Сергій Корсунський: Третя світова почалась

Важная новость

Що означають митні тарифи Трампа для світу&

Wt пояснює Сергій Корсунський, Надзвичайний і Повноважний Посол України, у статті у виданні ZN.UA [2].

Торгівля завжди була однією з причин, через які держави розпочинали війни. Колись світ був поділений на зони впливу між декількома імперіями, які прагнули контролю над торговельними шляхами й установлювали монополії на постачання певних товарів. Для досягнення своєї мети вони вдавалися до насильства та воєн. Згодом імперії пали, кількість впливових учасників світової торгівлі значно збільшилась, і врешті-решт виникла ідея створити міжнародний механізм регулювання торговельних суперечок — Світову організацію торгівлі. Як безпосередній учасник переговорів про вступ України до СОТ можу констатувати — це тривалий і складний процес, але він того вартий. Члени СОТ ставали частиною міжнародно-правової системи, яка давала змогу навіть невеликим державам обстоювати свої позиції, зокрема щодо захисту власних ринків.

США були ініціатором заснування і однією з ключових країн-членів СОТ. Сама організація виникла внаслідок процесу, розпочатого ще 1948 року, коли з ініціативи США виникли так звані Бреттон-Вудські інституції — сьогодні це МВФ, Світовий банк і СОТ (раніше ГАТТ). Сполучені Штати мали всі можливості для цивілізованого вирішення торговельних спорів у межах СОТ, якщо вважали, що певні країни встановлюють проти їхніх товарів несправедливі бар’єри. Проте Дональд Трамп, який, здається, є прихильником простих і гучних рішень, пішов іншим шляхом. Він оголосив про одностороннє введення митних тарифів проти практично всіх торговельних партнерів. Третя світова, про яку так багато говорили політологи й аналітики, виявилася не ядерною, а торговельною. Саме так розцінюють цей крок як у Європі, так і в Азії.

Згідно з відомим формулюванням Клаузевіца, «війна є продовженням політики іншими, насильницькими засобами». Мита є саме таким «іншим» насильницьким засобом регулювання торгівлі. Саме тому волюнтаристське запровадження митних тарифів (тобто прямого оподаткування торгівлі) президентом Трампом без необхідних консультацій із партнерами є очевидним прикладом продовження політики «іншими засобами». Заради об’єктивності варто зазначити, що питання полягає не в тому, запроваджувати мита чи ні, а в тому, як саме це робити. Або у світі є правила, або їх немає. Не можна, ґрунтуючись на неправдивих даних, звинувачувати інші країни в несправедливій торговельній політиці. Такі звинувачення мають бути доведені, інакше — хаос.

У разі наявності обґрунтованих вимог щодо несправедливого торговельного режиму завжди є можливість провести відповідні переговори. Якщо, наприклад, високопосадовці США звинувачують Японію у закритті ринку для американських автомобілів, то спочатку варто, по-перше, переконатися, що це твердження не відповідає дійсності, бо американські машини продаються в Японії, а по-друге, скористатися хоча б Google, який підкаже, що в Японії машини з правим кермом, і виробництво таких автомобілів потребує спеціальних зусиль. Виробники ЄС, на відміну від більшості «американців», у курсі, і в Японії вільно можна придбати Mercedes або Volkswagen. Ніщо не заважає виробникам США зробити те саме.

Ідеологи введення митних тарифів зауважують, що однією з цілей було примусити інші країни піти на поступки й погодитися купувати більше американських товарів. Це — чистий шантаж, оскільки споживачі мають право обирати, який товар купувати, і якщо співвідношення ціна-якість в, умовно кажучи, корейських автомобілів краще, то вони купуватимуть Hyundai, а не Chevrolet.

Іншою метою визначають залучення інвестицій. Складається враження, буцімто економічні радники адміністрації США не підозрюють, що інвестиції потребують часу на підготовку та планування, ретельного опрацювання інвестиційних проєктів, і з-поміж усіх питань гроші є найменшою проблемою. Як налагодити логістику, чи є достатньо кваліфікованої робочої сили? Якою є ємність ринку і які саме особливості продукту мають попит на американському ринку? Інформація, що надходить із промислових країн, свідчить, що потенційні інвестори шоковані, оскільки багато хто з них уже перебуває посередині інвестиційних проєктів у країнах, проти яких також введено митні тарифи. Наприклад, це стосується компаній, які протягом останніх років виводили виробництва з КНР у Таїланд, В’єтнам, Індонезію. Вони розраховували й на ринок США, який тепер фактично закривається.

Примусове залучення інвестицій, як і переміщення виробництв у США, вимоги споживати більше саме американських товарів є формою рекету. Сполучені Штати хочуть вирішити свої проблеми коштом інших, і це вкрай погано сприймають навіть давні партнери США. Якщо потрібно зайти в переповнений вагон метро, не обов’язково розпилювати всередині газовий балончик, аби примусити всіх вийти. Наразі реакція ринків, які практично скрізь перейшли у стан некерованого хаосу, свідчить сама за себе. Китай уже ввів мита у відповідь, решта азійських «тигрів» досі сподівається провести переговори й уникнути руйнування усталених торговельних відносин. Проте ситуація може виявитися гіршою, ніж здається, якщо розглядати її виключно в комерційному контексті.

Нещодавно Токіо відвідав Орен Касс — голова консервативного політологічного центру American Compass, який працює на Білий дім. Під час зустрічей із японськими посадовцями та підприємцями і в інтервʼю провідним ЗМІ він наголосив, що настав час для країн Східної та Південно-Східної Азії обирати між Америкою й Китаєм. За його словами, «не може так бути, щоб Toyota була зі США, а Honda — з КНР». Тобто, на його думку, Японія (та й інші країни регіону) мають однозначно обирати між блоком Америка+ і блоком Китай+. Такі теми є ледь не табу у Східній Азії, оскільки Китай є найбільшим торговельним партнером для всіх країн регіону, це визначальна економічна потуга, й відмовитися від зв’язків із КНР практично неможливо. Такий вибір, якщо Білий дім наполягатиме на ньому, просто розірве й без того надзвичайно напружений баланс сил у регіоні, коли конфлікти навколо Тайваню та Південно-Китайського моря можуть вибухнути в будь-який момент. У інтерв’ю NHK Орен Касс ствердно відповів на запитання, чи справді адміністрація Трампа намагається переформатувати світовий порядок, використовуючи митні тарифи як зброю. Коли на арені клоуни, найімовірніше, ви в цирку.

Ще однією вимогою, яка проглядається за тарифною війною, є збільшення споживання в інших країнах за прикладом США, де споживання на внутрішньому ринку є одним із потужних драйверів економічного зростання. Питання полягає лише в тому, звідки візьмуть ресурси такі країни, як Бангладеш, Камбоджа й Лаос, проти яких введено просто шалені мита, якщо їхні товари не продаватимуться на зовнішніх ринках? Легко спростувати також спекулятивні твердження про торговельний дефіцит США на суму близько трильйона доларів. Він чудово компенсується профіцитом на суму більш як трильйон доларів у сфері послуг, насамперед фінансових. Долар США наразі є панівною валютою, але так було доти, доки ринок США був відкритий для торгівлі з іншими країнами. Вони здійснювали свої операції в доларах і тим самим підтримували його визначальну роль. Тепер уявімо, що ринок США закрився й ніхто нічого продати за долари не може. Натомість ЄС, Велика Британія, Канада, Японія, Індія, Австралія, Південна Корея вирішать створити свій об’єднаний ринок, можливо, навіть зону вільної торгівлі. Навіщо їм тоді здійснювати операції в доларах, коли є євро, єна та фунт?

Іще до виборів Дональд Трамп зібрав навколо себе кілька персон зі списку найбагатших людей світу, й це виглядало переконливо для виборців. Але коли Сі Цзіньпін зібрав 28 березня 2025 року в Пекіні 40 керівників потужних компаній (серед них, наприклад, AstraZeneka, FedEx, Saudi Aramco, Standart Chartred, Toyota, HSBC, Mercedes-Benz, Hitachi), це виглядало не менш переконливо. Основний меседж був дуже зрозумілим: у часи, коли США сіють хаос на світових ринках, Китай зберігатиме стабільність і готовий разом з елітою світового бізнесу будувати передбачувані взаємовигідні відносини. Пекін висловив наміри повернутися до переговорів про створення зони вільної торгівлі між трьома провідними економіками Східної Азії, і його почули в Сеулі й Токіо. Китай подав заявку на членство у Всеосяжній та прогресивній угоді про Транстихоокеанське партнерство — тій самій угоді про вільну торгівлю, з якої Трамп 1.0 вивів США 2017 року. Нині до неї приєднується Велика Британія, а крім КНР, заявку подав і Тайвань.

Наразі країни Східної Азії реагують на тарифні виклики по-різному. Трамп повідомив, що мав розмову з президентом Вʼєтнаму й вони «про все домовилися». Найбільший іноземний роботодавець у США — компанія Toyota — оголосила, що поки не підвищуватиме цін на свою продукцію, а введені мита покриє за рахунок оптимізації бізнесу та інновацій. Інші виробники автомобілів, які мають заводи в Мексиці й Канаді, оголосили про їх зупинення або суттєве скорочення персоналу. Отже, наочним стає вирішення проблем із безробіттям у США за рахунок збільшення безробіття в інших країнах. Наслідки такої політики неважко передбачити.

У списку країн, проти яких введено митні тарифи, немає таких «світочів демократії», як Росія, Білорусь, Північна Корея, Куба, Сомалі, Буркіна-Фасо. Пояснення цього факту, які надають високопосадовці Білого дому, є щонайменше непереконливими. Складається враження, що вірус Кіссінджера все ж таки не залишає в спокої американських стратегів, яких Орен Касс називає «новими правими». Водночас Воррен Баффет називає введення митних тарифів «актом війни» і пророкує різке підвищення інфляції. Ринки та компанії вже втрачають сотні мільярдів, і навіть Ілон Маск більше не витанцьовує в Овальному кабінеті. Найімовірніше, на світову економіку чекає рецесія, переформатування ринків і хвиля політичних криз у країнах, де антиамериканські настрої були збалансовані вигодою від співпраці зі США. Мільярдер Білл Акман, який підтримував Дональда Трампа, заявив 6 квітня, що «президент (все ще) має можливість зупинити введення тарифів на 90 днів, вирішити проблемні питання торгівлі через переговори. Інакше ми оголосимо економічну ядерну війну проти кожної з країн світу, бізнес та інвестиції просто зупиняться. Нам потрібні будуть роки, якщо не десятиліття, щоби реабілітуватися в очах усього світу».

Час пішов.

Фото: depositphotos / lightsource [3]

«Аргумент» [4]

На цю тему: