Головне зараз – що робити нам.

1. Владі у жодному разі не можна шукати винних серед наших союзників. Собі ми цим не допоможемо (крім грьобаних рейтингів), але стосунки можемо підірвати остаточно. При чому, саме в той час, коли у нас сформувалася чітка взаємодія між США, Великою Британією і Францією.

2. Протверезіння щодо миру за 24 години має свою користь. Ключове завдання для кожного з нас – переключитися з міфів про швидкий мир на реальну підтримку ЗСУ: грошима, волонтерством, мороженими варениками чи чимось іншим. Не будемо як мурахи працювати на ЗСУ – результати будуть лише сумні.

3. Не лише донатити самим, але й ЗМУСИТИ ДОНАНИТИ ВЛАДУ. В умовах воєнного стану будь-які гроші на марафони, фестивалі, дороги мають сприйматися виключно як мародерство. Тому кожен із нас має тиснути на владу: виходити на протести, матюкатися в соцмережах і змушувати як центральну владу, так і місцевих "царьків" переводити економіку на воєнні рейки. Я реаліст і тому знаю точно, що бюджет-2025 можна прямо зараз перекроїти і знайти кошти на подвоєння-потроєння виробництва дронів.

4. Змінюємо підходи до мобілізації і вимагаємо від влади показати приклад. Жодних винятків, служити повинні всі - депутати-списочники (на їх місце автоматично підтягуються інші по списку), клерки з Банкової, зажирілі поліцейські, прокурори, чинуші, 95 квартал і поп-співаки. Тоді, хоч трохи відновиться довіра до мобілізації.

5. Будь-які розмови про вибори, розгортання штабів і вимірювання рейтингів – це найбільша зрада своєї нації. І саме так ми всі повинні сприймати політиків, які керуються не інтересами країни, а своїми шкурними.

Вмикаємо холодний розум і працюємо далі. У нас точно все вийде, навіть без Трампа.

Сергій Рудик, народний депутат України, полковник ЗСУ; сторінка автора у Фейсбук

* * * * * * *

Віктор Шлінчак: Трампу потрібна "маленька переможна війна"

(хоча б вигадана - у стилі фільму "Хвіст крутить собакою").

Інакше він з лідера великої країни перетвориться у посміховисько.

Починаючи з нового року, Трампа вже не фігурально, а реально "послали":

- Хамас;

- Іран;

- Єменські хусити,

А тепер - і Путін.

Стіл, за яким Трамп грав у карти, перетворюється на водний матрац, який починає здуватися.

Путін виграв цей раунд, затягуючи час і Трампа, який хоче "швидких перемог". От тільки чи скаже про програш останньому хтось із оточення? Чи всі хвалитимуть здобутки найвеличнішого лідера світу? (Як бачимо, це проблема глобальна, а не локальна). А на ранок зроблять вигляд, що розмови не було? Бо, як виявилось, і карт особливо не було.

Тому нагадую свій січневий прогноз, який не усім тоді сподобався. Щоправда, я думав, що у березні буде повноцінна зустріч Трампа і Путіна, а не телефонна розмова. Але суті це не міняє.

Нам треба знайти сили, щоб стояти.

Автор: Віктор Шлінчак, засновник, голова правління Інституту світової політики, керівник інформаційного агентства "Главком"

Зображення з відкритих джерел