Пристосуванець. Хто такий і чи буде незалежним новий генпрокурор Андрій Костін

Верховна Рада сьогодні проголосувала за нового генерального прокурора. Ним став «слуга народу», голова парламентського комітету з правових питань Андрій Костін. Кандидат, колись вибитий із конкурсу на голову САП міжнародними експертами, і голова комітету, під сукном якого рік лежить законопроєкт президента про ліквідацію «вовчого суду» — ОАСК. Іронія долі чи чітко вивірена стратегія Банкової? Чи має пан Костін внутрішній потенціал стати незалежним генпрокурором і не лише включити на повну потужність роботу антикорупційного блоку, а й упорядкувати всю нереформовану систему кримінальної юстиції?

Про це - у статті Олександра Лємєнова, голови правління StateWatchу ZN.UA [2].

У попередньому тексті [3] я розповідав про причини звільнення ексочільниці Офісу на Різницькій Ірини Венедіктової. Там-таки прогнозував, хто може замінити колись близьку соратницю президента Зеленського на посаді. Нагадаємо, серед ключових претендентів спочатку називали імена чинного виконувача обов’язків генпрокурора Олексія Симоненка, заступника глави офісу президента Андрія Смирнова, а також прокурора міста Києва Олега Кіпера. Згодом Смирнов випав із шорт-списку, а натомість з’явився інший, доволі екстравагантний претендент — міністр енергетики Герман Галущенко. Згодом Галущенка замінили нардепом Андрієм Костіним, як виявилося — реальним кандидатом на портфель.

Ще в понеділок, 25 липня, одна з парламентських «слуг», народна депутатка Євгенія Кравчук, у коментарях «Інтерфакс-Україна» зазначила, що того дня відбулося засідання монобільшості, на якому очільник фракції Давид Арахамія озвучив два ключових кадрових рішення. Перш за все на посаду генерального прокурора висуватимуть вищезгаданого Андрія Костіна.

Новий генпрокурор справді, як і зазначила нардеп Євгенія Кравчук, «професійний юрист, що очолює важливий парламентський комітет». Але десь ми вже таке чули… І зразу згадаємо, де: попереднього генерального прокурора Венедіктову після тріумфу на виборах «Слуги народу» було обрано головою того ж таки комітету Верховної Ради. Та, як потім з’ясувалося, це аж ніяк не гарантувало притомний рівень її професіоналізму в головному прокурорському кріслі. Чи гарантує Костіну?

Задля об’єктивності слід зазначити, що в Костіна справді доволі великий досвід адвокатської роботи.1995 року новий голова ОГП з відзнакою закінчив Юридичний інститут Одеського державного університету. Того ж року отримав свідоцтво про право на адвокатську діяльність, став членом Одеської обласної колегії адвокатів. З 2013-го по 2016 рік Костін був головою комітету з міжнародних відносин Національної асоціації адвокатів України.

Так чи інакше, та з призначенням Костіна Україна вперше отримала генерального прокурора — колишнього адвоката з досить серйозним парламентським бекґраундом. Що само собою цікаво й вельми парадоксально, адже юридичне мислення адвоката протилежне стилю мислення прокурора.

Зайшовши до команди «Слуги народу» і ставши нардепом, спочатку заступником голови правового комітету, а 2020-го року очоливши його, Костін узяв на себе функції основного комунікатора України з міжнародними партнерами та Венеційською комісією. Як уже писало DT.UA, він же входить до ключового внутрішнього пулу, де «вариться» судова реформа.

Саме він, тут слід віддати йому належне, визнав [4] помилку влади, яка ліквідувала 2019 року ВККС: «Достроковий розпуск ВККС — наша найбільша помилка. І я це говорю публічно й відкрито. Це рішення істотно послабило наші позиції в боротьбі з внутрішнім опором реформі, про який ми з вами сьогодні так предметно говоримо. Створивши новий ВККС на основі рекомендацій Венеційки, ми виправимо свою помилку».

Проте Костіна «вибили» з конкурсу на голову САП саме міжнародні експерти, хоча він вважався основним кандидатом Банкової. Тоді, на думку «міжнародників» та ще двох членів конкурсної комісії, він не відповідав критерію доброчесності. Понад те, переважна більшість респектабельних вітчизняних ЗМІ [5] називали його ставлеником глави офісу президента Андрія Єрмака. Однак на запитання журналіста, хто головний у трикутнику Костін/Єрмак—Смирнов/Портнов—Іонушас/Баканов, у якому й вариться судова реформа, в інтерв'ю ZN.UA [6] рівно рік тому Костін парирував: «Давайте одразу визначимося з подібними асоціаціями. Навішування таких ярликів знецінює людей, представляючи їх маріонетками. Якщо ви про це, то я не людина Єрмака. Водночас ми в одній команді, у нас спільні цілі, де кожен має свою ділянку роботи. Я ніколи в очі не бачив Портнова, і я не маю прямих приводів підтверджувати ваші припущення стосовно Смирнова чи Йонушаса».

Однак з урахуванням того, наскільки глобальною стає ділянка роботи голови ОГП, ми маємо підстави зробити свої припущення: Костін, не пройшовши через сито незалежних членів комісії під час конкурсу в САП, рівно за рік виринає вже як основний кандидат від влади на впливовішу посаду, з якої він, у тому числі, зможе спробувати керувати головним антикорупційним прокурором. Бо круговерть близьких до офісу президента осіб усе перевертає з ніг на голову, при цьому афілійовані кандидати прослизають на найвищі державні посади, як пісок поміж пальцями.

