росія проти Польщі: чому 94% поляків вважають рф головною загрозою

Польща стала для Росії одним із головних подразників на Заході, а Варшаву дедалі сильніше бісить Москва. Хроніка деградації відносин двох країн, які колись намагалися дружити.

Про це йдеться в статті видання novayagazeta.eu [2].

2002 року молодий російський президент Володимир Путін відвідав [3] Польщу і зустрівся з її президентом Олександром Кваснєвським, якому передав розсекречені документи часів Другої світової війни про лідера польського уряду у вигнанні Владислава Сікорського. Цей жест був покликаний підкреслити, що після довгих років напружених стосунків сторони налаштовані на примирення та партнерство, у тому числі у питаннях інтерпретації найскладніших епізодів спільної історії.

До 2023 року від цієї установки, здається, не залишилося й сліду. З останніх конфліктів, що потрапили в медіа, — епізод, коли російського посла в Польщі не пустили [4] покласти квіти до поховання радянських солдатів 9 травня. Однак усю весну, а до цього і весь рік після російського вторгнення в Україну Варшава та Москва обмінювалися взаємними претензіями та робили кроки, які лише дивом ще не призвели до розриву дипломатичних відносин. Потепління чекати ні звідки ще й тому, що суспільство обох країн бачить [5] один одного ворогами.

«Новая-Європа» розповідає про епізоди потепління та заморозки у відносинах Варшави та Москви за останні 25 років і намагається розібратися, чи тільки вся справа в анексії Криму та війні Росії в Україні.

9 травня 2023 року у Варшаві російський посол Сергій Андрєєв спробував покласти квіти до меморіалу радянських солдатів. Однак зробити це йому не вдалося. Українські та польські активісти, які в цей момент проводили акцію проти російського вторгнення в Україну, перегородили йому шлях [4]. Поліція була присутня [6] на місці, але не втручалася у те, що відбувалося.

Трохи раніше, наприкінці квітня, польська влада у Варшаві вилучила у російського посольства будівлю, де розміщувалася школа для дітей дипломатів. При цьому МЗС Польщі заявило [7], що всі дії проводилися за рішенням суду і відповідно до закону: власником будівлі є польська держава. Російське МЗС, проте, розцінило [8] цей крок Варшави як порушення Віденської конвенції про дипломатичні зносини та посягання на російську дипломатичну власність, яке не залишиться без наслідків для польської влади та інтересів Польщі в Росії. Слідчий комітет Росії пообіцяв провести власну перевірку інциденту.

Із взаємних ворожих випадів такі й складаються майже повністю відносини між Москвою та Варшавою після початку війни Росії в Україні. Минулої весни, через місяць після вторгнення, Москва та Варшава обмінялися висилкою 45 дипломатів. До осені польська влада заборонила в'їзд у країну російським туристам з шенгенськими візами та оголосила про плани побудувати «стіну» на кордоні з Калінінградською областю. У грудні 2022 року польський Сейм ухвалив резолюцію, в якій визнав Росію «державою, яка підтримує тероризм і вживає терористичних заходів».

Здається, що відносини між двома країнами перебувають у найгіршому стані за всю сучасну історію.

Але так було не завжди: незважаючи на велику кількість протиріч та історичних претензій, Москва та Варшава намагалися підтримувати нормальний діалог протягом значної частини пострадянського періоду.

Подолання минулого

У Москви та Варшави мало історичних причин ставитися один до одного із симпатією. Історія відносин двох країн сповнена загарбницьких воєн та періодів окупації, на тлі яких епізоди мирного співіснування здаються скоріше винятками.

Лише за XX століття між Польщею та Радянською Росією відбулося кілька військових та політичних конфліктів. 1919 року розпочалася радянсько-польська війна: Москва прагнула радизувати західні околиці колишньої Російської імперії, а молоду польську державу — отримати контроль над землями, що історично входили до Річ Посполитої. Війна тривала до 1921 року та закінчилася перемогою Варшави. 1939 року Польща була окупована СРСР і нацистською Німеччиною, а 1940 року сталася знаменита Катинська трагедія: у таборах НКВС було розстріляно понад 20 тисяч польських громадян. Відповідальність за ці розстріли СРСР визнав лише 1990 року. Після завершення Другої світової війни в країні було встановлено прорадянський режим, і до кінця 1980-х років, коли у Польщі відбулися перші вільні вибори, країна перебувала у сфері радянського впливу.

