В медіапросторі впродовж останніх вже понад дев’ять місяців спостерігається величезний потік інформації, яка стосується повномасштабної війни Росії проти України, але часто не вистарчає хорошої аналітики, яка б давала розуміння загальної картина протистояння.

Виступ військового аналітика й історика Лукаша Пшибила з Академії військового мистецтва на засіданні військової секції Товариства поціновувачів історії у Варшаві досить добре представляє суть військово-політичної складової російсько-української війни. До вашої уваги фрагменти цієї доповіді, які наводить Польське Радіо [2].

Стратегічні цілі Російської Федерації від самого початку кампанії є очевидними. Вони неодноразово озвучувалися російським політичним керівництвом. Метою є перемогти або знищити Збройні сили України, захопити українські території, встановити дружній до Росії уряд або, в кінцевому розрахунку, включити Україну до складу РФ.

Стратегічні завдання України інші — зупинити наступ російських військ, забезпечити роботу уряду та влади на місцях в тому ж вигляді, як і до повномасштабного вторгнення. Окрім цього, третім пунктом є забезпечення собі підтримки Заходу, і лише четвертим та п'ятим пунктами є витіснити російські війська на лінію станом на 24 лютого, або навіть на лінію до початку російсько-української війни. Іншими словами, станом на 2014 рік, коли було захоплено Крим. Головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний писав про це в статті, опублікованій декілька місяців тому. Для ЗСУ Крим буде центром тяжіння в 2023 році.

Лукаш Пшибило звертає увагу на те, що після майже 10 місяців конфлікту ситуація сторін в плані стратегічних цілей, які ставилися на початку повномасштабної його фази, разюче відмінна.

Чи досягла Росія якихось поставлених перед собою стратегічних завдань? На даний момент — жодного. Проте війна ще не закінчилася. І зараз важко сказати, як вона закінчиться в її розпал. Варто пам'ятати, що чимало всього нам невідомо, і ми є об’єктом інформаційних дій з обох боків, як зі сторони Російської Федерації, так і України.

Українці борються за свою свободу та незалежність, тому тут складно дивуватися, і це радше констатація факту, аніж оцінка.

Одночасно з цим, схоже на те, що Україна досягла частини своїх стратегічних завдань. Політична система продовжує існувати, уряд працює, економіка якось функціонує, працюють державні установи, а Збройні сили України на трьох з п'яти напрямках вибили ворога з території країни. Отож, схоже, що принаймні частина стратегічних завдань українцями досягнута. Також немає сумніву в тому, що Україна заручилася підтримкою Заходу.

Аналітик переконаний, що дії армії Російської Федерації в Україні свідчать про її системний провал та нездатність вести сучасну та повномасштабну війну.         

Вважаю, що в Україні відбулася дегенерація російського військового мистецтва. Необхідно пам'ятати, що це перша війна з часів Другої світової, яку веде Російська Федерація, що також стосується Совєтського Союзу. Нагадаю, Російська Федерація є продовженням СССР. До цього велися лише спеціальні військові операції. Росіяни вперше після 1945 року воюють на справжній війні.

Росіяни в Україні на рівні оперативного мистецтва не змогли досягти фактору раптовості. Структура командування військами неоптимальна. Не було досягнуто концентрації сил на головних напрямках, сили були надто невідповідними до поставлених завдань. До того ж війська вводилися поетапно. Не досягнуто панування в повітрі. [3] На планування операцій йдуть тижні, а той навіть більше. Це зумовлено низькою еластичністю та поганою роботою штабів. Навіть думки не має про швидке захоплення міст, хоч росіяни повинні думати про це і розглядати такий варіант, хоча б з огляду на досвід взяття Грозного.

Також не забезпечено відповідних сил окупаційних військ. Іншими словами, на окупованих територіях не було і немає відповідної концентрації власного апарату безпеки. Теж спостерігається слабке прикриття логістики, постачання армії вразливе. Принаймні на початках незадовільною була протидія українській авіації.

Вже традиційно для росіян на етапі мобільної операції у них ніколи нічого не виходило. Відразу ж після того, як вони затримувалися починала працювати українська ППО і засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ). Мабуть, це зумовлено тим, що росіяни нездатні на ефективність і ефектність. Вони нездатні на мобільні бойові дії. 

Лукаш Пшибило також провів SWOT-аналіз ЗСУ:

Сильні сторони — це нематеріальні показники: допомога Заходу, реорганізація, бойовий досвід. Слабких сторін досить багато. Серед них низька оперативна густота. Інакше кажучи, якщо Росії вдається створити велику кількість військових з’єднань, повернутися і відкрити чергові оперативні напрямки, наприклад, на київському, сумському або харківському напрямках, то ситуація України може виявитися набагато важчою, ніж тепер. Існують проблеми з технічним оснащенням військ. Слабка авіація. Україна не готова до затяжної війни. Потрібно це усвідомлювати. Щоправда, по суті, ні одна держава в світі не готова до такої війни. Потрібно це усвідомлювати. Жодна країна не диспонує відповідними запасами боєприпасів, підготовленими військовими резервами, виробничими потужностями. Також і немає готовності скеровувати колосальні кошти на озброєння і тотальну війну.

Залежність від Заходу — це чергова слабкість України. Адже все залежить від того, чи захоче колективний Захід продовжувати підтримувати Україну. Безумовно, це некомфортна ситуація для українського уряду, і потрібно усвідомлювати факт такої залежності. Серед іншого, можливо, тому українські сухопутні війська і не вступають на територію Російської Федерації.

Також були представлені гіпотетичні сценарії закінчення російсько-української війни.

Є два крайні сценарії. Перший: Україна перемагає, повертається до кордонів 2014 року, Російська Федерація повністю відшкодовує втрати, а Україна вступає в НАТО та ЄС.

Другий крайній сценарій — це підкорення України або включення її до складу Російської Федерації. Знищення та вигнання української еліти. Зняття західних санкцій. Проте десь посередині лежить сіра зона пошуку мирного виходу з ситуації. Безсумнівно, справа закінчиться якимось перемир'ям або підписанням миру. Коли? Невідомо. Війна продовжується. Однак рішення лежить десь в площині цієї сірої зони. Як і у житті — рідко щось буває білим і чорним. Часто все має більш чи менш інтенсивний відтінок сірого.

Лукаш Пшибило підкреслює, що російське вторгнення 24 лютого стало ударом по мисленню про те, що світ стає мультиполярним та рухається в напрямку концерту великих держав, і що Америка втрачає роль світового гегемона.

Війна в Україні показала, наскільки США сильні, якими ресурсами вони диспонують, і що навіть мала частина їхньої сили зумовлює, що велика держава, яка ще зовсім недавно тримала в страху цілий регіон, раптово виявляється слабаком у порівнянні з тим, чим диспонують Сполучені Штати Америки.

Угорі: підбита російська БМП-3 на підступах до Маріуполя (07.03.2022). Фотo: wikipedia/Mvs.gov.ua/

• Провал путінського бліцкрігу в Україні - основне з розслідувння NYT [5]
• Зеленський та його генерали пояснюють, чому війна висить на волосині [6]
• Путін є головним невдахою 2022 року майже за будь-якими показниками — Atlantic Council [7]