Незважаючи на помпезне висвітлення російською пропагандою, візит Сі Цзіньпіна до Москви вийшов напрочуд порожнім за змістом. Комуніке, що нічого не означає, з повторенням багаторазово сказаного раніше, купа підписаних декларативних паперів, а як апофеоз спроб Кремля представити відносини з Китаєм більш успішними, ніж вони є, — заява владіміра путіна про «швидке досягнення» домовленостей за новим контрактом про постачання газу Силі Сибіру – 2», не підкріплене взагалі нічим: у жодних спільних документах це не згадується, китайська сторона про це мовчить.

Про це пише [2] відомий російський економіст Владімір Мілов у виданні The Insider.

росія взагалі дуже смішна історія брехні з приводу «Сили Сибіру – 2» — дуже хочеться довести всім, що перший газовий контракт це не разова локальна історія де-факто передачі в користування Китаю двох східносибірських родовищ, а початок якогось глобального газового розвороту на Схід. Але справа з «розворотом» не залагодилася. Вісім років тому, у травні 2015-го, за гарячими слідами першого (і поки що останнього) великого газового контракту з Китаєм «Газпром» оголосив про підписання з китайською CNPC «основних умов» поставок 30 млрд кубометрів газу так званим західним маршрутом, що проходить через Алтай (цей пізніше став називатися «Силою Сибіру – 2»).

Глава «Газпрому» Міллер тоді вихвалявся, що нібито підписана угода включає «більше десятка статей, які мають юридично зобов'язуючий характер» і що визначено «строк будівництва газопроводу, мінімальні річні контрактні кількості, добові контрактні кількості, основні параметри специфікації якості постачання газу до Китаю, координати точки, де газопровід перетне російсько-китайський кордон».

Вже через рік із цими «основними умовами» стався великий конфуз, коли глава CNPC Ван Ілінь заявив в ефірі «Россия 24», що знає про «узгодження» всіх цих умов лише з преси. Ну, а сьогодні стає остаточно зрозуміло, що заяви «Газпрому» про погодження великої кількості деталей про постачання газу через Алтай усі ці роки були банальною брехнею, тому що тепер газопровід через Алтай взагалі ніхто не збирається будувати, а путін та «Газпром» говорять про зовсім іншим маршрутом — через Монголію (китайська сторона і це жодного разу не підтвердила).

З огляду на це, довіри російським заявам про «просування» переговорів щодо «Сили Сибіру – 2» немає жодної. Китаю просто не потрібно стільки додаткового газу з росії - він практично закрив усі власні потреби на десятиліття вперед і власним видобутком, і імпортом ЗПГ, і трубопровідним газом із Центральної Азії та М'янми.

А що путін має в портфелі, крім газу? Та взагалі нічого. Зверніть увагу на важливий момент, про який не так вже й багато говорять: за минулі з початку війни 13 місяців ніякі китайські інвестори не оголосили про прихід у значні проекти в росії. Росіянам обіцяли, що на тлі виходу західних компаній їх замінять на китайські — але цього не відбувається. Чому? Все разом — від ризиків вторинних санкцій до депресії російського внутрішнього ринку (багато тут зараз не заробиш), до нових заходів драконівського регулювання руху капіталу — обмеження на валютні операції, необхідність отримання спеціальних дозволів на купівлю-продаж російських активів тощо. Головного болю багато – вигоди мало.

Є й інша, фундаментальніша проблема. На відміну від Заходу, який у росії люблять ганьбити всі кому не ліньки, країни Азії — і Китай насамперед — ніяк не зацікавлені ставати такими ж донорами розвитку росії, якими були країни Заходу в останні три десятиліття. Скільки б у росії не зображували Захід якимось підступним ворогом, насправді весь її розвиток та модернізація, починаючи з 1980-х, здійснювалися за рахунок західного капіталу, технологій, знань. Чи готова Азія стати аналогічною за масштабами донором російської модернізації? Однозначно ні. Жодна з азіатських країн не зацікавлена у появі на ринку нового потужного конкурента у виробничій сфері у вигляді росії, жодні ілюзії щодо цього недоречні.

Найяскравішою у цьому плані є спроба зробити з китайцями спільний високотехнологічний проект – створити новий широкофюзеляжний літак CR929. 11 років тому, коли цей проект виник, росіянам обіцяли, що тандем росії та Китаю створить конкурента Boeing та Airbus. А що зрештою? Спочатку росіян поставили перед фактом, що брати участь у маркетингу літака на китайському ринку їм не дадуть — ставало незрозумілим, який сенс тоді у російській участі у проекті. Минулого року тодішній віце-прем'єр Юрій Борисов визнав, що китайці поступово уникають співпраці з росією в цьому проекті: «Проект йде не в тому руслі, яке нас влаштовує… Китай все менше і менше зацікавлений у наших послугах… Наша участь все зменшується і зменшується». А нещодавно віце-прем'єр Денис Мантуров заявив, що росія знижує свій статус у проекті від повноцінного партнера до всього лише постачальника агрегатів та компонентів. Літак буде, але без росії.