Є ще один показовий аспект потенційної незалежності Костіна: кейс ОАСК. Кейс-маркер, який вивернув назовні всю гниль системи, виявився тестом і для нього особисто. У правовому комітеті другий рік (!) лежить президентський законопроєкт щодо ліквідації ОАСК. «Хто вам заважає поставити його хоча б на порядок денний комітету? Ви ж розумієте, що можна годинами розповідати про свої добрі наміри, але якщо простий суддя бачить, що стільки часу не чіпають Вовка, то все це ігри та блеф», — уточнив у тому ж інтерв'ю журналіст.

Тут варто навести цитату нового генпрокурора: «Я згоден з президентом у тому, що в ситуації іншого рішення бути не може, — пояснив Костін. — Однак я не один у комітеті. За внесення законопроєкту про ліквідацію ОАСК до порядку денного проголосували 9 із 17 присутніх на комітеті (всього 22 члени). Причому голосували тільки члени нашої фракції, решта — активно чинили опір. Причини такої позиції кожного окремого народного депутата чи фракції можуть бути різні. Ви говорите про можливий вплив якихось сил, я не маю фактів, тож не можу це оцінювати і коментувати. Однак після цього голосування депутатами було поставлене цілком справедливе запитання: а чи не ускладнить ліквідація ОАСК доступ громадянам до правосуддя?»

Серйозно? Це питання сьогодні актуальне, як і рік тому. Бо, поки голова комітету проводив демократичну дискусію в комітеті, голова ОПУ користувався послугами ОАСКу.

«Для того, щоб цей законопроєкт просунути далі, нам необхідно закінчити внутрішню дискусію в комітеті й домогтися того, щоб комітет його підтримав. Ще раз повторю: не я один ухвалюю рішення. У цьому, до речі, серйозна відмінність двох позицій — голови комітету і голови САП, у конкурсі на якого я брав участь. Думаю, що ви все одно поставили б мені це запитання. Там, з одного боку, важче, а з іншого — легше, бо якщо ти особисто віриш у рішення, то береш на себе відповідальність і його приймаєш».

Тут варто нагадати про величину відповідальності голови парламентського комітету у зв'язку з ситуацією стосовно того ж ОАСК, що склалася навесні цього року. Ми тоді геть-чисто заплуталися у свідченнях заступника голови ОПУ Смирнова і голови Верховного суду Князєва. Перший стверджував, що ОАСК таки заблоковано, другий — що працює.

«Андрію Євгеновичу, може ви розсудите? — написали ми тоді голові комітету. — Чи працює ОАСК, чи ні? Коли буде ухвалено рішення щодо одного з законопроєктів, які перебувають у комітеті: ліквідуємо ОАСК чи обмежуємо повноваження? Що, взагалі, з політичною волею в нас? Зараз саме час її проявити». Костін не відповів. ОАСК і сьогодні у справі. Хоча справа Вовка вже в суді.

Тут увага! Законопроєкт про ліквідацію ОАСК, що більше року лежіть в Комітеті, був внесений президентом як невідкладний. Такі розглядаються негайно, і збоїв не буває. Отже Зеленський цього не хотів. А Костін його прикривав, навіть розуміючи, що кейс резонансний і важливий для партнерів. Начхати і на якість судової системи, і на європейські вимоги. Підкилимне слово президента — ось закон.

Також слід зазначити, що окремі цитати Костіна, які згадували [7] в Центрі протидії корупції, м’яко кажучи, дивували. Зокрема щодо поїздок у Крим: «абсолютно нічого проблемного в цьому не бачу» (при цьому бере участь в українській контактній групі на Стамбульських переговорах), щодо кумівства: «… у нас в законодавстві не закріплено прямо». Подивимося.

За інформацією наших джерел у Генпрокуратурі, кілька днів тому кандидат №1 Костін зустрівся за обідом з амбітним в.о. Симоненко і наполегливо попросив його не робити жодних кадрових призначень та почекати того моменту, коли вони почнуть працювати разом. Тоді власне і відбудуться кадрові зміни. І тут — на рівні заступників — цікаво. Отже, на місце першого заступника — Романа Говди — ладять нинішнього очільника прокуратури міста Києва Олега Кіпера. Передбачається також, що з Офісу генпрокурора звільнять ще одного заступника, Миколу Якубовського — так званого юриста Медведчука.

Тимчасом очікується повернення на прокурорський п'єдестал Сергія Кізя, який із 2002 року працював в органах прокуратури, свого часу обіймаючи посаду заступника генпрокурора Юрія Луценка. Варто також нагадати, що після звільнення з ОГП Кізь подавав позов у Окружний адміністративний суд міста Києва з вимогою визнати рішення тодішнього генпрокурора Руслана Рябошапки незаконним і таким, що суперечить Конституції України. Також Кізь запам’ятався [8] «зривом» спецоперації НАБУ щодо першої заступниці глави Міграційної служби Діни Пімахової.

Як бачимо, вітчизняна політика все ще будується за принципом «візантійського дивана». Хто найближче сидить до султана і його найближчих радників, наприклад голови ОП Андрія Єрмака, той і призначається на найвищі державні посади.

Втім, якщо говорити про демократію та європейські цінності, то кандидат на посаду генерального прокурора мав би визначатися не серед найближчого оточення ОП, а незалежною комісією при президентові шляхом прозорого й відкритого конкурсу, а важливу роль у відборі відігравали б критерії доброчесності та професійності. І ось переможця саме такого конкурсу президент мав би внести на затвердження до Ради.

І підсумую: правова держава не може бути збудована владою, для якої лояльність постійно бере гору над професійністю та доброчесністю.

«Аргумент» [9]

На цю тему: