Що заважає Силам оборони "зрізати" Добропільський виступ

Важная новость

По-перше, це перший розгорнутий текст про причини формування Добропільського виступу та поточну обстановку на ньому.

По-друге, прорив у напрямку Добропілля, разом із виходом росіян на села Дніпропетровської області, став кульмінацією літнього наступу російської армії в 2025 році. Найближчим часом цей наступ переросте в осінній (не за календарем, а за характером військових дій) – Росія підтягнула сюди нові сили, зокрема морську піхоту. У противника залишається ще приблизно півтора місяця теплих і сухих днів, під час яких зазвичай відбуваються найактивніші просування.

По-третє, війна, як за існування України, так і за визначення меж, у яких вона буде існувати, триває. Зараз українська армія б'ється одразу за кілька останніх рубежів Донеччини – Лиман і Святогірськ, Краматорську агломерацію та, власне, Покровську агломерацію, де йдуть найважчі бої. За цими рубежами – деокупована Харківщина та Дніпропетровщина, яку ще практично не зачепило великою війною.

6 серпня на командно-спостережному пункті (КСП) підрозділу, що працює на Покровському напрямку, "Українська правда" почула різкі нарікання на організацію оборони на одній з ділянок фронту. Вони звучали від найвищих офіцерів у цьому підрозділі.

Скарги стосувалися того, що тодішнє керівництво – тактичної групи (ТГР) "Покровськ" на чолі з полковником Максимом Марченком – вимагало заводити людей на позиції, котрі або вже були втрачені, або до і з яких уже було неможливо реалізувати логістику.

У той же час, за словами двох співрозмовників УП зі згаданого підрозділу, з котрими ми довго й детально говорили в штабі, керівництво ігнорувало, що росіяни просочувалися в тил і навіть розстрілювали українських військових на віддалених позиціях.

Марченко нібито не визнавав реального стану справ, який був критичним, а більшість командирів бригад і підрозділів, що ходили до нього на наради ТГРу, вимушено мовчали або з ним погоджувалися.

"Я кажу на нараді, що за даними, які вже нанесені на Delta, противник зачищає хату за хатою, а мені відповідають: "Нема там противника, там півтори каліки, це фігня". Марченко подивився на одного з командирів: "Так що, є там противник у населеному пункті N?", а той відповідає: "Ні, немає". Було зрозуміло, що всі вірять в ілюзію.

Кожен по окремості, хто був на цій нараді, адекватний. Але коли він приходить на нараду до Марченка, з'являється колективний розум, і тверезо оцінювати як себе, так і противника ніхто не збирається. Усі продовжують вірити в те, що ми можемо заткнути дірку в майже 9 кілометрів, якою проходив противник", – обурювався один із двох наших співрозмовників у той день.

Обидвоє час від часу зривалися на хрипкий кашель від вологи у підвалі.

"У них паперова карта, на якій усі позиції позначені нашими. Бо якщо позначити, що вони під росіянами, то можна налякатися", – додавав згаданий вище військовий.

У перші хвилини розмови нам здалося, що йдеться про сам Покровськ, куди в середині липня проник противник і, на жаль, розстріляв поодиноких військовослужбовців Сил оборони.

Але ця історія була дещо про інше.

11 серпня, за п'ять днів після нашої розмови на КСП, DeepState оновив мапу і показав проблему, що розгорталася паралельно з проникненням росіян у Покровськ – прорив ворога в напрямку Добропілля. Протяжність усього виступу, від дороги Покровськ – Костянтинівка до крайньої точки перебування росіян, виросла з приблизно 15 до 25 кілометрів.

У коментарі американському виданню "The New York Times" 22 серпня засновники DeepState Руслан Микула та Роман Погорілий розповіли, що вагалися, чи публікувати інформацію про прорив на Добропілля. Адже на той момент це могло послабити переговорні позиції України.

Кінчики цієї "клешні", як намалював її DeepState, або ж "вуха зайчика", як прозвали їх деякі військові, практично дотягувалися до однієї з основних логістичних артерій всієї Донеччини – дороги Добропілля – Краматорськ (точний орієнтир – село Золотий Колодязь). На той момент нею все ще їздила частина військових і цивільних. Це була ідеальна дорога з погляду воєнної та цивільної логістики – пряма та з хорошим асфальтом.

