Модернізація ядерної тріади — здатності запускати ядерні ракети з землі, неба та моря — є ключовим пріоритетом для Кремля. Давня мета — замінити системи доставки радянських часів на нові, російські. Проте ці плани відстають від графіка, і лише частина цілей на 2023 рік була досягнута. Виною тому серйозні виробничі та управлінські проблеми, які навряд чи вдасться подолати найближчим часом.

На перший погляд може здатися, що ядерна модернізація Росії була успішною. Примітно, що торік частка сучасного (тобто нерадянського) озброєння в арсеналі Ракетних військ стратегічного призначення (РВСН) зросла [3] з 85% до 88%.

Наприклад, на зміну радянському «Тополю» йде ракетно-транспортна установка «Ярс». Козельський ракетний дивізіон РВСН переоснащується міжконтинентальними балістичними ракетами «Ярс» шахтного базування, а Бологівський ракетний дивізіон вже завершив цей процес. Нещодавно Оренбурзьку ракетну дивізію переоснастили новими ракетними комплексами «Авангард» (третій подібний полк за останні роки).

Меншого прогресу, однак, досягнуто з ракетною системою «Сармат», яка має замінити радянську систему «Воєвода». Президент Володимир Путін, міністр оборони Сергій Шойгу та Юрій Борисов, глава державної космічної корпорації «Роскосмос», пообіцяли, що система «Сармат» буде розгорнута до кінця 2023 року. Але жодного «Сармата» досі не завантажили в бункер, а перший етап спочатку запланований [4] на 2021 рік.

Переозброєння РВСН настільки важливе, що Кремль навіть скупився на випробування. У 2022 році було проведено лише один тестовий запуск «Сармата» замість запланованих шести. Необхідно показати, що Росія оновила свій арсенал, а чи справді ці нові системи працюють, це другорядне питання.

Існує така ж кількість невизначеності навколо повітряних систем. Хоча це правда, що Росія досягла певних успіхів у виробництві ракет повітряного базування (за словами Путіна, сучасна зброя, така як ракети Х-101/102 і Х-555, становить 97% цього арсеналу), також були затримки. Очікувалося, що в 2023 році Росія завершить розробку ракети середньої дальності Х-СД (Х-50). Однак цього не сталося, і тому Росія продовжує покладатися на деякі ракети радянських часів навіть під час війни.

Найбільш проблемним аспектом ядерної модернізації Росії є системи повітряної доставки, оскільки промисловість все ще не в змозі виробляти нові бомбардувальники. Навіть модернізація існуючих літаків стикається з проблемами виробництва та управління.

Наразі Росія намагається модернізувати радянські бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС потужнішими двигунами, замінивши їх авіоніку та розширивши їх сумісність із більшою кількістю озброєнь.

Відповідальність за модернізацію Ту-160 лежить на Казанському авіаційному заводі (КАЗ), який на сьогодні більш-менш завершив роботу над чотирма бомбардувальниками. Станом на 2023 рік Міноборони ще випробувало [5] один бомбардувальник спільно з Туполєвим, а КАЗ продовжує випробування трьох інших. Також КАЗ будує нові Ту-160М (за контрактом від 2018 року Туполєв має поставити Міноборони 10 таких до 2027 року).

На початку 2023 року Шойгу заявив, що цього року Повітряно-космічні сили Росії отримають три бомбардувальники Ту-160М. У вересні він збільшив [6] цю цифру до чотирьох літаків. Однак насправді Міноборони не отримало жодного Ту-160М у 2023 році. Незважаючи на це, воно, очевидно, очікує отримати ще два літаки у 2024 році, попит на який неможливо задовольнити, якщо не зменшити вимоги до випробувань.

Ці затримки легко пояснити. Власну модернізацію КАЗу (завершити до 2020 року) зірвали санкції Заходу та труднощі [7] з імпортозаміщенням. Вона зіткнулася з проблемами доступу до сучасного обладнання, високоякісних композитних матеріалів, високоміцної сталі та електронних компонентів [8]. Вимоги уряду збільшити виробництво цивільних літаків Ту-214 з одного до двадцяти на рік – ще один удар по напруженим ресурсам КАЗу.

Усе це уповільнює швидкість виконання замовлень і породжує напругу між промисловістю та урядом. У 2022 році Мінпромпром безуспішно відсудив [9] у Туполєва 5,8 млрд рублів ($65 млн) за контракт на Ту-160М.

Так само відстає від графіка розробка Росією вдосконаленого дальнього бомбардувальника. Перший прототип стратегічного бомбардувальника-невидимки наступного покоління — ще один проект КАЗ — мав бути виготовлений [10] у 2021–2022 роках, але не був реалізований. Мінпромторг також судиться через ці затримки — цього разу на 4,98 мільярда рублів.

Така ж неоднозначна картина, коли йдеться про військово-морську частину ядерної тріади Росії. У 2023 році Міноборони отримало атомний підводний човен класу «Борей  [11]» «Імператор Олександр III» , озброєний балістичними ракетами «Булава». Проте заводу «Севмаш» не вдалося передати ще два підводні човни типу «Борей», а також спустити [12] на воду підводний човен «Князь Пожарський» . У результаті Севмашу доведеться або прискорити роботу, або обмежити випробування, щоб вкластися в найближчі терміни.

У той же час впровадження серії нової зброї морського базування, яка отримала широке розголос, серйозно застопорилося. Хоча Росія стверджує, що ця зброя випробовується, доказів цього залишається вкрай мало.

Візьмемо ядерну суперторпеду Poseidon. У січні 2023 року державні ЗМІ повідомили [13] , що Poseidons готові до розміщення на борту підводного човна. Однак пізніше з'ясувалося [14] , що реактори торпед лише пройшли стендові випробування, а це означає, що знадобляться роки, перш ніж вони будуть фактично розгорнуті.

Підводний човен «Хабаровськ», яка має бути озброєна «Посейдонами», навіть не спущена на воду (хоча спочатку це планувалося на 2020 рік). Ще один підводний човен, здатний нести «Посейдони», «Бєлгород», щонайменше, проходить випробування на Північному флоті. Тим не менш, його розгортання з Poseidons було заплановане на 2023 рік. Загалом, у Тихому океані немає інфраструктури базування для обох підводних човнів.

За «Посейдоном» розташована крилата ракета «Буревісник» [15] з ядерним двигуном . Хоча в жовтні 2023 року Путін хвалився успішними випробуваннями, він, швидше за все, мав на увазі двигун ракети, а не саму ракету, яку ще не було запущено.

Загалом може здатися, що Росія робить серйозні кроки вперед, коли справа доходить до омолодження своїх систем ядерної зброї, оскільки сучасна зброя зараз становить 95% ядерного арсеналу країни (порівняно з 91% рік тому). Проте інші сфери ядерної тріади — наприклад, кораблі та бомбардувальники — відстають набагато далі.

Спочатку планувалося [16] , що РВСН повністю перейде на сучасні ракетні системи у 2021 році. Потім це було перенесено [17] на 2024 рік. Інша відстрочка здається майже напевною, принаймні ще чотири роки потрібно, щоб повністю вивести з експлуатації «Тополя» та «Воєводу» радянських часів. системи. Це означає, що нова ядерна зброя, розрекламована Кремлем, ще один рік буде лише проектом у розробці.

Переклад: «Аргумент» [18]

На цю тему:

• Під час візиту Байдена до Києва росія здійснила невдалий запуск ракети "Сармат" – CNN [19]
• В России сорваны испытания баллистической ракеты «Сармат» [20]
• Олександр Кочетков: Ракетно-ядерний симулякр росії [21]