Зберегти обличчя Путіну - це хибна політика, переконана американська публіцистка, журналістка та історик Енн Епплбаум, Голос Америки [2].

У статті “Війна не закінчиться, поки Путін не програє” [3] для видання The Atlantic вона аналізує помилкове бажання Заходу допомогти Путіну вийти з ситуації, в якій він опинився.

• Перше хибне припущення Заходу - віра в те, що президент Росії хоче закінчити війну і шукає способу, як зберегти обличчя.

Епплбаум згадує президента Франції Макрона, який на початку травня закликав не принижувати Путіна, мовляв, “ми не є у війні з Росією”.

Втім, за словами оглядачки, дії російського війська в Україні та пропаганда російського телебачення можуть свідчать про ймовірне бажання Путіна довести війну до кінця.

“Путін цілком може вірити, що він повинен перемогти в довгостроковій війні на виснаження не лише на півдні та сході України, а й у Києві та за його межами. По російському державному телебаченні російська армія тріумфує, російські солдати захищають мирних жителів, звірства чинять лише українці. За деякими незначними винятками, російську громадськість готують очікувати нічого іншого, крім повної перемоги”.

• Друге хибне припущення на Заході - віра в те, що Росія, навіть якщо почне переговори, буде дотримуватися підписаних угод.

Епплбаум, яка написала низку історичних книг та статей, нагадує, що Росія неодноразово брехала в офіційних заявах і часто не виконувала угод, які підписувала.

Крім того, продовжує авторка: “Поведінка російських військ у цій війні демонструє, що немає такої міжнародної угоди, де можна було б сподіватись, що Путін поважатиме. Незалежно, що він може обіцяти під час мирних переговорів, західні чиновники повинні розуміти, що будь-яке українське населення, яке буде передане (під контроль) Росії, підпаде під арешти, терор, масові крадіжки і зґвалтування у безпрецедентних масштабах; що українські міста будуть включені до складу Росії проти волі громадськості”.

Оглядачка наголошуєх, що Путін раніше не раз заявляв, що для нього важливо знищити Україну. “Де докази того, що він відмовився від цієї мети?” - задається питанням Енн Епплбаум.

• Третє хибне припущення Заходу - віра в те, що український уряд може обміняти територію на мир.

Авторка статті переконана, що такий крок Києва був би “нагородою Росії за вторгнення. Визнанням, що Росія має право викрадати лідерів, вбивати мирних мешканців, гвалтувати жінок, депортувати з української території будь-кого, кого вони хочуть”.

Обмін територій на мир закладе підґрунтя для нових конфліктів у майбутньому, переконана історикиня. Будь-яка перемога для Путіна надихатиме його на подальшу агресію. “Перемога в Криму не задовольнила Кремль. Перемога в Херсоні не задовольнить Кремль також”, - пише Енн Епплбаум.

Єдиним способом закінчити війну в Україні, переконана вона, має стати поразка Росії - військова, економічна та безпекова (надання реальних гарантій безпеки Україні).

“Єдине рішення, яке дає певну надію на довгострокову стабільність у Європі, це швидка поразка або навіть, якщо запозичити фразу Макрона, приниження”, - пише у статті авторка.

Щоб ця війна ніколи не повторилась, Путін, його оточення та народ Росії мають визнати, що ця війна була жахливою помилкою, пише Епплбаум.

Лише воєнна поразка підштовхне народ Росії переглянути свої цінності, допоможе пересічним росіянам засумніватись у доцільності російської “колоніальної ідеології”, яка десятиліттями руйнує не лише їхню власну економіку та суспільство, а також економіку їхніх сусідів, - підсумувала Енн Епплбаум у виданні The Atlantic.

NYT: Путін показав свою справжню руку. Захід продовжував її тиснути

Відносини західних лідерів із президентом Росії Путіним аналізує у редакторській колонці видання The New York Times Адам Вестбрук.