В ОСУВ "Дніпро", яке відповідає майже за весь активний фронт, після оновлення мапи DeepState взялися заспокоювати суспільство. Мовляв, "туди пробралась мала група росіян у кількості десь 5–10 осіб (...) Це не означає, що вони взяли цю територію під контроль". Речники Генштабу були більш конкретними і визнали, що росіяни "намагаються рухатися" в бік Золотого Колодязя силами "декількох малочисельних груп" та "диверсантів".

А вже за місяць, коли командування корпусу "Азов", яке зайшло на Добропільський напрямок замість ТГР "Покровськ", звітувало про роботу Сил оборони, виявилося, що там діяли понад три тисячі російських військових, танки, БМП та гармати…

Президент Зеленський охрестив контрнаступальну операцію Сил оборони на Добропільському виступі "важливим успіхом України", який зірвав плани окупантів, а також повідомив, що від росіян звільнили 7 населених пунктів.

Що ж сталося насправді, яка ситуація на Добропільському виступі зараз (спойлер – складніша, ніж здається), та які міста опиняються під загрозою через розростання цього виступу – читайте в матеріалі "Української правди".

Втрачений час

Добропільський виступ не одразу виглядав аж настільки катастрофічно, як його зобразив DeepState 11 серпня. Власне, на своєму початку він навіть не був "Добропільським", радше безіменним. Виступом, вклиненням, яке поступово розросталося між двома великими містами – Покровськом і Костянтинівкою.

Точкою відліку формування цього виступу можна вважати травень цього року, тоді російська армія перейшла дорогу Покровськ – Костянтинівка у районі сіл Малинівка, Нова Полтавка, Новооленівка і почала стрімко рухатися на північ.

"Ми зрозуміли, що ситуація погіршується, коли чотири чи п'ять коробочок (бронемашин – УП) росіян, під прямі стріми, через позиції наших сусідів заїхали за трасу в Малинівку – взагалі без спротиву. Там давно все сипалося, але з цим ніхто нічого не робив", – пригадує початок формування виступу в розмові з УП офіцер-морпіх.

"Там стояла 117 бригада, їй бракувало особового складу. Поки вони були на легких напрямках, то ще тримали, а як росіяни посунули, у травні, то вони почали втрачати позиції – Нова Полтавка, Русин Яр. А влітку так взагалі – втрачали позиції одна за одною…", – додає співрозмовник з 19 корпусу, який на той момент якраз освоювався в районі Костянтинівки та Дружківки.

Після перетину дороги росіяни, скориставшись рельєфом, а точніше довгими ярами, пішли на північ – у напрямку Шевченка Першого, Коптєвого, Новоторецького й Шахового. Кожен дощ, коли не могли літати дрони, вони використовували для переміщення позицій. Таким чином противник все більше витягував свій виступ.

Наприкінці липня Добропільський виступ розрісся настільки, що буквально обігнув зі сходу українське угруповання військ у двох великих містах – Покровську і Мирнограді.

Тоді один із командирів роти, яка стояла південніше від Мирнограда, звернувся до УП з проханням поширити інформацію про ризик напівоточення щонайменше трьох бригад, яку ігнорувало вище командування. На той момент росіяни вже стояли за 1,25 кілометра від головної дороги постачання до Покровська й Мирнограда – Добропілля – Покровськ, та забігали в село Родинське, що розташоване на цьому шляху.

До оновлення мапи DeepState, яка показала 10-кілометровий прорив, залишалося два тижні.

"Ми не очікували, що вони підуть так стрімко на північ і почнуть перерізати аж дорогу Добропілля – Краматорськ. Коли з'явилися перші повідомлення про ворожі групи в Шаховому (на той момент – тилове село, на схід від самого виступу – УП), то ми дивилися на них так, як подавав вищий штаб: та ось, нічого страшного, не переживайте", – пригадує один із офіцерів-морпіхів, що працює на напрямку.

На запитання, як так сталося, що росіяни змогли прорватися аж на таку глибину в тил, більшість наших співрозмовників, які працюють на Добропільському виступі, назвали такі проблеми:

величезні дірки між позиціями, які утворилися через брак людей у підрозділах, що тримали оборону на цьому напрямку, особливо в "Червоній калині" Нацгвардії;
відсутність цілісної системи оборони, зокрема спостереження з дронів за дальніми позиціями;
тривале приховування реального стану речей і змальовування картинки, у якій "усе добре".

На останньому пункті кілька наших спікерів робили особливий акцент. У такі моменти ми знов ловили себе на відчутті, ніби йдеться не про прорив на Добропілля, а про Покровськ, де поодинокі українські військові опинялися в пастці через те, що правдива інформація про обстановку була відсутня.

Наприклад, у цьому нашому репортажі [2] дронщик 68-ої бригади з позивним "Горинь" розповідає, що йому довелося нагально відходити з позиції через те, що противник розстріляв сусідів-мінометників.

"Марченко (тогочасний командувач ТГР "Покровськ" – УП) робив усе, щоб продати історію того, що противник великою кількістю ДРГ просочується на велику глибину – так вони називають пройо*аний фронт. Інфільтрація.

З одного боку, це справді так, вони використали цю тактику. Але з іншого – коли сил у твоєму тилу менше, ніж противника, то виходить, що не вони тут ДРГ, а ми. Бо нас – 30, а їх за нами – х*й зна скільки", – ділиться своїм баченням один з наших співрозмовників з КСП на Добропільському напрямку, про якого йдеться на початку тексту.

"У Марченка з самого початку в ОТУ "Донецьк", де він був заступником Луценка, а потім Тарнавського (нині Марченко є заступником командира ОТУ "Донецьк" Віктора Ніколюка – УП), була манічка під назвою "нічого критичного". Він ніколи не слухав командирів, через що втрачався особовий склад – Очеретине, Цукорине, Велика Новосілка… Він доповідав не реальний стан речей, а те, що хотів чути главком", – ділиться з УП один із колишніх комбригів, що працював під командуванням ОТУ "Донецьк" і Марченка зокрема.

Водночас двоє інших командирів, які працювали з Марченком як командувачем "Покровська", у розмові з УП були менш радикальні у своїх оцінках.

Один із комбригів зазначив, що роль Марченка, попри наявність до нього запитань і претензій, навряд чи могла бути вирішальною у втраті такого величезного шматка території. За військовою ієрархією, під ним було зо два десятки командирів бригад і підрозділів, над ним – ОТУ під командуванням Віктора Ніколюка, ОСУВ під командуванням Михайла Драпатого, головком.

Інший комбат вказав, що в принципі задоволений роботою з Марченком – той завжди запитував його думку і дослухався до неї.

УП намагалася зв'язатися з Марченком, щоб запитати про його бачення ситуації з Добропільським проривом, однак він на наше повідомлення не відповів.

Оновлення мапи DeepState [3] показало 10-кілометровий російський прорив ген до Золотого Колодязя. Після цього на катастрофічність ситуації уже не можна було закривати очі. Сирський виділив додаткові резерви для "виявлення та знищення ДРГ, які проникають за лінію оборони".

Так у середині серпня в публічну, але все ж неофіційну комунікацію військових увійшов термін "Добропільський напрямок" (у зведеннях Генштабу його наразі не існує).

Цікаво, що першим його використав сам головком ще 28-го червня: "Продовжуються бої на новому напрямку – Добропільському". Тобто загроза просування росіян до колись тилового, заповненого щонайменше 20 тисячами цивільних і військових, міста, виникла ще за два місяці до прориву.

Щоправда, початково Сирський згадував про бої на Добропільському напрямку як загрозу для Костянтинівки. Зараз же ставки зросли пропорційно до самого виступу – росіяни тепер посягають не лише на Костянтинівку, а й на сусідню Дружківку (дивіться карту нижче). До Дружківки окупантам – 16 кілометрів, у місті вже місяць як триває обов'язкова евакуація дітей, туди регулярно залітають російські FPV.

Костянтинівка та Дружківка – це два з чотирьох міст Краматорської агломерації, хребта української армії на Донеччині.

Успішні контрнаступальні дії

Контрнаступальні дії на Добропільському виступі насправді почалися ще до оновлення мапи DeepState – приблизно з кінця липня. До них переважно залучили найкращі сили, що вже діяли на цій ділянці – штурмові підрозділи Сирського (425 полк "Скеля", 1-ий окремий штурмовий полк тощо), а також десантників (зокрема 82 та 79 бригади).

