Російський газ для ЄС: відновлення корупційного «РосУкрЕнерго»?

Важная новость

Президент України та особи з його оточення останнім часом дедалі частіше висловлюються про готовність до переговорів з агресором. Одночасно в медіа-просторі дедалі гучніше звучить тема газового транзиту через Україну. Якщо вам здається, що це два паралельні процеси, то ви помиляєтесь. У неевклідовій геометрії паралельні лінії перетинаються. У нашому випадку ці лінії хочуть перетнути в точці під назвою «газова корупція».

Про це йдеться у статті [2] видання ZN.UA.

Екскурс в історію

Ювілей 20-річчя ялтинської зустрічі президентів України та Росії якщо хтось і відзначав, то хіба що «віденський в’язень» Дмитро Фірташ. Саме тоді, 26 липня 2004 року, Леонід Кучма і Владімір Путін погодили питання врегулювання постачання і транзиту природного газу та оголосили присутнім представникам бізнесу про заснування компанії «РосУкрЕнерго» (РУЕ), яка й розв’яже всі проблеми двосторонніх відносин у газовій сфері. А вже 29 липня було підписано пакет контрактів, розрахований на 25-річний період — до 2028 року, та створено відповідну координаційну раду зазначеної компанії у швейцарському кантоні Цуг.

Але не тільки елегантну швейцарську схему було створено в Ялті. Як повідомили тоді ЗМІ, з «Воєнної доктрини України» було виключено положення про вступ України до НАТО та ЄС як кінцеву мету євроатлантичної та європейської інтеграції.

Що було потім, після Ялти, припускаю, багато хто ще пам’ятає, — Помаранчева революція, яка заблокувала політичний дрейф України до Росії, не допустивши встановлення у Києві промосковського режиму. Проте вона не завадила газовому схематозу, чим і скористалася Росія: через схему РУЕ практично був захоплений газовий ринок країни, відбулася розкрутка газових цін для державної НАК «Нафтогаз України», у 2006 і 2009 роках мали місце дві «газові атаки», спрямовані проти України та ЄС. У подальшому Росія, використовуючи й розпалюючи «дешевим газом» політичне протистояння в Україні, попри заміну схематозу РУЕ на двосторонній договір із кабальними умовами для української компанії, спричинила політичну турбулентність у нашій країні. І це зрештою привело до влади промосковський режим регіоналів із маріонетковою групою Фірташ—Бойко в осерді. Далі були харківські угоди, позаблоковий статус, програш «Нафтогазу» компанії РУЕ в Стокгольмському арбітражі, відмова правлячого угруповання регіоналів на чолі з Віктором Януковичем від європейської інтеграції та логічний наслідок — Революція Гідності, що знесла промосковський маріонетковий режим газократії, та агресію Росії проти України 2014 року.

Усе нове — добре забуте старе

Корупціогенна газова схема, ініційована та впроваджена за методичками КДБ—ФСБ, блискуче спрацювала 20 років тому, хоча й не проіснувала відведеного терміну у чверть століття. Можна, звісно, зауважити, що то було в ті часи, коли українська економіка десь на три чверті живилася російським газом, а зараз ситуація докорінно інша — використовується тільки газ внутрішнього видобутку, який на 100% задовольняє потреби країни. Немає тієї залежності, що існувала, її було подолано ще 2015 року, коли 25 листопада був імпортований останній кубометр блакитного палива від «Газпрому». Є тільки невеликий обсяг транзиту газу від «Газпрому» за угодою 2019-го, яка добігає кінця цьогоріч, і його продовження не буде.

«Газпром» зараз — це не той «Газпром», якого розпирало від газових прибутків зі щедрою виплатою дивідендів і швейцарською практикою елегантної корупції через акції «на пред’явника». Російське «національне надбання» нині збиткове, перебуває у вкрай проблемному фінансовому стані, який погіршується, навіть за кривими даними офіційної статистики. «Газпром» практично втратив ринок ЄС, у нього не виходить із Китаєм так, як хотілося б, у Центральній Азії не хочуть великих обсягів російського газу, турецькі здирники нечувано нахабніють, вимагаючи дедалі більших знижок. Але не варто забувати, що генеральний менеджер російських компаній сидить у Кремлі й продовжує діяти за методологією ФСБ. По-іншому він не вміє, як то кажуть, горбатого тільки могила виправить.

Звісно, що римейк РУЕ в чистому вигляді неможливий. Але в тім-то й справа, що при творчому підході можна зробити певну модифікацію схеми, удосконалити її та додатково замаскувати. Важливо правильно поставити завдання та обернути слабкість «Газпрому» на козир, яким можна скористатись у війні проти України та Європи, діючи зсередини.

Троянські коні Кремля на службі

Раптова актуалізація теми газового транзиту з боку Росії невипадкова не тільки в контексті завершення угоди між «Нафтогазом» і «Газпромом». У Москві над двоєдиним планом порятунку «національного надбання» та газового ураження України стали працювати заздалегідь. Щодо України ставка робиться на те, що при владі так чи інакше перебувають люди, близькі за духом до регіоналів з Януковичем на чолі. Своєрідні «младорегіонали», яким «нічого з людського не чуже». Важливо усе правильно «запакувати». Правильною «упаковкою» є європейська та миротворча. З останнім усе гаразд — з кожної праски доноситься інформація, що Росія готова до переговорів, але Україна не готова. «Європейськість» газовому схематозу мають забезпечити багаторічні і багаторазові троянські коні Росії в ЄС і НАТО — Угорщина та Словаччина. Джерело походження транзитного газу теж не має викликати сумнівів — воно має бути неросійським.

Ну, і як бачимо, пазли складаються. У червні «раптом» у медіа з’являється інформація про готовність Азербайджану збільшити постачання газу до ЄС [3]. Ймовірно, що азербайджанське прикриття для російського газу було обговорене під час зустрічі в Кремлі Путіна та Алієва 22 квітня, приводом для якої послужив 50-річний ювілей Байкало-Амурської магістралі. Пишне відзначення цієї дати мало місце саме спільно з азербайджанським очільником під приводом того, що його покійний батько Гейдар Алієв був куратором будівництва. За лаштунками церемоніальної події йшлося вже не про БАМ…

А вже через пару тижнів, 7 травня, в Баку з’являється гість із ЄС. Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо та президент Азербайджану Ільхам Алієв не тільки підписують декларацію про стратегічне партнерство, а й діляться газовими планами. Алієв розповідає про наміри збільшити обсяги постачання газу до Європи з нинішніх 8 млрд кубометрів до 12 млрд уже цього року, а в подальшому, мовляв, у планах вийти на 20 млрд кубометрів 2027-го. Фіцо у відповідь зауважує: «Росія та Україна з відомих причин уже не можуть експортувати газ до Європи. Ми, природно, зацікавлені у постачанні великих обсягів газу до Словаччини. Йдеться приблизно про 20 мільярдів кубометрів газу на рік. Це зробить істотний внесок у диверсифікацію постачання газу до Європи».

Найсмішніше те, що в одного немає вільних ресурсів газу (родовище Шах-Деніз вийшло на плато видобутку, а Шах-Деніз-2 багато в чому вилами по воді писане), а іншому стільки газу не потрібно, бо Словаччина споживає на рік приблизно 4,5 млрд кубометрів. Отже, зрозуміло, про що йдеться, але не озвучується. Надлишковий газ насправді є, і взяти його доволі легко, якщо задіяти транзитну схему через Росію та Україну. І дарма, що ніякої прямої труби з Азербайджану до України немає, буде схема заміщення, і російський газ під виглядом азербайджанського піде в Європу.

І з Будапешту, і з Братислави зазвучали голоси про те, що ніяк цим країнам не обійтися без російських газу та нафти. Віктор Орбан теж включився в кампанію, щоправда, більше по нафтовому сегменту, але, конкуруючи з Фіцо, вирішив не відставати в «актівних мєропріятіях». Раптово і невипадково він з’явився на форумі… Організації тюркських держав в азербайджанській Шуші 6 липня, і очевидно, що метою його участі була не тільки улеслива промова…

Тим часом в Україні

Мало хто звернув увагу на офіційне повідомлення Банкової після телефонної розмови Зеленського та Алієва 21 травня: «У нас є перспективні проєкти в енергетиці, торгівлі та інших сферах. Доручили командам активізувати роботу з їхньої реалізації та скоординували майбутні спільні заходи». Азербайджанська сторона відзначила, що телефонував саме Зеленський до Алієва, а не навпаки.

У середині червня в ЗМІ, зокрема в російських, стала з’являтися інформація про азербайджанський газ для Європи транзитом через Росію та Україну. Причому в такій подачі: переговори ведуть якісь «чиновники ЄС» і є країни, що зацікавлені в азербайджанському газі, аби замістити ним російський, а також врятувати ГТС України, оскільки без транзитного газу вона не зможе працювати.

Спочатку у Києві цього не коментували. Та вже на початку липня і сам Зеленський підтвердив, що угода про заміну російського газу азербайджанськими поставками є однією з пропозицій, які зараз обговорюються, і що цим зараз займаються урядовці. «Зараз розглядаються альтернативні кроки щодо того, як ми можемо використовувати трубопровід з іншим постачальником газу, іншою країною. Переговори ведуться, — сказав Зеленський. — Ми не хочемо продовжувати газовий контракт з Російською Федерацією. Ми не хочемо, щоб вони заробляли тут гроші».

Що ж, звучить пафосно. Але якраз саме схема з «азербайджанським» газом не тільки підтримає «Газпром» на плаву, а й забезпечить додаткові надходження до бюджету війни Росії проти України. Причому у співвідношенні десь 1:10–15 (залежно від цін на ринку ЄС), тобто на кожен долар оплати українському оператору за транзитні послуги від європейських клієнтів «Газпрому» останній отримає 10–15 дол. доходу. Звісно, щось перепаде азербайджанській стороні як плата за «дах».

«А де ж схематоз?» — виникає запитання. Схематоз у тому, що ніякого транзиту через Росію не буде, точніше, він буде оформлений на папері, насправді буде схема заміщення. Але паперовий транзит через газопроводи «Газпрому» оплачуватиметься якійсь компанії-провайдеру під умовною назвою «Рос-Аз-Укртранзит-газ», зареєстрованій десь у Швейцарії чи деінде. Тобто ця плата за неіснуючі послуги і стане таким собі «общаком» для виплат причетним особам. Тому словацький прем’єр і малював велику цифру (не)потрібного йому газу, якого нібито так потребує Європа.

Що далі?

Президента України штовхають на слизьку стежину газової корупції, що стане приводом як для чергових звинувачень, так і для висновків, до яких підштовхуватиме російська пропаганда наших західних партнерів: що ви, мовляв, чекаєте від цих українців, вони знову хочуть до звичного для них «газового раю». Тому й готові вже до мирних переговорів з «агресором», і вже Зеленський не вимагає як передумову виведення російських військ з України.

Зверніть увагу, що в інформпросторі України розганяють тезу про те, що без транзитного газу кілька областей країни можуть залишитися взимку без блакитного палива. Причому серед тих, хто просуває такий наратив, не тільки особи, що традиційно були підрядниками угруповання Фірташ—Бойко і «Газпрому», але й ті, хто мимоволі виконує зараз роль корисних ідіотів, стверджуючи, що продовження транзиту газу стане страховкою від російських ударів по об’єктах газотранспортної системи.

Варто пригадати, що 2009 року, коли «Газпром» припинив постачання газу як в Україну, так і в Європу, ГТС була розвернута в реверс і забезпечила країну газом власного видобутку та з підземних сховищ протягом двох тижнів на піку зимових холодів. Жодних інцидентів з недоотриманням газу в якомусь із регіонів не сталося. Попереднє керівництво «Оператора ГТС України» провело численні моделювання за участі американських експертів, як працюватиме ГТС без транзитного газу. Висновки були позитивні: система збереже свою функціональність. Чомусь зараз це замовчують у «Нафтогазі».

І насамкінець. Росія завдавала, в тому числі нещодавно, ще у квітні-травні, ударів по об’єктах підземних сховищ газу на Львівщині. І це в умовах, коли транзитний договір ще чинний, і «Газпром» отримує гроші за продаж російського газу в Європі. Себто Кремль показав, що комерційні цілі отримання грошей для нього вторинні, первинне — має ураження України та Європи. Адже це сигнали не тільки Києву, але й європейським компаніям, які хочуть використовувати і використовують українські ПСГ, щоб відлякати їх від цього.

Як відомо, добрими намірами вимощена дорога до пекла. Ще є час зупинитися і не дати перетнутися двом паралельним прямим. Для цього потрібно йти шляхом, що веде до перемоги України, а не до химерних перемовин, які відгонять газовою корупцією і нічого не гарантують. Переговори в Катарі — і це окрема тема — є ще однією пасткою для Сил оборони України, якою Москва хоче обмежити українські «діп страйки» по своїй території, зберігши за собою свободу дій в ураженні енергетичної інфраструктури України.

Автор: Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»

«Аргумент» [5]

На цю тему: