ключових питань політичного порядку денного. Якщо «Брати Італії» та VOX засудили російське вторгнення та підтримують Україну, то «Альтернатива для Німеччини», нідерландська Партія свободи, французьке «Національне об'єднання» і, зрозуміло, угорська «Фідес» схиляються до пошуку компромісу з Москвою.

Більше того, здавалося, що до другої групи належить і новий словацький прем'єр Роберт Фіцо. Перед виборами він заявляв, що його країна припинить постачати зброю Україні. Але невдовзі після його приходу до влади з'ясувалося, що Братислава продовжуватиме постачати Києву гуманітарну допомогу і не обмежуватиме приватних постачальників озброєння. А в сервісному центрі на території Словаччини й надалі ремонтуватимуть пошкоджену в боях українську військову техніку.

Вгорі: прихильники "Альтернативи для Німеччини" несуть розтяжку з написом "Спочатку наша країна". Берлін, 8 жовтня 2022 року. Фото: Omer Messinger / Getty Images

«Аргумент» [3]

На цю тему: