Президент РФ Владімір Путін вперше за десять років не проводитиме традиційну пресконференцію за підсумками року. Несподіване скасування є останнім свідченням того, що в Кремлі не все гаразд. Протягом останніх десяти років щорічний пресмарафон Путіна був ретельно зрежисованим пропагандистським спектаклем, який дозволяв російському диктатору демонструвати свою «майстерність» у світових справах. Однак, коли його вторгнення в Україну розгортається на тлі безпрецедентних втрат і зростання кількості військових поразок, Путін явно не в настрої зустрічатися навіть з найбільш слухняною аудиторією.

Про це пише [2] Atlantic Council.

Поки Путін ховається від камер, його заклятий суперник закінчує рік на хвилі міжнародного визнання. Президент України Володимир Зеленський вже був названий людиною року низкою засобів масової інформації, включаючи журнал TIME і газету Financial Times, і зараз його регулярно називають одним з найвпливовіших політиків у світі. Зростання популярності Зеленського є визнанням його лідерства у воєнний час, а також відображає світове захоплення мужнім опором України російському вторгненню.

Контрастні долі російського та українського лідерів підкреслюють безглуздість рішення Путіна розпочати найбільший конфлікт в Європі з часів Другої світової війни. Його початковий план передбачав коротку і переможну війну, яка б знищила українську незалежність і змусила країну назавжди повернутися в орбіту Кремля. Замість цього Путін став міжнародним вигнанцем, репутація його країни як військової наддержави зруйнована, а його українські суперники з дедалі більшою впевненістю очікують на цілком реальну перспективу історичної перемоги наступного року. Майже за будь-якими показниками Путін є найбільшим невдахою 2022 року.

Невдачі Путіна можна простежити безпосередньо на полі битви в Україні. Його армія вторгнення продемонструвала катастрофічні результати за останні десять місяців і програла низку ключових битв, включаючи битву за Київ, Харків та Херсон. Вважається, що понад сто тисяч російських солдатів загинули або були поранені, а тисячі російських танків і бронемашин були захоплені або знищені. Ці втрати змусили Путіна розпочати першу в його країні мобілізацію з 1945 року, що дестабілізувало Росію і повернуло війну в РФ до раніше прихильної до нього внутрішньої аудиторії.

Міжнародний імідж Росії також був сильно заплямований викриттям широкомасштабних воєнних злочинів, скоєних проти українського цивільного населення. Російські війська звинувачуються у проведенні масових страт, сексуальному насильстві, викраденнях і тортурах на тимчасово окупованих територіях України. Мільйони українців зазнали примусової депортації, а політика невибіркових бомбардувань РФ призвела до загибелі десятків тисяч людей та перетворила на руїни десятки українських міст. В останні місяці Росія розпочала методичне руйнування цивільної інфраструктури України з чітким наміром позбавити українців доступу до опалення, електроенергії та води у розпал зими.    

Багато міжнародних спостерігачів вважають цю політику нічим іншим, як геноцидом, особливо з огляду на те, що вона супроводжується постійним потоком відверто геноцидних заяв з боку пропагандистів режиму та кремлівських чиновників у Москві. Інші були шоковані ядерною риторикою Путіна. Російський лідер неодноразово виступав з ледь прихованими погрозами, натякаючи на можливе використання величезного ядерного арсеналу своєї країни. Такий ядерний шантаж викликав сильну негативну реакцію, офіційні особи США пообіцяли «катастрофічні наслідки» і навіть зазвичай прихильний до Росії Китай виступив з докорами на адресу РФ.

Все це призвело до того, що Росія опинилася в більшій міжнародній ізоляції, ніж будь-коли з часів більшовицької революції століття тому. Нещодавно речник Кремля Дмітрій Пєсков визнав, що РФ «нікому не подобається і не має наміру починати подобатися». Можливо, Пєсков мав на увазі насамперед західний світ, але його коментар також відображає більш широку реальність все більш несприятливого міжнародного становища Росії. Ізоляція Москви є найбільш очевидною в ООН, де низка голосувань Генеральної Асамблеї із засудженням вторгнення в Україну пройшла з переконливою більшістю голосів. Показово, що лише кілька інших вигнанців, таких як Північна Корея і Сирія, готові стояти на боці Росії.

Ближче до дому Кремль помітно втрачає вплив на всій території колишньої «радянської імперії». У Центральній Азії Казахстан відкрито дистанціюється від Росії, зміцнюючи зв'язки з Китаєм, Туреччиною і Заходом. Азербайджан все більше ігнорує номінальну роль РФ як «регіонального миротворця», в той час як Вірменія обурюється нездатністю Москви надати їй реальний захист. Навіть білоруський диктатор Алєксандр Лукашенко, політичне виживання якого майже повністю залежить від Кремля, поки що зумів протистояти російському тиску щодо безпосередньої участі у вторгненні в Україну.

На більш широкій міжнародній арені Сполученим Штатам вдалося консолідувати західну підтримку України. Тим часом, зусилля Путіна, спрямовані на те, щоб використовувати експорт енергоносіїв як зброю, призвели до зворотного ефекту і змусили європейські країни рішуче відмовитися від залежності від Росії. Країни БРІКС (Бразилія, Індія, Китай і Південна Африка) продовжують купувати російські ресурси, але тепер роблять це на власних умовах зі значними знижками. Окрім такої прагматичної торгівлі, вони відмовилися підтримувати РФ і надавати Москві вкрай необхідну їй зброю. Це змусило Кремль шукати заміну танкам, артилерійським снарядам, безпілотникам і ракетам у таких країнах, як Іран і Білорусь.

На що може розраховувати Путін у 2023 році? Схоже, він вважає, що міжнародний альянс, який протистоїть його вторгненню, може зрештою втратити інтерес, і покладає надії на те, що західні лідери змусять Київ піти на якусь компромісну угоду, яка дозволила б Росії «вирвати з пащі поразки своєрідну перемогу». Однак, зважаючи на те, що більшість союзників України публічно заявляють, що українці повинні самі вирішувати, коли вести переговори, такий результат виглядає малоймовірним. Зрештою, жоден український уряд не зможе приректи мільйони своїх співвітчизників на жахіття безстрокової російської окупації.  

Набагато реалістичніший сценарій - це коли добре озброєні та високомотивовані українські військові продовжують неухильно звільняти окуповану територію, в той час як Росія зазнає великих втрат серед погано навчених і погано оснащених призовників. Це рецепт катастрофи для режиму Путіна. Російська армія в Україні вже глибоко деморалізована і намагається проводити локальні наступальні операції. Подальше виснаження в найближчі місяці підвищить перспективу більш всеосяжного військового колапсу, який може мати серйозні наслідки для майбутнього самої РФ.

Наприкінці 2022 року вже очевидно, що доленосне рішення Путіна про вторгнення в Україну було однією з найбільших геополітичних помилок сучасної епохи. Його мрія зруйнувати встановлений порядок після 1991 року і відновити Російську імперію зробила його найбільшою загрозою глобальній безпеці і поставила в пряму конфронтацію з грізною коаліцією найпотужніших держав світу, які неохоче прийшли до визнання необхідності його поразки. Путін входить у 2023 рік з невеликою кількістю друзів і ще меншою кількістю варіантів. Наступний рік обіцяє бути найпохмурішим за все його правління. Він також може стати останнім, резюмує Atlantic Council.

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Держави G7: Ми притягнемо Путіна до відповідальності [4]
• Смерть через тисячу порізів. Чи ефективні західні санкції проти путінської Росії? [5]
• Путін отримав поки що ляща. Що відомо про удари по аеродромах стратегічної авіації російських загарбників в глибині РФ [6]