Але, незважаючи на такий важкий історичний багаж, у 2000-х роках Москва і Варшава намагалися побудувати партнерські відносини і, хоча ці спроби часто наштовхувалися на політичні протиріччя, навіть досягли певних успіхів.

Офіційний обід Президента Польщі Олександра Кваснєвського. Фото: Kremlin

Так, у 2002 році президенти молодих демократичних держав – Володимир Путін та Олександр Кваснєвський – обмінялися дружніми візитами. Поїздка Путіна до Варшави у січні 2002 року стала першою поїздкою президента Росії до Польщі з 1993 року. Тоді Путін назвав 1990-і «часом упущених можливостей» у відносинах двох країн і заявив, що тепер вони досягли якісно «нового позитивного рівня». Ця оцінка була недалека від істини.

У ході візиту російський президент передав Квасьнескому розсекречені копії документів про Владислава Сікорського, лідера польського уряду у вигнанні за часів Другої світової війни, і навіть пообіцяв виплатити компенсації громадянам Польщі, які постраждали від сталінських репресій. Польська сторона, у свою чергу, надала Путіну теплий прийом: на час його перебування в Познані було заборонено демонстрації на підтримку незалежності Чеченської Республіки. А за підсумками візиту було створено Польсько-російську групу з важких питань, завданням якої стало обговорення проблемних моментів у відносинах двох країн, насамперед історичних протиріч.

Володимир Путін оглядає музейну експозицію у блоці 14 табору Освенцім. Фото: Kremlin

Після знакової поїздки Путіна взаємні візити та зустрічі продовжились. У тому ж 2002 році президенти зустрілися в Римі на саміті Росія — НАТО, де Кваснєвський зазначив, що вступ Польщі до Північноатлантичного альянсу, попри сумніви, не завадить розвитку міцних відносин. У січні 2005 року президент Росії, у свою чергу, приїхав на річницю звільнення Аушвіца, де позитивно висловився про двосторонні відносини. Але після зими 2004–2005 років відносини помітно охолонули, і причиною цього стала «Помаранчева революція» в Україні.

Тоді за результатами другого туру президентських виборів в Україні перемогу присудили Віктору Януковичу, якого підтримала Росія. Офіційні результати голосування розійшлися з даними екзитполів та інтересами значної частини українського суспільства, яка підтримала прозахідного політика Віктора Ющенка. Це спровокувало масові протести із вимогою повторного проведення другого туру. Польська сторона та сам Кваснєвський взяли участь у врегулюванні конфлікту, зокрема з ініціативи президента Польщі було організовано круглий стіл для обговорення протиріч. Крім цього, коли під тиском протестувальників в Україні було проведено повторне голосування і перемогу здобув Ющенко, польські депутати Європарламенту увійшли до авторів резолюції, в якій вибори визнавалися відбулися.

Розлад у відносинах виявився настільки болючим, що сторони обмінялися випадами, які за рівнем напруження близькі швидше до сьогоднішнього дня, ніж до середини двохтисячних.

«Поляки говорять про росіян так, як антисеміти говорять про євреїв», — заявив під час свого візиту до Варшави влітку 2005 року Гліб Павловський, який тоді був радником Володимира Путіна. "Ви шукаєте ворога і знаходите його в Польщі", - відповів міністр закордонних справ Польщі Адам Ротфельд.

Заморожування відносин закріпило прихід у 2005 році до влади у Польщі правої партії «Право і справедливість» під керівництвом братів Качиньських, налаштованої проти зближення з Росією. Лідери партії неодноразово зазначали, що їхній пріоритет у зовнішній політиці — захист національних інтересів, Росія при цьому розглядається як одна з головних загроз. Уряд республіки наклав вето на вироблення «спільної позиції» ЄС щодо нової угоди між ЄС та Росією, переговори щодо якої мали розпочатися на саміті ЄС — Росія у Гельсінкі у листопаді 2006 року. Дія попередньої Угоди про партнерство і кооперацію, яка набула чинності 1997 року, закінчувалася 2007-го. Москва, у свою чергу, запровадила ембарго на імпорт польського м'яса та інших продуктів.

«Сьогодні – Грузія, завтра – Україна»

Нова спроба порозумітися і «розморозити» відносини стала можлива після приходу в 2007 році до влади в Польщі ліберального уряду Дональда Туска та обрання в 2008 році президентом Росії Дмитра Медведєва.

Цей період взаємин відрізнявся багатовекторною та різноспрямованою політикою у відносинах двох держав. З одного боку, це було викликано тим, що при владі в Польщі одночасно знаходилися різні політичні сили: уряд очолював Дональд Туск з ліберальної та більш компромісно налаштованої «Громадянської платформи», президентську посаду обіймав Лех Качинський із правоконсервативної партії «Право і справедливість». З іншого боку, така багатовекторність була зумовлена різними пріоритетами в різних галузях співпраці двох країн.

Наприклад, на тлі загального настрою Москви та президента Медведєва на «перезавантаження» відносин із Заходом вдалося досягти помітного прогресу у виробленні спільного погляду на історичне минуле. Було відновлено роботу Польсько-російської групи з важких питань, її очолили колишній міністр закордонних справ Польщі Адам Ротфельд та беззмінний ректор МДІМВ Анатолій Торкунов. Результатом роботи групи стала опублікована під їхньою редакцією у 2010 році книга «Білі плями, чорні плями: складні питання у російсько-польських відносинах», в якій зіставлялися позиції російських та польських учених на основні проблемні питання історії з 1917 року. За словами самого Ротфельда, книга була написана настільки об'єктивно, що неможливо було визначити, який бік займає автор того чи іншого розділу.

Більше того, у 2009 році Володимир Путін, який тоді був на посаді прем'єр-міністра, навіть опублікував у газеті Wyborcza відкритий лист до польського народу. У ньому російський прем'єр засудив пакт Молотова — Ріббентропа, який фактично визначив поділ Польщі між Третім рейхом та СРСР 1939 року. Тоді ж у рамках згладжування історичних протиріч між Москвою та Варшавою Путін відвідав Гданськ, приурочивши свій візит до річниці початку Другої світової війни.

Однак спроби відсунути історичні суперечки та віддати пріоритет співпраці не змогли запобігти новим конфліктам у політичних та економічних відносинах. Цього разу причиною стало будівництво Північного потоку, який мав з'єднати Росію та Західну Європу дном Балтійського моря, в обхід Польщі та країн Балтії. На думку польської влади, газопровід суттєво підривав енергетичну безпеку країни: у разі нових суперечок Росія могла б продовжити продавати газ до Європи, повністю припинивши постачання до Польщі.

У цьому епізоді далося взнаки протистояння політичних лідерів усередині самої Польщі. Дональд Туск намагався домогтися дипломатичного вирішення проблеми — запевнень з боку Росії, що газопровід не вплине на постачання до Польщі. Лех Качинський, навпаки, зайняв набагато жорсткішу позицію та закликав забезпечити повну енергетичну незалежність Польщі і від Росії, і від решти Європи.

Крім цього, Польща відкрито виступила на підтримку Грузії у російсько-грузинському конфлікті. У серпні 2008 року президент Лех Качинський разом із главами інших східноєвропейських держав прибув до Тбілісі, де виступив зі словами: «Сьогодні — Грузія, завтра — Україна, післязавтра — країни Балтії, а потім настане черга і моєї країни — Польщі». Під час наступного візиту Качиньського до Грузії в листопаді 2008 року президентський кортеж, в якому їхав і президент Михайло Саакашвілі, зазнав обстрілу неподалік адміністративного кордону Південної Осетії. Незважаючи на те, що жодна зі сторін не взяла на себе відповідальність за інцидент, Качинський поклав провину на збройні сили Росії.

Володимир Путін та Дмитро Медведєв ставлять свічки у каплиці на території резиденції глави держави на згадку про загиблих у катастрофі під Смоленськом. Фото: Wikimedia Commons, CC BY 4.0

Катастрофа під Смоленськом

Подія, яка багато в чому визначила подальше негативне ставлення суттєвої частини польських еліт до Росії, стала аварія польського «борту № 1» під Смоленськом у 2010 році. У квітні польська делегація прямувала на пам'ятну церемонію, присвячену 70-м роковинам Катинської трагедії. Внаслідок катастрофи загинули всі 96 осіб, які перебували на борту, включаючи президента Леха Качиньського та першу леді, голову польського Національного банку, все вище військове командування Польщі, деяких членів польського парламенту та інших офіційних осіб.

Під час російського розслідування в січні 2011 року було сказано: причиною катастрофи стала відмова пілотів посадити літак на запасному аеродромі, незважаючи на поінформованість про погані погодні умови. Як додатковий чинник російські експерти вказали на те, що в кабіні пілотів знаходився головком ВПС Польщі, який чинив «психологічний тиск» на них. У крові головкому було виявлено алкоголь.

Розслідування польської сторони, проведене під патронажем уряду Туска, не суперечило російському, але інакше розставило деякі акценти. Зокрема, в ньому йшлося про відсутність належних інструкцій з боку російських диспетчерів, погану підготовку польських пілотів та невідповідність смоленського аеродрому «Північний» вимогам безпеки. Щоправда, у доповіді також наголошувалося, що роботі пілотів заважали «треті особи, що з'являються в кабіні».

Стихійний меморіальний майданчик у Смоленську поряд із місцем катастрофи. Напис на фотографії Марії Качинської: "І серцю боляче, і горю немає кінця". Фото: Wikimedia Commons

Проте брат загиблого президента Ярослав Качиньський піддав обидва розслідування жорсткій критиці. Туск не зробив нічого для того, щоб розслідування катастрофи проводила Польща. Він не здатний відстоювати польські інтереси та честь Польщі на міжнародній арені, — заявив він після публікації доповіді та зазначив, що зробить усе для проведення коректного розслідування. — Це наш обов'язок перед загиблими, а також перед Польщею».

Додаткові підозри породили і відмову Росії передати всі уламки літака польській стороні. У 2015 році беззмінний посол Росії в Польщі Сергій Андрєєв заявив, що Росія відповідно до законів не може повернути уламки літака до завершення розслідування польською стороною. При цьому Андрєєв здивувався, що польська сторона не завершує розслідування, адже комісії вже представили підсумкові доповіді. 2021 року з аналогічною заявою виступило і російське МЗС.

Для Ярослава Качинського ця катастрофа, мабуть, стала визначальною подією щодо Росії та його політичних опонентів усередині Польщі. Після того як у 2015 році очолювана ним партія «Право і справедливість» прийшла до влади, було розпочато повторне розслідування міністра оборони Польщі та члена партії Антонія Мацеревича, яке відбулося під керівництвом міністра оборони Польщі.

У 2022 році, вже після початку війни Росії в Україні, польське розслідування дійшло висновку, що літак зазнав аварії в результаті детонації вибухівки на борту.

Комісія Мацеревича зробила висновок, що вибухи на борту — справа рук Росії, а польські пілоти не робили помилок. Ярослав Качинський, у свою чергу, звинуватив уряд Туска у прихованні доказів. Російська сторона усі звинувачення відкинула.

Проте журналістське розслідування польського телеканалу TVN24 у вересні 2022 року виявило, що комісія Мацеревича приховала факти, що суперечать висновкам про навмисне підрив літака. Йдеться насамперед про укладання американських фахівців з Національного інституту авіаційних досліджень, чию експертизу замовила комісія Мацеревича. Комп'ютерне моделювання, проведене фахівцями інституту, підтвердило, що пошкодження літака могли бути отримані від зіткнення з деревами, а не внаслідок вибухів на борту. Тоді ж польська опозиція в Сеймі заявила, що «Право та справедливість» розв'язала політичну війну з використанням «брехні та маніпуляції».

У результаті катастрофа під Смоленськом не лише багато в чому визначила ставлення партії «Право і справедливість» до Росії, а й стала предметом політичного протистояння всередині Польщі.

Кінець інерції

На початку 2010-х років Москва і Варшава, проте, за інерцією продовжували діяти в руслі багатовекторності, що встановилася, співпрацюючи з одних питань і конфліктуючи з інших. Наприкінці 2010 року Дмитро Медведєв відвідав Польщу, де зустрівся з Дональдом Туском та новим президентом Броніславом Комаровським. Під час візиту Медведєв запевнив польську сторону, що щодо смоленської трагедії буде проведено об'єктивне розслідування. Глави держав ще раз підтвердили відданість партнерським відносинам та прагнення розвивати економічну, енергетичну та гуманітарну співпрацю.

Попри протидію «Права і справедливості», за підсумками цієї поїздки до Польщі було відкрито Центр польсько-російського діалогу. У Росії аналогічний центр було відкрито на базі МДІМВ. 2012 року відбувся історичний візит до Польщі патріарха Кирила, який зустрівся з главою Польської католицької церкви Юзефом Михаликом. Релігійні лідери підписали «Спільне послання до народів Росії та Польщі», в якому закликали «братні народи» до примирення, а всіх віруючих — «просити вибачення за нанесені один одному образи, несправедливість та всяке зло».

Але це не змогло утримати стосунки двох країн від скочування у ворожість після того, як у 2014 році Росія анексувала Крим. Польща однією з перших засудила анексію, підтримала новий український уряд і стала активно лобіювати посилення санкційного режиму проти Росії. Прихід до влади в Польщі «Права і справедливості» у 2015 році лише закріпив статус зовнішньополітичного протистояння, багатовекторність у відносинах і тим більше партнерські зв'язки довелося остаточно забути.

У Зовнішньополітичній стратегії Польщі, ухваленій у 2017 році, Росія була названа основним винуватцем зміни структури безпеки в Європі. Відповіддю з боку Варшави стали нарощування військової потужності, диверсифікація постачання енергоносіїв та зміцнення роботи з НАТО.

Водночас Польща перейшла до відкритої критики своїх європейських партнерів, котрі більш компромісно ставилися до путінського режиму після анексії Криму. Насамперед, польська влада та політики критикували Німеччину, яка, незважаючи ні на що, продовжила спільні з Росією роботи з прокладання нового газопроводу Північний потік — 2. Після отруєння Олексія Навального у 2020 році прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький закликав Німеччину вийти з проекту.

Керівництво Росії, у свою чергу, остаточно відмовилося від спроб згладити історичні протиріччя: тепер Путін виправдовує пакт Молотова — Ріббентропа, порівняння ролі СРСР та Німеччини у Другій світовій війні вважається адміністративним правопорушенням, пам'ятні таблички про розстріляних поляків знищуються, а про визнання взаємних претензій спеціальних комісіях із врегулювання мови більше не йде.

На початку 2020-х відносини між Москвою та Варшавою досягли, ймовірно, найгіршої позначки за всю сучасну історію. А повномасштабне російське вторгнення в Україну стало приводом для нового загострення.

Шансів немає

У 2022 році Польща стала одним із головних союзників України в Європі. Вона прийняла найбільшу кількість біженців — понад 1 мільйон людей — і стала одним із головних постачальників західних озброєнь для ЗСУ. Крім того, Польща продовжує бути ініціатором європейських санкцій проти Росії: на початку травня польський уряд запропонував в 11 санкційному пакеті Євросоюзу накласти обмеження на російський агросектор.

Польське суспільство, на відміну від багатьох інших європейських країн, є єдиним у питаннях підтримки України. Якщо в середньому по Євросоюзу на початку 2023 року близько 65% респондентів були готові підтримати подальші військові постачання Україні, то у Польщі цей показник становив 89%. При цьому підтримка не скорочується: влітку 2022 року ухвалювали постачання озброєння 84% поляків.

Росія, своєю чергою, внесла Польщу поряд з іншими державами ЄС до списку «недружніх» країн. Крім того, Москва не соромиться використовувати Польщу для внутрішніх пропагандистських цілей: у продержавних ресурсах нерідко з'являються версії про прагнення Варшави захопити частину України.

Зрештою, громадська думка в обох країнах поділяє вороже ставлення одна до одної. 2022 року 94% поляків вважали [5] Росію головною загрозою для Польщі, а 91% ставилися до Росії негативно — ще кілька років тому цей показник не перевищував 70%. У Росії у 2022 році 41% респондентів називали [9] Польщу серед п'яти головних «недружніх» країн, помістивши її на третє місце після США та Великобританії, — порівняно з 2021 роком цей показник зріс у два рази.

У цих умовах навіть говорити про можливість відлиги у відносинах не доводиться, стійка громадська думка в обох країнах робить такі політичні рішення малоймовірними.

Ілюстрація: Аліса Краснікова, спеціально для novayagazeta.eu

«Аргумент» [10]

На цю тему: