Українські удари вже вивели з ладу помітну частину російської нафтопереробки, і Москва була змушена екстрено втручатися в паливний ринок. Це відчутний удар. Критичною межею стане рівень приблизно у 60% вибитих потужностей. За цим порогом Росія втрачає здатність компенсувати дефіцит, і в економіці запускаються процеси, які вже неможливо відкотити назад.

На якому етапі ми зараз

Спершу про поточний стан, бо він задає траєкторію. За даними Kpler, обсяг переробки в червні впав до 4,1 млн бар. на добу з приблизно 5,4 млн, які трималися на початку 2025 року, — це найнижчий рівень від 2009 року. Улітку 2025-го цей показник був у межах п’яти з невеликим мільйонів. А вже до середини липня 2026 року Kpler зафіксувала подальше падіння приблизно до 3,8 млн бар. на добу — найнижчого рівня більш як за два десятиліття. За оцінками, з ладу вибито від чверті до понад 40% потужностей залежно від методики підрахунку. Лише у травні українські дрони уразили щонайменше 16 заводів, включно з вісьмома з десяти найбільших.

Наслідки вже видно всередині країни. Росія заборонила експорт дизелю, почала завозити бензин морем, а нормування пального охопило більшість регіонів і зачепило близько 50 мільйонів людей. За окремими підрахунками, дефіцит дійшов щонайменше до 78 із 83 регіонів. В окупованому Криму оголошували режим надзвичайної ситуації й повністю забороняли роздрібний продаж пального. Окремим указом частині заводів дозволили знизити якість бензину до рівня Євро-3. Тобто рух до критичного порога вже триває, питання лише в темпі.

Удари вже накрили ключові регіони переробки, і мапа цілей ще не вичерпана

Географія кампанії показова. Основний удар припав на європейську частину Росії, де зосереджено більшість великих заводів. Уражено об’єкти в Московському регіоні, зокрема НПЗ у Капотні, який після двох ударів у червні став до ремонту щонайменше на пів року. Під ударами опинилися Рязанський завод, що зупинив переробку від середини травня, ярославський «Славнефть-ЯНОС», Кстовський НПЗ у Нижегородській області, підприємства в Самарській області, Сизрані і Новокуйбишевську, Саратовський і Волгоградський заводи, а також кубанський вузол у Краснодарському краї, куди входять Туапсе, Ільський, Афіпський і Слов’янськ-на-Кубані. Уражено також великі заводи в Башкортостані й Татарстані та Кіришський НПЗ у Ленінградській області. 6 і 7 липня дрони вперше дістали Омський завод, найбільший у країні, який доти залишався неушкодженим. Загалом у Росії близько 38 нафтопереробних заводів, і, за оцінками Kpler, від серпня 2025 року удари зачепили щонайменше 25 із них, а всі десять найбільших уже отримали влучання. Простір для тиску ще є. Поза досяжністю наразі залишаються заводи за Уралом і на Далекому Сході, як-от Ачинськ, Ангарськ, Комсомольськ-на-Амурі й Хабаровськ. Ще важливіший напрям — це інфраструктура вивозу, балтійські термінали Приморськ і Усть-Луга, чорноморські Новоросійськ і Тамань та танкери тіньового флоту, бо саме через них Росія продовжує заробляти на експорті.

Чому 60% — це точка неповернення

Причина проста і полягає в арифметиці компенсації. Внутрішнє споживання Росії — це близько 180 млн тонн нафтопродуктів на рік, і цей обсяг треба чимось закривати. Білорусь і Казахстан разом здатні поставити в Росію обсяг, що покриває приблизно 10% потреби. Китай і Монголія власним виробництвом дефіциту не компенсують, бо мають велике внутрішнє споживання. Тобто зовнішні джерела фізично не витягують діри такого розміру.

Щоб зрозуміти вагу цього дефіциту, варто подивитися, на що йде пальне всередині країни. Власна переробка покриває близько 90% внутрішнього попиту на бензин, дизель і авіагас. Бензину Росія споживає приблизно 0,8 млн бар. на добу, і він майже повністю йде на приватний і пасажирський транспорт. Дизелю потрібно близько 0,6 млн бар. на добу, і саме він рухає економіку, бо живить вантажні перевезення, автобусні парки, сільське господарство й армію. Авіагас забезпечує авіацію. Через це будь-який збій у переробці б’є одразу по кількох критичних секторах, а не лише по автозаправках. Улітку навантаження зростає, бо додається паливо для збиральної кампанії, а війна тримає високий військовий попит на дизель. Тобто діра розміром у 60% це не просто дорожчі заправки, а знеструмлення логістики, поля й фронтового постачання водночас.

Імпорт теж працює погано через внутрішній механізм субсидій, так званий демпфер. Російські компанії отримують із бюджету відшкодування за постачання пального на внутрішній ринок, що штучно занижує ціну всередині країни й робить завезення чужого пального збитковим. Додати до цього ремонт. Складні установки нафтопереробки відновлюються місяцями, західне обладнання для їхнього ремонту відрізане санкціями, а повторні удари не дають довести відновлення до кінця. За такої конфігурації вибуття близько 60% переробки означає дефіцит, який уже неможливо ані завезти, ані швидко відновити. Саме це й робить поріг незворотним.

Які процеси це запускає

Перший процес — це інфляція витрат. Пальне закладене в собівартість усього, тому дефіцит одразу штовхає ціни вгору по всій економіці. Роздрібні ціни на бензин і дизель уже зросли на 11–12%, це приблизно вдвічі швидше за офіційну інфляцію, а на біржі пальне подорожчало на 40% від початку року. Продовольство зросло в ціні на 21%. Утримувати це Центробанк намагається ставкою у 14,25%, що душить кредитування й ділову активність.

Другий процес — це параліч цілих галузей. Без пального гальмують збирання врожаю, логістика, промисловість і військове постачання. Третій процес — це бюджет. Дефіцит федерального бюджету за п’ять місяців сягнув 6 трлн руб., і це вже на 60% більше за план на весь рік, а нафтогазові доходи впали приблизно на 45%. Ліквідні резерви теж тануть.

Експорт нафтопродуктів приносить Москві мільярди, але головний козир бюджету ховається в сирій нафті

Варто окремо розписати, куди йдуть російські нафтопродукти й скільки вони приносять. Крім сирої нафти, Росія щороку вивозить понад 50 млн тонн нафтопродуктів, насамперед дизель, мазут і газойль. Головний покупець — Туреччина, на яку припадає близько 26% експорту нафтопродуктів, далі Китай з приблизно 13%, Бразилія з 11% та Індія з 8%. Значні обсяги дизелю йдуть також до країн Африки, Близького Сходу й Азії. За оцінками CREA, у травні 2026 року морський експорт нафтопродуктів приносив близько 186 млн євро на добу, найбільше з серпня 2024 року, попри те, що фізичні обсяги просіли приблизно на 20% за місяць. Удари вже підточують саме цей потік. Восени 2025 року доходи від морського експорту нафтопродуктів впали приблизно на 13% за місяць, а після ударів по портах відвантаження в Тамані обвалилося більш як наполовину, у Туапсе завантаження впало приблизно на 90% рік до року. І все ж головну частину військового бюджету наповнює не переробка.

Основний дохід військового бюджету Росія отримує від експорту сирої нафти. Сама переробка формує лише частину доходів. Цей експорт поки триває, у квітні його навіть наростили до 4,9 млн бар. на добу. Тобто удари по заводах руйнують внутрішній ринок і маржу переробки, а щоб обвалити саме бюджет, потрібні удари по інфраструктурі вивозу нафти, портах і танкерах.

Якщо комплексна кампанія ударів по нафтогазовій галузі РФ триватиме, Україна має гарний шанс отримати серйозний козир у перемовному процесі.

Олег Саркіц, економіст, експерт з антикризового менеджменту; ZN.UA [2]

Зображення вгорі: Дрони уразили важливий для Московського регіону НПЗ, він палає [3]. Фото: соцмережі

«Аргумент» [4]

На цю тему:

• Після атаки дронів палає Сизранський НПЗ [5]
• Дрони вкотре уразили Афіпський НПЗ, він палає [6]
• У Краснодарському краї після атаки дронів палає НПЗ [7]