Питань до цієї ініціативи, щодо якої остаточний вердикт ще не виніс Конституційний Суд України, дуже багато. А її користь для майбутнього української нації сумнівна і непереконлива. Багато хто вважає, що цей закон покликаний бути своєрідним прикриттям для іноземців, які тепер зможуть вільно купувати українську землю. Та й взагалі відкриє більше можливостей для доступу до українських надр і природних ресурсів охочих до легкої наживи.

Про це йдеться у статті [2] видання ZAXID.NET.

17 грудня Верховна Рада ухвалила в першому читанні суперечливий закон про множинне громадянство. Офіційно задекларовані цілі законопроєкту виглядають, на перший погляд, доволі шляхетно: турбота про українців, які через різні обставини опинилися за межами своєї батьківщини. А також спрощення набуття українського громадянства для осіб, які проходили чи проходять військову службу в лавах ЗСУ та спільно захищають Україну від російських загарбників. Але часто буває так, що благими намірами вимощена дорога до пекла.

Якщо вірити підрахункам Світового конгресу українців, за межами України зараз проживає до 25 млн українців. Ідеться не тільки про тих, хто виїхав за останні двадцять років чи після початку повномасштабної війни, а й тих, хто має українське коріння та зберігає елементи української ідентичності. З огляду на демографічну кризу, яка набула ознак катастрофи після повномасштабної російської агресії, повернення українців на батьківщину є питанням надзвичайної ваги. Однак чи правильно було б вважати, що демографічну кризу можна вирішити, а націю зберегти, якщо запровадити інститут множинного громадянства та роздавати українське громадянство наліво і направо?

Насправді запровадження множинного громадянства може навіть стимулювати українців, які виїхали з України, не повертатися додому. Формально вони зможуть залишатися громадянами України, одночасно набувши громадянство іншої держави. Але чи можна вважати таких осіб, які вже інтегровані в інші суспільства та сплачують там податки, повноцінними українськими громадянами? Інше питання – чи можна вважати українцями жителів інших країн, які висловили бажання здобути українське громадянство, одночасно не відмовляючись від свого рідного? Якщо йдеться тільки про те, щоб кількісно збільшити цифру носіїв українського громадянства у світі, це може мати певний сенс. Проте чого більше від цього: користі чи шкоди?

Статус громадянина України надає певний спектр прав та обов'язків. З-поміж них деякі є особливо важливі. Наприклад, право обирати і бути обраним в органи влади і місцевого самоврядування. Якщо припустити, що інститут множинного громадянства повноцінно запрацював і мільйони жителів інших країн виявили бажання набути українське громадянство, одночасно не відмовляючись від попереднього, складеться специфічна ситуація. Кількість потенційних виборців серйозно зросте. Можливо, не всі новонабуті громадяни виявлять бажання активно брати участь у виборчому процесі в Україні. Ймовірно, багатьох мало цікавитиме українська внутрішня політика і передвиборчі баталії. Але можливий й інший сценарій.

Нові громадяни – це завжди потенційні нові виборці. А значить – реальні відсотки на електоральних перегонах. Неважливо, чи мешкають вони в Україні, чи десь за сотні і тисячі кілометрів. З політичної точки зору було б нераціонально нехтувати можливістю залучити на свій бік додаткові голоси осіб зі статусом множинного громадянства. Те, що такі «українці» можуть взагалі мати дуже поверхове поняття про внутрішні справи України й актуальні проблеми нашої держави, не надто турбуватиме окремих політиків. Мільйони новонавернених українців також можуть опинитися під прискіпливою увагою зовнішніх сил, не зовсім дружньо налаштованих щодо України. А це матиме дуже погані наслідки.

Уявімо теоретичну ситуацію. Інститут множинного громадянства повноцінно запрацював. У його рамках сотні тисяч, або й мільйони осіб, які мають до України опосередкований стосунок, здобули статус громадянина України. Або ж зберегли його, паралельно отримавши громадянство іншої держави. У попередні роки українці, які проживали за кордоном, мало впливали на підсумковий результат виборчої кампанії. Наприклад, у 2014 році на виборах президента України за кордоном проголосували 72 тисячі українців із 474 тисяч внесених у списки, тобто близько 15%. У 2019 році на закордонних дільницях проголосували 55 тисяч із 434 тисяч внесених у списки – це близько 12,5%. Зрозуміло, що така незначна кількість виборців за кордоном не могла серйозно вплинути на підсумки виборчої кампанії. Однак тепер ситуація може змінитися.

Повномасштабна російська агресія змусила мільйони українців залишити свої домівки і покинути країну. Кількість потенційних виборців, які живуть на території України, відчутно скоротилася. Якщо запрацює інститут множинного громадянства, це може ще більше збільшити частку виборців, які постійно або переважно проживають за межами нашої країни. І тоді ми побачимо, як голоси людей, які часто мають з Україною дуже формальний зв’язок, серйозно скоригують фінальні результати виборів.

У цьому аспекті цікавий приклад Румунії. Семимільйонна діаспора румунів – одна з найбільших у Європі. Раніше румунські громадяни, які проживають за кордоном, вважалися більш прихильними до прозахідних або ж поміркованих політиків. Але на останніх президентських, парламентських і європарламентських виборах майже половина румунських виборців за кордоном віддали перевагу крайнім популістам. 24 листопада в першому турі президентських виборів у Румунії перемогу здобув прихильник дружби з Росією та симпатик фашистського минулого Келін Джорджеску. Голоси діаспори стали вагомим фактором його успіху. Загалом за Джорджеску проголосували 22,94% виборців. Але за кордоном він набрав аж 43,16%. В цілому ж частка голосів румунської діаспори серед усіх виборців становила 8,7%. Понад 800 тисяч румунських громадян голосували не в себе на батьківщині.

Окрім політичних ризиків упровадження множинного громадянства, є ще кілька інших не менш серйозних викликів. Зокрема, щодо права обіймати державні посади, військового обов'язку таких громадян перед державою, неминучих правових колізій та місця сплати податків. Та й чи не запустить цей процес повзучу втрату української ідентичності й розмивання самого поняття української нації? Важко уявити, що стати громадянином України можна без складення іспитів на рівень володіння українською мовою, знання історії та основ Конституції України. А саме цих обов’язкових пунктів в ухваленому законі не передбачено.

Не можна ігнорувати думку й тих, хто вважає, що цей закон покликаний бути своєрідним прикриттям для іноземців, які тепер зможуть вільно купувати українську землю. Та й взагалі відкриє більше можливостей для доступу до українських надр і природних ресурсів охочих до легкої наживи. У світі, де триває жорстока гонитва за контроль над цінними корисними копалинами і родючими землями, було б дуже ризиковано віддати їх у ненадійні руки.

Одне слово, питань до цієї ініціативи, щодо якої остаточний вердикт ще не виніс Конституційний Суд, дуже багато. А її користь для майбутнього української нації сумнівна і непереконлива.

Автор: Петро Герасименко, журналіст

Зображення вгорі з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Зеленський виніс законопроєкт про множинне громадянство, який порушує Конституцію України, на розгляд ВР. Це авантюра і злочин [4]
• Академік Володимир Шаповал: “Після закінчення війни баки “сміттєвої люстрації” будуть здаватись дитячою забавкою” [5]
• Проти подвійного громадянства - майже половина українців, 24% підтримують [6]