Бульбашка на ринку нерухомості, фондова криза та зростання боргового навантаження загрожують Китаю колосальними проблемами на тлі спаду інвестицій через охолодження відносин із Заходом. Як вважають [2] у МВФ, Китай опинився перед складним вибором: продовжувати політику останніх років, сподіваючись вирішити проблеми в ручному режимі, або повернутися до курсу реформ, зупинених під час пандемії, без яких, на думку МВФ, неможливе повернення до колишнього зростання. Від вибору Китаю багато в чому залежить світова економіка.

Про це йдеться у статті видання The Insider [3].

"Китай стоїть на роздоріжжі - покладатися на політику, яка спрацювала в минулому, або винайти себе для нової ери якісного зростання", - констатувала [4] директор Міжнародного валютного фонду (МВФ) Крісталіна Георгієва на Форумі розвитку Китаю в Пекіні. За допомогою пакету ринкових реформ Китай може додати 20%, або $3,5 трлн, до своєї економіки протягом наступних п'ятнадцяти років, вважає вона.

Зараз Китай ніби вибирається з коронавірусної кризи: підсумки 2023 року виявилися кращими за прогнози, але це далеко не ті темпи, до яких звик світ, і далі буде менше [5]. Ситуацію у другій економіці світу ускладнюють [6] дефляція, старіння населення, а також проблеми у найважливішому для Китаю секторі нерухомості.

Навіть голова КНР Сі Цзіньпін, який зазвичай вважає за краще не говорити про погане, цього року вперше згадав [7] неминучі перешкоди для економічного зростання, проблеми в окремих секторах, безробіття і бідність.

Проблеми Китаю — це проблеми всього світу, оскільки саме він служив драйвером глобальної економіки протягом останніх десятиліть, згладжував світову фінансову кризу 2008–2009 років та наслідки пандемії.

Саме на Китай припаде 35% світового зростання у 2023–2024 роках, але ця частка, за підрахунками [8] Світового банку, скоротиться у 2025 році до 30%. Повільне відновлення його попиту стримуватиме всю світову торгівлю, зокрема сировинними товарами, та обмежить зростання глобального ВВП. Експерти МВФ попереджають: регіон загалом і Китай особливо чекають на серйозні економічні виклики.

Які проблеми нагромадилися в Китаї і чи вдасться їх вирішити

Китай потрапив у ідеальний шторм, коли всі системні протиріччя дали знати про себе одночасно. Головне з них — експортно орієнтована економіка, яка передбачає взаємозалежність із торговими партнерами, за авторитарного режиму, схильного до протекціонізму та опори на внутрішній ринок. Ось найгостріші симптоми минулого року.

• Бульбашка в нерухомості

Нерухомість разом з будівництвом були серед найшвидших індустрій Китаю протягом двох останніх десятиліть. Країна на піку зводила вдвічі більше площ, ніж США за часів будівельного буму. До 2006 року чверть усіх внутрішніх інвестицій йшла у нерухомість. А до 2022 року сектор забезпечував чверть всього ВВП Китаю, причому будівництво лише на 25% залежало від імпортних матеріалів. Така самодостатність та орієнтація на внутрішній попит гарантували девелоперам стабільну державну підтримку: субсидії та дешеві кредити. Зворотний бік цього — зближення громадського сектору та приватної нерухомості.

Про те, що це міхур, почали говорити ще в 2010-х через космічні темпи будівництва і зростання попиту, цін, що неухильно піднімалися, і простоюючих площ. Ціни на нерухомість за 15 років зросли [9] на 350% до 2021 року.

Жорсткий локдаун під час коронавірусу і уповільнення економічного зростання, що відбулося, різко погіршили ситуацію. У той же час уряд вирішив посилити правила гри, щоб трохи охолодити ринок. У 2020 році воно встановило «три червоні лінії», які вимагали скоротити співвідношення боргу забудовників до активів, капіталу, а також знизити дозволений короткостроковий борг. Це сповільнило зростання кредитування, знизило економічну активність девелоперів та його прибуток. Порівняно зі звичайним зростанням близько 20%, у 2023 році ринок нерухомості скоротився на 17% в інвестиціях, на 20% у продажах та на 35% у нових забудовах.

Найбільшим потрясінням стала ліквідація [10] гонконгського підрозділу найбільшого девелопера Китаю компанії China Evergrande Group. Решта компаній групи обіцяють [11] «забезпечувати безперебійну роботу», хоча вона вже стала світовим рекордсменом серед девелоперів із накопичених зобов'язань — $300 млрд.

Одна з найбільших інвестиційних компаній Китаю Zhongzhi Enterprise Group також подала [12] заяву про банкрутство та ліквідацію: активи компанії, яка колись керувала портфелем у $140 млрд, виявилися вдвічі меншими за борги.

Тепер Пекін розробляє план з реструктуризації боргів на ринку нерухомості та позбавлення від поганих кредитів, розрахований на 20 років. Чи це допоможе в короткостроковій перспективі, незрозуміло.

• Розпродаж на фондовому ринку

Через затяжну кризу на ринку житла та постійний дефляційний тиск в економіці власники китайських акцій розпродавали їх майже весь минулий рік. Наприкінці січня ключовий індекс CSI 300 опускався [13] до п'ятирічних мінімумів і відштовхнувся від дна. За три останні роки він втратив [14] понад $6 трлн.

Уряд готується влити на ринок приблизно $280 млрд через стабілізаційний фонд купівлі акцій. Гроші хочуть взяти із офшорних рахунків державних підприємств. Вони також виділили $42 млрд із місцевих фондів для інвестування в акції через China Securities Finance Corp. або Central Huijin Investment Ltd., писав [15] Bloomberg із посиланням на джерела.

Але великі міжнародні та роздрібні інвестори, як і раніше, скептично ставляться до перспектив ринку, вважаючи, що цих заходів навряд чи буде достатньо, щоб викликати стійкий відскок.

Акції — частина добробуту домогосподарств, інша частина якого — нерухомість, тому цей системний ризик становить загрозу фінансовій стабільності.

• Погані борги

Китай зацікавлений у підтримці бурхливої економічної активності та заохочує позики, а якщо корпорації чи міста не можуть з цими позиками розплатитися, держава їх рятує, прощаючи борги чи виділяючи субсидії. Ситуацію посилює той факт, що банки не прагнуть надто рано розкривати інформацію про проблеми з кредитами, щоб не лякати ринок чи державу, і доводять ситуацію до критичної.

Рівень приватного боргу КНР стабільно зростав протягом останнього десятиліття. Разом з ним зростало навантаження на банки. 8,5 млн позичальників допустили прострочення іпотечних платежів або виплат за підприємницькими та іншими кредитами та потрапили до чорних списків до кінця 2023 року, що стало рекордом [16] з 2019 року.

Зовнішній борг Китаю є досить значним — $2,38 трлн, але він поступово скорочується. А от приховані борги міст та провінцій, за різними оцінками [17], сягають $7–11 трлн. Це робить систему дуже чутливою до будь-яких криз, загрожуючи ефектом доміно. Боргове навантаження приватних корпорацій теж зростає — фірм-зомбі, що працюють у мінус, дедалі більше.

Ці проблеми пояснюються однією особливістю централізованої китайської економіки – м'якими бюджетними обмеженнями [18]. Інші системні проблеми також часто пов'язані з особливостями державної участі в китайській економіці. Так, прямий контроль Пекіна над банківським сектором, вважають [19] аналітики, відштовхує іноземних інвесторів і місцевий капітал — а це могло б допомогти і з економічним зростанням, і з борговою проблемою.

Хаотичні спроби Китаю перебудувати економіку у відповідь на кризи, включаючи несподівані кампанії економічної лібералізації, справляють протилежний очікуваний ефект. Приватні гравці, які могли б виграти від цієї самої лібералізації, дуже не люблять непередбачуваність.

• Відносини із Заходом та Тайвань

Війна, розв'язана Росією в Україні, не лише похитнула глобальну економіку, а й внесла додатковий розлад у відносинах Китаю із Заходом. Через відмову Пекіна відкрито засудити Росію та підтримати Україну відносини КНР та США, і так напружені, охолонули ще сильніше, як і привабливі для Китаю відносини з Європою.

При цьому Пекін безперечно зацікавлений [20] у нарощуванні економічних контактів із Заходом, особливо з країнами Європи, про що говорять поїздки [21] міністра закордонних справ Ван І до Європи, серцевий прийом європейських делегацій у Китаї та відкриті заклики Сі Цзіньпіна до іноземних бізнесів інвестувати в Китай.

Поки що Пекін відмовляється робити однозначний вибір на користь країн Заходу, а це значно збільшує [22] напруженість у їхніх економічних відносинах і б'є по економіці КНР.

На відносини Пекіна та Заходу впливає питання «возз'єднання Китаю», тобто нападу Китаю на Тайвань. Загострила ситуацію новорічна заява [23] Сі Цзіньпіна про неминучість цього возз'єднання. Втім, він відкрито говорить [24] про «неминуча возз'єднання» як мінімум з 2014 року. Більш серйозні розмови про долю острівної держави розпочалися у 2016 році з обранням на Тайвані Цай Інвень на посаду президента — її партія, на відміну від Гоміньдану [25], який правив до цього часу, налаштована на незалежність Тайваню і не дуже приймає [26] консенсус 1992 року про «одний Китай». Це дратує Сі, і в спробі вплинути на поведінку сусідів він часто вдається до непрямих загроз, в основному за допомогою "військових навчань [27]" поряд з островом.

Подібна військова агресія викликає занепокоєння як уряду Китайської Республіки, так і західних країн. Переобрання Цай у 2020 році та обрання її колеги по партії Вільяма Лая на виборах, що відбулися в січні цього року, були прийняті Пекіном так само негативно [28], призвівши до чергових [29] військових «навчань».

Регулярні загострення тайванського питання після виборів на острові, закордонних поїздок тайванських політиків чи, наприклад, візитів іноземних дипломатів, — це практично норма. Західні країни, особливо США, кожне загострення з боку Китаю відповідають запевненнями у підтримці острівної держави. Більшість військових експертів у США переконані [30], що країна цілком здатна втрутитися у конфлікт, навіть якщо Пекін не вдасться до повномасштабного вторгнення, а, наприклад, оголосить блокаду острова.

Це створює, з одного боку, украй напружену ситуацію; з іншого боку, і Вашингтон, і Пекін чудово усвідомлюють можливі наслідки і прагнуть [31] підтримувати діалог: цього року, наприклад, відбулася зустріч між представниками країн у Бангкоку.

Загострення до повномасштабного вторгнення далеко ще не обов'язково відбудеться. Більше того, деякі експерти вважають [32], що Пекін може почати переглядати свою жорстку політику щодо Тайваню і спробувати розбавити пряники. У малоймовірному випадку, якщо вторгнення все-таки відбудеться, на економіку і Китаю, і всього світу чекають глобальна рецесія [33], довгострокова інфляція і, можливо, серія національних дефолтів.

Втім, навіть без подальшого загострення нинішня напруга між Пекіном та Тайбеєм дуже позначається на економіці КНР. Окрім чергової перешкоди для зближення Китаю із західними партнерами, конфлікт створює бар'єри і для економічного співробітництва між двома сторонами тайванської протоки. Так, інвестиції в Китай з Тайваню значно падають уже не перший рік, обвалившись [34] на 34% у 2023 році.

Що пропонує МВФ

Щоб зберегти роль Китаю як локомотива світової економіки, країні, на думку МВФ, потрібні рішучі кроки на ринку житлової нерухомості, щоб дати ринковим механізмам скоригувати ситуацію. МВФ радить запровадити страхування покупців від ризику недобудови, загальнонаціональний податок на нерухомість та стимулювання заощадження. Фіскальні реформи, які усунуть структурну невідповідність доходів та видаткових зобов'язань місцевих органів влади, також необхідні.

Ключовою зміною має стати ставка на внутрішнє споживання. Для цього доведеться працювати над купівельною спроможністю населення, зокрема пенсіонерів, тобто міняти пенсійну систему. У Китаї пенсію заробляє собі переважно міське населення, сільські жителі її майже не отримують. Жорсткий поділ на городян та селян через систему реєстрації — хукоу — також час послабити.

Загалом потрібен плавний перехід до сервісно орієнтованої економіки та уникнення низькокваліфікованої праці, вважає [35] МВФ. Рівень економічного розвитку та продуктивності це дозволяє.

«Все те, що МВФ пропонує Китаю, — інвестиції в освіту, охорону здоров'я, соціальну сферу, вирішення проблем ринку нерухомості, розвиток внутрішнього попиту — хоч як це парадоксально, практично повністю звучить від самих китайських чиновників, — коментує The Insider сходознавець Михайло Коростиков. — Тобто проблема не в тому, що Китай робить щось не те, а в тому, що він не робить того, що сам говорить».

Усі ці реформи — розширення внутрішнього споживання, зменшення залежності від експортоорієнтованих галузей — уже йшли останні десять років, продовжує експерт, але було зупинено через пандемію і так і не поновилося після. «Пандемія коронавірусу показала, що у разі серйозних потрясінь країна швидко втрачає керованість і привабливість Китаю швидко тане, — пояснює Коростіков. — Найбільше китайське керівництво не любить несподіванок. Під час пандемії воно впоралося з ними геть погано. Тому прискорене запровадження тих реформ, які пропонує МВФ, швидше за все, сприймається ним як передумова ще більшої нестабільності та хаосу».

Навіть міхур на ринку нерухомості лякає менше. «Як говорив покійний колишній прем'єр-міністр Лі Кецян, у Китаї бульбашки залізні. Тобто, їх можна контролювати до останнього моменту. Повинна відбутися глобальна катастрофа, щоб Китай дав цій бульбашці на ринку нерухомості луснути і призвести до кризи», — каже Коростіков.

Крім того, дотримання інструкцій МВФ не вкладається в політичний порядок денний Китаю, який залишається помірно антизахідним, додає сходознавець.

Чого чекати: чотири сценарії

Подальший розвиток подій можна умовно поділити на кілька сценаріїв.

Перший сценарій, консервативний і відносно оптимістичний, це розвиток подій, що не включає драматичних крахів або несподіваних позитивних новин, на кшталт припинення війни Росії в Україні, значної відлиги у відносинах США та Китаю або різкого відновлення сектора нерухомості. На цей сценарій [19] у своїх прогнозах орієнтуються [35] аналітики МВФ.

Китай змушений буде й надалі боротися зі своїми основними проблемами. Бульбашка в нерухомості здуватиметься, ціни — падати, а кредити, видані на будівництво, часто не будуть повернуті. Але ринок не впаде, а поступово вийде на плато. Не зникнуть і зовнішні виклики, і напруженість у міжнародних відносинах. Авторитарна схильність режиму Сі контролюватиме політику та економіку залишатиметься великим бар'єром для ринку. У такому разі економіка Китаю сповільниться, але не критично, і він зможе підтримувати 4,6% зростання ВВП у 2024 році; а світ, у свою чергу, залишатиметься на стабільних 3% зростання.

Другий сценарій – песимістичний [36] варіант базового сценарію МВФ. Китай продовжить стикатися з тими самими викликами, що й зараз, жоден з них не призведе до гострого краху чи обвалу. При цьому Китай не зможе їх компенсувати: продовжуватиме нарощувати інвестиції в дешеве промвиробництво, тепер із значно меншою віддачею; а перехід до послуг і більш продуктивним та високооплачуваним галузям буде значно повільнішим. У цьому випадку, вважають аналітики, щорічне зростання Китаю слід очікувати на рівні ±2% приблизно до 2029 року.

Третій сценарій — бульбашка на ринку нерухомості таки лусне, почнеться фінансова криза. Високі рівні боргу, що накопичився, неможливо буде згладити через повний обвал сектора, і він спричинить різке уповільнення потоків капіталу і зниження внутрішніх інвестицій, яке хвилями рознесеться і по інших індустріях. У такому разі пік кризи припаде на 2027 рік, коли зростання Китаю фактично зупиниться. У такому разі можлива і глобальна криза або, як мінімум, значне зниження темпів зростання світового ВВП.

Четвертий сценарій пов'язаний із зовнішньополітичними ризиками — погіршенням відносин із Заходом та загостренням торгової війни зі США. Нарощування тарифів і зниження обсягів торгівлі з основними партнерами різко вдарить по економіці КНР, але, швидше за все, не викличе такої ж гострої фінансової кризи, як падіння ринку нерухомості. Цей сценарій може почати розвиватися у 2025 році, тобто після виборів у США, і багато в чому залежить від їхнього результату. Темпи зростання ВВП у цьому випадку становитимуть ±1,5%.

«Завдяки динамізму, впевненості та вдачі дракона, а також оновленому духу міжнародного співробітництва, Китай та світ зможуть разом упоратися з проблемами», — оптимістично налаштована Крісталіна Георгієва.

Скоріш за все, катастрофічних сценаріїв вдасться уникнути. Але чекати повернення Китаю до докризового зростання поки що не доводиться. Китай має можливість розгорнути тренд, як і каже [37] МВФ, але не менш ймовірно, що Сі приведе країну до стагнаційної пастки, подібної до пережитої Японією. Тим часом лідером у регіоні може стати Індія, яка вже кілька років випереджає Китай за темпами зростання і претендує на те, щоб стати однією з найбільших економік світу, що швидко зростають, вважає МВФ. Вона також обійшла [38] Китай за чисельністю населення.

Зображення: The Insider

Переклад: «Аргумент» [39]

На цю тему:

• ВВС: Як падіння економіки Китаю загрожує всьому світу [40]
• Просте пояснення суті конфлікту Китаю та Тайваню [41]
• Як Китай поглинає колись вільний Гонконг [42]