У статті “Путін показав свою справжню руку. Захід продовжував її тиснути [4]” один з редакторів газети зауважує, що за 20 років свого правління Путіну вдалось сформувати дружні відносини з багатьма міжнародними лідерами.

Автор описує Путіна в минулому як “людину, яку дуже шанували: це той, хто пішов на рибалку і танці із Джорджем Бушем-молодшим, хто впав у теплі обійми Тоні Блера, чиї жарти змушували лідерів НАТО кататися по підлозі від сміху”.

“Лідери Заходу колись сприймали Володимира Путіна не лише союзником, але також напевне і другом”, - визнає Вестбрук.

Втім, продовжує він, “особиста дипломатія не працює тоді, коли вона найбільше потрібна”.

Редактор газети вважає, що західні лідери наївно вірили, що якщо бути гарним до Путіна, можливо, він буде гарним у відповідь.

Вторгнення Росії в Грузію в 2008 році вперше продемонструвало, що ця, так звана, дружба не допомогла жодним чином вплинути на територіальні амбіції президента Росії, - пише редактор газети.

Він задається питанням - чи могли західні уряди ще тоді передбачити криваві горизонти у поглядах президента Путіна.

WP: Не хвилюйтесь за переживання Путіна. Росія має заплатити за вторгнення

А видання “Вашингтон Пост” у редакційній колонці висловлює думку, що саме підхід Заходу “аби не розсердити Путіна” призвів до вторгнення Росії в Україну.

Автор Макс Бут у статті “Не хвилюйтесь за переживання Путіна. Росія має заплатити за вторгнення [5]” наголошує, що Путін не готовий до жодних поступок у цій війні.

“Беручи до уваги жахи, які Росія заподіяла на окупованих територіях, зокрема згвалтування, вбивства та депортації, наполягати на тому, щоб Україна поступилась своїми людьми в обмін на безстрокову російську окупацію - це за межами людяності.

Беручи до уваги, що Росія не показала жодних ознак припинення війни чи готовності до серйозних переговорів, уявити, що українські поступки тепер призведуть до закінчення війни - це за межами видавання бажаного за дійсне”, - пише автор статті у “Вашингтон Пост”.

Він переконаний, що Путін сприйматиме будь-які поступки як сигнал нерішучості, "і у відповідь подвоюватиме власну рішучість, аби подолати свого ворога”.

Автор статті критикує деяких західних лідерів, що замість того, аби віддати належне українському війську, яке продемонструвало надзвичайну ефективність проти значно більшого і сильнішого ворога, країни Заходу висловлюють свої хвилювання в бік України.

“Президент Франції Макрон попереджає, що Росію не можна принижувати. Італія поширює свій власний план миру із чотирьох пунктів. Редакційна рада The New York Times голосить, що “рішуча військова перемога для України …. не є реалістичною метою, і радить Володимиру Зеленському віддати землю за мир”, - перелічує автор.

Всі очікували, що Київ не вистоїть і трьох днів, - нагадує автор Макс Бут. Він називає “зверхністю” висловлюватись, чого Україна може чи не може досягнути на полі бою.

“Ми, які сидимо в безпеці і спостерігаємо за війною збоку, не маємо права говорити українцям, якими мають бути цілі війни. Наш моральний і стратегічний обов’язок - просто їх підтримати”, - мовиться у редакційній колонці.

“Досить цяцькатись, - звертається автор до деяких країн Заходу, - Росія повинна зазнати нищівної поразки”.

У статті рекомендується збільшити військову допомогу Україні, зокрема почати постачання в Україну ракетних систем далекої дальності та авіації.

Україні потрібна зброя, пише автор, "а не лекції від тих, хто думає, що знає краще, але робить те, що в його власних інтересах".

«Аргумент» [6]

На цю тему:

• Енн Епплбаум: Війна не закінчиться, поки Путін не програє [7]
• Росія порушує майже всі закони та звичаї війни [8]
• "Байдуже, що вже буде з самою Росією – лиш би вона не загрожувала навколишньому світові" [9]