По суті росії залишається лише роль обмеженого постачальника сировини — причому за непрямими цінами. Хоча вони не розкриваються, але простий розрахунок, виходячи з відомих обсягів трубопровідних поставок по «Силі Сибіру» (15,5 млрд кубометрів) та виручки ($4 млрд), дозволяє оцінити вартість поставок російського газу до Китаю в районі 260 доларів за тисячу кубометрів — при тому що ЗПГ в Азії в середньому торгувався близько $1200 за тисячу кубів, а ціни в Європі (TTF Hub) в середньому минулого року перевищували $1300. З величезними знижками постачається і вугілля: за словами гендиректора СУЕК Максима Басова, на азіатських ринках, включаючи Китай, російський дисконт у порівнянні з аналогічною продукцією з Австралії може досягати 50 і більше відсотків.

Економічна співпраця з Китаєм вибудовується гранично однобоко. росія продає в цю країну в основному дешеву сировину — часто за цінами суттєво нижчими за міжнародні, а отримує натомість ширвжиток і промислові товари не найкращої якості за цінами вищими за звичні (не в останню чергу через логістику — Китай суттєво далі за традиційні європейські постачальники від західної). частини росії, де зосереджено основну економічну активність).

Чи може Китай допомогти путіну оминати західні санкції? Частково це відбувається, але тут є межа: останнім часом російські чиновники та комерсанти голосно скаржаться на складнощі у роботі з китайськими контрагентами — китайські банки глибоко інтегровані у світову фінансову систему, і, наприклад, якщо російський банк відключили від SWIFT, з ним просто не працюватимуть. 

Оглушлива порожнеча за підсумками візиту Сі Цзіньпіна показує: відносно легкий потенціал переорієнтації економічних потоків на Китай обраний, і ці відносини вперлися у стелю. Здебільшого росія намагається розвивати їх шляхом нарощування фізичних обсягів постачання сировини — але цінова кон'юнктура на цьому ринку часто найнесприятливіша, і російській економіці та бюджету це нічого не дасть. До речі, постачання газу по «Силі Сибіру» звільнено від усіх податків, тож нарощуй їх, не нарощуй — бюджетному дефіциту, що збільшується, все це ніяк не допоможе.

Найважливіше те, що Китай чітко дає росії зрозуміти: ми не плануємо допомагати вам розвиватися так, як допомагав вам Захід. Щодо росії ми займатимемося лише підтримкою життя, але не більше, донорства від нас не чекайте, а як конкурент на ринку технологічних товарів ви нам не потрібні.

Це не означає, що Китай відмовиться від співпраці з росією — путін потрібен Сі Цзіньпіну як «поганий поліцейський» проти Заходу, який готовий йти на такі радикальні атакуючі дії щодо західних демократій, на які Китай не готовий підтримати власний благообразний імідж. У російській термінології це називається «не підете на мої умови — покличу бандитів» (у ролі бандитів виступають владімір путін та його кліка). Китаю подобається, що путін сковує величезні ресурси Заходу на боротьбу з російською агресією проти України.

З іншого боку, китайські партнери еталонно прагматичні, і брати на себе повну відповідальність за порятунок абсолютно негідної та неефективної путінської системи (яка не може ані вміло воювати, ані управляти економікою, розвалила та розікрала все, що тільки можна собі уявити) не планували і не планують. Це ж стосується постачання китайської зброї для росії, що обговорюється: це буде серйозним ударом по міжнародній репутації Китаю, але війну путіну виграти не допоможе. Принаймні Китай у цьому не буде впевнений доти, доки сам не керуватиме ситуацією — а керувати ходом бойових дій, як ми знаємо, путін бажає лише особисто.

Звідси й пустий візит. Сі Цзіньпін, напевно, хотів вислухати путіна і дізнатися, який у нього взагалі план виходу з тієї ситуації, в яку він себе завів. Судячи з вихолощених підсумкових комюніків, путін пекінського господаря не переконав. Тому певна мінімальна підтримка «корисного бандита, який стрибає на Захід», продовжиться, але не більше. Порятунок та забезпечення процвітання путінської росії до планів прагматичного Сі Цзіньпіна не входить.

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Чому надії путіна на візит Сі Цзіньпіна не справдилися - експерт [4]
• Сі-фактор: Росія потрібна Китаю, щоб тягати каштани з вогню [5]
• Китай підминає Росію [6]