Бельгія заморозила російських активів на 50 млрд євро. Німеччина арештувала суперяхту (вибачте, але тут без приставки «супер» точно не обійтися) російського олігарха Алішера Усманова та десяток приватних літаків, що належали росіянам. Іспанія не тільки арештувала яхти олігархів Вєксєльберга та Чємєзова, а й тридцять об’єктів нерухомості та 12 рахунків і фондів, що належали російському бізнесу. Італія арештувала вілли пропагандиста Соловйова та 140 млн дол. активів «архітектора Путіна» Лафранко Чірілло. Навіть найнадійніша з надійних Швейцарія заблокувала близько 8 млрд дол. російських активів.

В Україні несамовитими спільними зусиллями, цитуючи Нацполіцію, «домоглися арешту активів на понад 4,6 млрд грн». Страшні гроші, навіть за нинішнім курсом це щось близько 125 млн дол. Зрозуміло, що Україна не та юрисдикція, де товстосуми звикли ховати свої гроші чи тримати літаки із суперяхтами. Україна — ще краща, вона багаторічний бізнес-партнер і бізнес-донор Росії. Місце, де росіяни роками заробляли, а не витрачали чи зберігали, гроші. За логікою, весь світ мав би заздрити тому завзяттю, із яким Україна позбавляє свого ворога активів, що потрібні для генерації безпосередніх прибутків, а не просто заради рибалочки на морського окуня. Але світ не заздрить. Як мінімум дивується, адже навіть уже накладені нами поодинокі арешти тут же знімаються.

Ще в березні ми мрійливо складали списки російського майна, яке ось-ось націоналізуємо [3]. Більш як 14 тисяч компаній, гучні прізвища, потужні активи. Та де там.

Почалося з гучного провалу вже в квітні, коли росіян не побачили за «лужниківськими». Міхаїл Воєводін, він же злодій у законі Міша Лужнєцький і протеже віцеспікера держдуми РФ Алєксандра Бабакова, нормально роками заробляє в Україні. Він володіє групою VS Energy, якій належать низка обленерго, столичних торговельних центрів і готелів, а також головний виробник спеціальних сталей в Україні — ПрАТ «Дніпроспецсталь». А колишня корпорація Воєводіна «ВСМПО-Авісма» володіє українською компанією ТОВ «ВСМПО Титан України», яке є виробником титанових труб.

Розпочати санкційний тиск вирішили з обленерго. Накласти арешт на активи Державне бюро розслідувань не змогло, бо не переконало Печерський суд у підставах для арешту. Київський апеляційний, до речі, теж не переконало. Процесуальні «свідки» говорять, що очевидного, тобто росіян серед росіян, не хотіли бачити не тільки судді, а й прокурори.

Як компенсацію суд арештував два готелі у Львові та Києві мережі Premier Hotels and Resorts, підконтрольні групі VS Energy, із сукупною виручкою у кращі роки в сотню мільйонів гривень. Страшний удар по енергетичній імперії росіян. І ще подивимося, скільки той арешт протримається. Адже далі сліпобачення лише посилювалося.

2 серпня суд скасував арешт, накладений на ТРЦ Ocean Plaza в Києві. Разом із ТРЦ його номінальному власникові — ТОВ «ІС «Либідь», повернули ще й доступ до коштів на рахунках. Та байдуже, що кінцевий бенефіціарний власник товариств, які керують центром, — російський олігарх Аркадій Ротенберг. Байдуже, що Ротенберг під санкціями з 2014 року, і вже гайди написано про те, як він наловчився за ці роки санкції обходити. Байдуже, що Миколаїв серед міст, що найбільше потерпають від ракетних ударів, профінансованих у тому числі й дружаньою Путіна Ротербергом. Суддю Світлану Гречану не обходить. Вона радіє, що її забрали з тривожного Миколаєва в столичний Печерський райсуд заради такої важливої місії, як зняття арешту з майна російського олігарха. Пані Світлана передає вітання близьким і знайомим з Миколаївщини та бажає їм міцного здоров'я. До побажань приєднується і Давид Арахамія, який непристойно багато часу, уваги та важелів впливу приділив цій історії.

Наприкінці серпня Шевченківський райсуд столиці скасував арешт «Карпатинафтохіму» — одного із найбільших хімпідприємств України, власником якого раніше був російський «Лукойл», а після його потрапляння під санкції — «зіц-голови фунти» російського «Лукойла». Попри те, що слідство щодо об’єкта велося з 2017 року і навіть дійшло висновків, що нинішні власники не просто ухилялися від сплати податків, а ще й перераховували кошти юридичній особі-нерезиденту, підконтрольній російській нафтовій компанії, для подальшої їхньої легалізації. «Намахали» Україну щонайменше на 5 млрд грн та один із найпотужніших хімзаводів. Після скандалу наче хотіли накласти арешт знову, але вочевидь це потребує часу для пошуку аргументів, адже найсправедливіший у світі райсуд виніс рішення, що оскарженню не підлягає.

І це нам із вами очевидно, що накладання санкцій в Україні перетворилося на спосіб корупційного заробітку, а не економічної боротьби. Безпосереднім учасникам процесу видається, що проблема не в цьому [4]. Потрібні робоча група, обговорення, вдосконалення законодавства, належне ведення реєстру бази даних про санкції та інші способи тягнути час і не виконувати своєї роботи.

Важко повірити, що в країні досі є диваки, які впевнені, що змінами до законодавства та процедур вони зможуть побороти корупцію в судах і правоохоронних органах. Не віриться й у те, що люди, які дбайливо плекають корупцію в Україні, досі вважають решту ідіотами, які повірять, що робоча група — відповідь, якої нам не вистачало.

Для розуміння, закон про націоналізацію російського бізнесу в Україні парламент ухвалив наприкінці березня. Зрозуміло, що приймали його швидко, щось пропустили, чогось не врахували, залишили лазівки. Хоча ні, насправді навіть це не зрозуміло.

Війна в Україні почалася не у лютому цього року, а 2014-го, тоді ж на країну-агресорку та її підданих накладалися перші санкції, і вже тоді стало зрозуміло, в який спосіб вони ці санкції обходитимуть. Навіть люди без уяви та знань, просто використовуючи цей досвід, за вісім років могли б удосконалити, розробити, розширити та поглибити будь-які механізми позбавлення росіян активів в Україні. Але за вісім років часу не знайшлося. З кінця березня, до речі, також. Дискусія про те, що ж нам потрібно, аби реально позбавити росіян заробітку в Україні, досі триває. Не тому, що ідей нема, просто, з одного боку, ніяк не можуть домовитися, кого ж посадити в касу на продаж квиточків, з іншого — треба дати час поважним людям підготуватися та остаточно вивести з-під удару все, що досі не виведено. Переписати активи з Іванова на Іваненка, а з Іваненка на Іванчука.

Виглядає, як знущання. І не тільки це.

Наша судова система — це відверте знущання над правосуддям. Концентрація влади в руках офісу президента — знущання над демократією. Концентрація офісу президента на Єрмакові — знущання над владними інституціями, а концентрація Єрмака на Татарові — знущання над здоровим глуздом. До речі, саме протеже Татарова Мельник із БЕБ і пропонує робочими групами лікувати корупцію при накладанні санкцій на росіян. БЕБ — це Бюро економічної безпеки, якщо ви не в курсі. І так, ми в небезпеці, шановні. І що довше ми тут одне одного вмовляємо утримуватися від критики, то більшою стає ця небезпека. Зрештою, ми можемо програти війну, бо за нашої мовчазної згоди ці «знущання» різних калібрів розкрадуть і розвалять наші тили.

Якось це все сильно дисонує із систематичними закликами президента до наших союзників про подальше посилення санкцій, обмежень та утисків росіян. Якщо чесно, можливість Ротенберга заробляти в Україні гроші, попри вісім років війни, важливіша за неможливість для умовної Маші з Пітера отримати візу в ЄС.

Угорі: російський олігарх і "гаманець Путіна" Аркадій Ротенберг. Фото: © Кино-театр.ru

«Аргумент» [5]

На цю тему:

• Хто та як шукатиме російські активи в Україні [6]
• В Україні відкривається антикорупційний фронт, ОП буде чинити спротив [7]
• Олександр Клименко нарешті призначений керівником САП [8]
• Пристосуванець. Хто такий і чи буде незалежним новий генпрокурор Андрій Костін [9]