Росія втратила статус енергетичної наддержави, найбільше потерпає газова галузь

Війна та санкції підірвали першість Росії в енергетичній сфері. Країні, яка майже половину доходів отримувала від продажу нафти і газу, доводиться скорочувати видобуток і спішно шукати нових покупців, на ходу перекроюючи ланцюжки поставок, що склалися за десятиліття. Лідерство з експорту вугілля та урану теж виявилося під ударом, а амбітні проекти з «паливу майбутнього» — водню, які мали остаточно закріпити статус Росії як енергетичної наддержави, будуть або відкладені, або ніколи не реалізуються. Навіть якщо санкції колись знімуть, відтворити колишню велич із осколків уже навряд чи вийде.

Про це йдеться у статті видання The Insider [2].

Росія покищо займає лідируючі позиції у світі практично у всіх ключових галузях енергетики: нафтової, газової, вугільної, а також у виробництві ядерного палива та експорті рішень атомної енергетики. Однак у 2023 році першість як мінімум у деяких галузях буде втрачено, а про амбітні та дорогі проекти на кшталт розвитку водневої галузі доведеться взагалі забути.

Головним постраждалим стане «національне надбання» – «Газпром». Компанія не тільки зіткнеться з пошуком альтернативного ринку збуту, а й, ймовірно, зупинить технологічний розвиток: деякі проекти доведеться переглянути чи зовсім зупинити через критичну залежність від іноземних технологій. При цьому вільних коштів на інвестиції у компанії не залишиться — бюджет терміново потребує грошей, які держава продовжить викачувати зі свого монополіста.

Нафтогазовий сектор був і залишається критично важливим для російського бюджету: 2022 року на нього припало понад 40% надходжень. Влада 20 років як мантру повторювала слова про необхідність злізти з нафтогазової голки. владімір путін очікував цієї важливої події ще 2020 року. Згідно з останніми прогнозами від російського економіста Олексія Кудріна, це обов'язково відбудеться, але до 2026-2028 років.

Однак західні санкції, здається, допоможуть Росії скоротити нафтогазову залежність набагато швидше, принаймні знизити сировинні доходи — у разі нафтової галузі на 8,3 трлн. Це майже стільки ж, скільки російський уряд планує заробити на нафті в 2023 році - 8,9 трлн рублів. Частка нафтогазових доходів у бюджеті почне падати: до 34% у 2023 році та 30% у 2025-му. Забавно, що потенційні втрати від західних санкцій влада при цьому оцінює значно скромніше — 2,7 трлн рублів.

До лютого 2022 року Росія була ключовим постачальником газу для Європи - на неї припадало до 45% європейського газового імпорту. Країни Євросоюзу, у свою чергу, були основним ринком збуту для Росії: близько 65% російського газу постачалося європейським партнерам — це понад 150 млрд. кубометрів. Загалом Росія 2021 року експортувала 251 млрд кубометрів газу. 2022 року експорт та видобуток газу, за словами віце-прем'єра Олександра Новака, «вимушено» впали: видобуток знизився на 12%, а експорт — приблизно на чверть.

Сумні справи у головного монополіста: у 2021-му році «Газпром» експортував до країн «далекого зарубіжжя» 185,1 млрд кубометрів (а здобув — 515 млрд кубометрів). 2022-го експорт впав чи не вдвічі (на 45,5%), видобуток — на 20%. При цьому в першому півріччі 2022-го більшість маршрутів до Європи все ще функціонувала. 2023-го постачання російського газу до ЄС будуть на рекордно низьких рівнях або навіть припиняться зовсім — подальше зниження експорту та видобутку неминуче. На даний момент зі всіх маршрутів постачання газу до Європи працюють лише одна зі станцій ГТС України та «Турецький потік».

Разом із додатковими доходами від експорту Росія втрачає і важіль політичного тиску: після вторгнення Москва вкотре намагалася вдатися до «газового шантажу». Наприкінці березня 2022-го владімір путін підписав указ, згідно з яким «недружні» країни мають оплачувати газ у рублях, незважаючи на те, що контракти закріплювали оплату в доларах та євро.

Після цього росія почала знижувати постачання до країн Європи за більшістю маршрутів: припинився транзит через одну з гілок ГТС України, зупинився газопровід «Ямал — Європа», прокачування «Північним потоком — 1» впало, а потім було припинено. Обидві нитки "Північного потоку - 1" і одна з ниток "Північного потоку - 2" були знищені вибухами у вересні (НА ФОТО ВГОРІ), позбавивши Росію потенціалу для подальших загроз і шантажу. А наприкінці грудня Євросоюз, на додачу до нафтової стелі цін, ввів стелю цін на газ. Проте міра була спрямована більше на підтримку енергетичної стабільності, ніж на регулювання доходів Росії. Для «Газпрому» механізм не відіграє критичної ролі, оскільки гранична ціна ($2 тисячі за тисячу кубометрів) перевищує середню ціну за контрактами компанії.

Однак невинна стеля викликала в Кремлі таку ж реакцію, як і аналогічний механізм з нафтою. Дмитро Пєсков назвав міру «порушенням ринкового процесу ціноутворення» і пообіцяв, що Москва обов'язково відповість, щоправда, жодної відповіді так і не було.

Певні обсяги постачання російського газу до Європи все ще зберігаються завдяки наявним маршрутам та експорту зрідженого газу, продаж якого збільшився. Його виробництво та продаж ЗПГ у 2022 році зросли на 8% — до 46 млрд кубометрів. Якщо роком раніше частка ЗПГ у загальних постачаннях газу становила лише 7%, то зараз зросла до 25%. Збільшився і експорт зрідженого газу до Європи: на Росію припало 13% від європейського імпорту ЗПГ, вище за США (44%) і Катар (18%). А саме НОВАТЕК – головний бенефіціар зниження продажів трубопровідного газу – поставив у ЄС на 13,5% палива більше, ніж минулого року. Проте, Німеччина, наприклад, має намір скоротити імпорт ЗПГ: російський уряд хоче знизити залежність від постачання російських енергоресурсів і вживе заходів, щоб якомога виключити закупівлю ЗПГ із Росії.

Крім НОВАТЕКу, від ситуації, що склалася, виграє Туреччина, яка намірилася перетворитися на газовий хаб, через який паливо з Росії та Азербайджану поставлятиметься на європейський ринок. Турецький уряд планує розширювати інфраструктуру, збільшувати пропускну спроможність уже існуючих трубопроводів та побудувати нові. Розширити планують Південний газовий коридор, яким газ поставляється з Азербайджану, також влада хоче реалізувати проект труби з північного Іраку. Російський газ Туреччина хоче купувати зі значним дисконтом (у грудні у «Газпрому» запросили знижку 25%) і перепродувати паливо до Європи.

Перетворення Анкари на енергетичний хаб підтримав і Кремль, адже Росії все ще потрібний європейський ринок збуту, хоч і з обхідним маршрутом через Туреччину. За словами Путіна, обсяги, які хотіли постачати «Північними потоками», можна «перенести з Балтійського моря до Чорного». 2021 року Росія поставила Туреччині 26,3 млрд кубометрів газу, а 2022-го експорт через високі ціни скоротився на 19,5%.

Пропускна потужність «Турецького потоку» становить 31,5 млрд. кубометрів, «Блакитного потоку» — 16 млрд. кубометрів. Пропускна спроможність «Сили Сибіру», якою газ йде до Китаю, становить лише 38 млрд кубометрів. Для порівняння, «Північним потоком — 1» можна транспортувати до 55 млрд кубометрів на рік, аналогічна пропускна спроможність у «Північного потоку — 2», який так і не запрацював. 2022 року Росія поставила Китаю 15,5 млрд кубометрів газу — це рекордний обсяг. Голова правління «Газпрому» Олексій Міллер при цьому обіцяє, що «найближчим часом» обсяги постачання газу Пекіну досягнуть 48 млрд кубометрів щорічно — це можливо при виході на повну експлуатаційну потужність «Сили Сибіру» та реалізації додаткового відгалуження трубопроводу з Далекого Сходу.

Проте вихід на проектну річну потужність «Сили Сибіру» (38 млрд кубометрів) було заплановано на 2025 рік, додаткові поставки «далекосхідним маршрутом» — на 2025 рік, а запуск газопроводу «Сила Сибіру — 2» через Монголію — на 2027–2028 рр. . Таким чином Туреччина та Китай навіть за максимального використання інфраструктури не зможуть замінити Росії ті 110 млрд кубометрів, які можна було прокачувати двома трубопроводами до Європи.

Причому розвиток газової галузі теж упирається у західні санкції: навіть за успішного переорієнтування на східні ринки газопереробна промисловість все одно постраждає. Із проблемами вже ризикує зіткнутися проект на Ковиктинському родовищі, за рахунок якого планують вихід на проектну потужність «Сили Сибіру». Збільшення поставок залежить від розширення Амурського ГПЗ, для якого потрібні системи західного виробництва, у тому числі технологія німецької Linde та спроектовані нею теплообмінники.

Через санкції та втрату європейського ринку експорт «Газпрому» у дальнє зарубіжжя у 2023 році може скоротитися до 75 млрд кубометрів. При цьому для експортерів, які і без того переживають не найкращі часи, влада вирішила збільшити податкове навантаження. Нові податки повинні допомогти уряду звести кінці з кінцями на тлі зростаючих витрат на війну. «Газпром» 2023-го щомісяця віддаватиме 50 млрд рублів — сумарно монополіст за рік розлучиться з 600 млрд рублів. Податок на видобуток корисних копалин (ПДПІ) теж був підвищений - за рахунок нього уряд збере з експортерів близько 56,6 млрд рублів. Більше податків – менше вільних коштів на розвиток.

На фото вгорі: наслідки диверсії на газопроводах «Північний потік» та «Північний потік – 2». Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему: