Кабмін знову заговорив про децентралізацію енергетики. Так звана розподілена генерація за українських умов означає, що цілями для ворога замість півсотні великих електростанцій стають тисячі дрібних і розосереджених об'єктів. Зруйнувати які, що зрозуміло, складніше. На третьому році війни на Печерську звично виявили, що знову забалакали важливу для країни тему. Попередній пік інтересу до розподіленої генерації був ще першої військової осені, при першій спробі орків розвалити нашу енергосистему.

Про стан енергетики йдеться у статті [2] видання ZN.UA.

Народ і бізнес тоді стали масово завозити генератори всіх типів і розмірів, — за зиму 2022/2023 їх імпортували на загальну потужність понад мільйон кіловатів. Підключилися й партнери. Біля привезеної американської турбіни заселфилася мало не половина енергочиновників. А далі все вийшло, як завжди: енергосистему росіянам погасити не вдалося, навесні 2023-го масовані обстріли закінчилися, а разом із ними й інтерес до теми.

Усі були зайняті: енергокомпанії — ремонтом обладнання, а Міністерство енергетики та Банкова — малюванням прожектів, розмаху яких позаздрив би барон Мюнхгаузен. Серед них, наприклад, загальноєвропейський водневий хаб із десятками мільйонів тонн водню й напівсекретна не менш маячна Енергостратегія аж до 2050 року з десятками ядерних блоків.

Грошей на це все не було, але їх, вочевидь, мали дати захоплені закордонні інвестори — треба лише намалювати презентацію більш задьористу, вразивши їх «візією та амбіцією»…

Лопухастість і довірливість іноземців виявилася сильно перебільшеною — інтерес до вітчизняної візіонерської макулатури був на рівні нуля. А головне, всі ці абсурдні прожекти клепалися саме в той час, коли треба було, засукавши рукави, займатися розподіленою генерацією.

От тільки ніякої енергетичної децентралізації не було в жодному документі. Навіть на базовому рівні кінь не валявся. За рік так і не було прийнято ні порядку підключення таких установок, ні спрощення процедур їхнього підключення, ні програми нехай не пільгового, хоча б цільового кредитування. Загалом рік було благополучно спущено коту під хвіст.

Дивно навіть, в українській енергетиці буквально візіонер на візіонері, а про такі очевидні потреби не потурбувалися. Вочевидь, тому що децентралізація, вона ж і грошових потоків стосується, що відразу відбиває інтерес у функціонерів, які звикли ці потоки, навпаки, централізувати.

А тут ще зима 2023/2024 минула навдивовижу спокійно. Удари по підстанціях і ТЕС, природно, були, але в рази слабкіші. Завдяки напруженій, часто героїчній роботі енергетиків із ними справлялися.

На Печерську це стали сприймати як належне, повернувшись до звичного малювання прожектів.

Масовані удари, що розпочалися наприкінці березня, показали не тільки, що програму будівництва укриттів в енергетиці здебільшого провалено, а й що презентації від ракет допомагають слабко. Як і безліч штабів і робочих груп, у створенні яких нам узагалі немає рівних.

Не оговталися, навіть побачивши, що з кінця березня й до початку червня рашисти шістьма хвилями повітряних атак вибили (частину безповоротно) близько 9,2 млн кВт потужності великих станцій, або близько половини енергосистеми, яка в нас є.

На відміну від 2022–2023 років, коли перш за все намагалися винести трансформаторні підстанції «Укренерго», цього разу фокус було зміщено на багаторазові удари по машинних залах теплових і гідроелектростанцій. Метою ставилося вибити так звану маневрену генерацію, яка може регулювати піки споживання протягом доби (атомні електростанції, що дають у нас половину енергії, цього робити не можуть).

Різко зросла й щільність нальотів. Першої воєнної зими по ТЕС і тому самому Дніпрогесу теж прилітало. По тому ж Бурштину прилетіло 14 ракет, однак така кількість набралася за всю зиму, а от по Трипільській ТЕС під Києвом десяток ракет, включаючи гіперзвукові, йшли одним пакетом. Багаторазові удари по одній і тій самій станції стали нормою, затрудняючи відбудовні роботи й завдаючи нових пошкоджень.

На виході в балансі енергосистеми швидко утворилася діра розміром близько 3–3,5 млн кВт. Половину з них закривають імпортом, масовими відключеннями споживачів і нестабільною генерацією сонячних і вітрових електростанцій. Останні за фактом стали ерзацем маневреної генерації, отже, похмурий день нині означає й нову порцію відключень.

Резервів у системі немає взагалі. А тут ще й блоки АЕС (на щастя, хоч їх наразі не обстрілювали) улітку по черзі йдуть на ремонт і перезавантаження паливом. У підсумку навіть без обстрілів (а вони точно будуть) липень-серпень будуть складним для населення й промисловості періодом.

І це все лайт-версія проблем майбутньої зими. Там очікуваний розмір діри коливається в 4–6 млн кВт, сонця просто не буде, зате настануть морози.

Ці перспективи все-таки змусили Кабмін в екстреному порядку розпочати дерегуляцію та спрощення підключень розподіленої генерації. Щоправда, часу зовсім мало, та й грошей на нові установки нині більше обіцяють, ніж дають.

Поки що 2,5 млрд грн виділили Харківщині «на відновлення енергосистеми регіону, міста, на встановлення когенераційних установок, блочно-модульних котелень і газових генераторів».

До цього виділяли кошти, близько 1,5 млрд грн, для введення в дію Трипільської та Зміївської ТЕС (вона на тій самій Харківщині). Тривають роботи й на гідростанціях.

Відверто кажучи, ймовірність стабільної роботи Зміївської ТЕС невисока — надто вже близька вона до кордону. Як і Дніпрогес у півсотні кілометрів від «нуля».

Більш «західні» станції мають кращі шанси, але саме їм грошей наразі не дають… бо Ахметов і все таке.

Як відомо, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Поки у виграші ті, хто давно усвідомив, що ми тонемо. В основному, до речі, це місцева влада.

Наприклад, у Хмельницькому вже кілька років триває програма автономного живлення критичної інфраструктури. Не космос, але дасть можливість як мінімум забезпечити роботу каналізації.

І якщо жити без світла ще якось можна, то з непрацюючою каналізацією в багатоповерхівках за кілька тижнів настане колапс. Отже, забезпечення електрикою постачання ЖКГ — абсолютний пріоритет.

У Києві зараз збираються ставити шість невеликих газопоршневих установок. Для міста цього дуже мало, але хоч щось. Підтягується зі схожими ініціативами й Рівне. В активному пошуку й інші регіони, тільки в черзі за міні-ТЕЦ уже більш як три десятки українських міст. Вочевидь, особливих надій на центральну владу вже ніхто не покладає, тут уже аби тільки не заважали.

З гарного: НБУ публічно переглянув свої вимоги до банків, щоб стимулювати кредитування в енергетику, а непублічно — поговорив з банками, щоб вони ці стимули оперативно запакували в готові кредитні продукти. З поганого — попит на енергокредити поки що дуже млявий. Бізнес, який має можливість імпортувати електроенергію під гарантію невідключень, у таких кредитах сенсу не бачить, а весь інший чи то пристосувався перебиватися на генераторах, чи то повірив у черговий мегаплан, тепер уже від президента Зеленського — до кінця року ввести в дію до мільйона кіловатів розподіленої генерації.

Панове, цифра геть нереальна. У дуже оптимістичному сценарії за цей час можна хіба що розпочати реалізацію проєктів з такою потужністю зі строками введення в експлуатацію рік-півтора. І якщо остаточно спуститися з рожевих небес на землю, то з’ясується гостра проблема наявності самого обладнання на ринку. Ті самі газопоршневі установки у світі виробляють кілька компаній (якщо відняти Китай, то десятка не набереться). Замовлення давно розписані, отже, швидко задовольнити наш раптовий попит буде складно. А відносно велику установку в 3–5 МВт виготовляють точно не один місяць. З газотурбінними ситуація схожа. Є й реальні проблеми з майбутнім монтажем і експлуатацією. Американська турбіна, з якою після фотосесій мучилися понад рік, не дасть збрехати.

Є й проблеми із забезпеченням пожежобезпеки, та й просто безпеки. Ще потрібні промислові акумулятори, які дадуть змогу регулювати добові піки споживання. А головне, це зовсім не дешева електроенергія. Але краще нехай хоч якась буде.

Утім, сто-двісті тисяч кіловатів — це ж теж «до мільйона», а решту можна списати на «візію та амбіцію».

Анонси введення в найближчі роки в дію до 5 млн кВт пропонуємо відразу поділити мінімум на два. Але навіть два мільйони серйозно розрядять обстановку.

***

Водночас міністр-енергетик Герман Галущенко нещодавно розважливо зазначив: «Якщо ви мене запитаєте, що краще: довгострокові проєкти, які додадуть 9–10 ГВт за десять років, чи проєкти, які зараз додадуть 1 ГВт, то я скажу: що раніше — то краще. Для нас це питання життя й смерті».

Кількома годинами раніше він знову намагався (уже другий рік) випросити з американського Експортно-імпортного банку США кілька сотень мільйонів доларів кредиту, щоб заморозити їх мінімум на десяток років на «будівництві» чергового ядерного блоку… «Сторони обговорили питання співробітництва для надання доступних кредитів, кредитних гарантій і страхування обладнання (що вже років вісім лежить з непобудованих ядерних блоків. — І.М.), виробленого в США, яке поставлятиметься в Україну».

Ні, це не склероз чи конфлікт лівої та правої півкуль, це «візія» така й пріоритети. Зрештою, автономний генератор у Міненерго уже є.

Вгорі: знищена ворогом ТЕЦ-5 Харкова. Фото: Getty Images

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Об’єкти енергетики під ударами рашистів: гроші вклали, захист презентували, а чи є ефективність? [4]
• Обстріли рашистами енергооб'єктів. Чи має Україна план "Б" для захисту енергоінфраструктури? [5]
• ДніпроГЕС після двох влучань у критичному стані − Укргідроенерго [6]