Згодом як пожежні команди на контрдії направили частину 93-ої бригади "Холодний Яр", перекинули з Сумщини 225-й штурмовий полк, який також підпорядковується Сирському, тощо.

Наскільки ми розуміємо, перші контратаки Сил оборони мали відсунути росіян від дороги Добропілля – Покровськ, яка йде повз Білицьке та Родинське – вона вже давно непроїзна, однак є хорошим рубежем для стримування противника (орієнтир – село Никанорівка). Наступні малий блокувати північний край виступу (села Золотий Колодязь, Веселе, Грузьке), щоб він не розростався на північ. І врешті фінальні контратаки спрямовані на "відкушування" цього виступу з різних боків, щоб його ліквідувати.

Наразі, як можна припустити з даних карти DeepState і наших спостережень, Сили оборони намагаються зрізати виступ на рівні сіл Разіне-Новоторецьке. В масштабах усього виступу це приблизно його середина.

Зупинимося на кількох особливостях цих штурмових дій (підкреслимо – моментами вони були блискучими):

1) Сили оборони воювали і воюють на Добропільському виступі не з ДРГ, а з російською піхотою. На кадрах 1-го окремого штурмового полку [4], який відбивав Никонорівку, добре видно, як 1-ий полк б'ється з противником, який має підтримку артилерії та дронів – а сам 1-ий полк зі свого боку застосовує броню й танк.

Факт вибивання російської піхоти підтверджує УП і командир 150-го окремого розвідувально-ударного батальйону Денис Брижатий. Його бат був одним із тих, що в перші дні серпня відбивав і зачищав північну частину виступу: Грузьке, Веселе, Золотий Колодязь.

Після взяття першого полоненого 150-ий батальйон дізнався плани противника – просуватися максимально на північ, і влаштував йому засідку.

"Це були не ДРГ, а звичайні військовослужбовці – піхота, яка просувалася. Переважно вони йшли групами по 10 осіб. За тиждень, за допомогою суміжних підрозділів і аеророзвідки, було знищено до штурмової роти (120 осіб – УП). Ми знищували їх на всьому шляху, від моменту спішування. До позицій, правда, доходили одна-дві людини", – розповідає Брижатий.

2) Один із підрозділів, що брав участь у початковому етапі контрнаступальних дій, наголошував УП, що вони були "безрезультатними". Адже після штурмів військові заходили на позиції, які перебували в оточенні противника.

"Це було свідоме заведення людей в оточення, без побудови цілісного майданчика оборони", – зазначив УП начальник штабу одного з підрозділів.

Згодом ситуація частково змінилася на краще.

3) Цікаво, що в контрдіях активну участь брали не лише люди, а й роботи, точніше наземні роботизовані комплекси (НРК). А також важка техніка, що в час FPV-війни є рідкістю.

Так, 93-тя бригада під час штурму Веселого застосувала два танки, які прямою наводкою з кількох десятків метрів знищили укриття противника. А також уперше викотила НРК не для підвозу боєприпасів чи евакуації, а як зброю.

На платформу поставили кулемет і гучномовець: кулемет прострілював укриття противника, голос із гучномовця закликав його здатися в полон і зберегти собі життя (щоправда, ніхто з росіян на цю пропозицію не пристав).

Таке застосування танків та НРК було можливим, бо противник у перший день атаки ще не застосовував свої FPV, розповідає УП головний сержант 93-ої бригади Віталій П'ясецький. На наступний день по 93-ій уже полетіли БПЛА "Молнія" та звичайні FPV.

"Завдання, які нам ставилися, були блискавичними – по класиці, війна 2022–2023 року", – з ностальгією, як і добряча частина військових, яка застала війну до FPV-часів, розповідає П'ясецький.

Продовжуючи тему з наземними роботизованими комплексами: батальйон "Свобода", який вибивав противника з Никонорівки, застосував НРК для евакуації полоненого. Так, 61-річного росіянина, зі зв'язаними руками та очима, сім годин у лежачому положенні доставляли до безпечної точки. Якби він ішов пішки, імовірність вижити була б значно нижчою, пояснюють УП у "Свободі".

4) У публічному просторі про успішні контрдії на Добропільському виступі регулярно звітує корпус "Азов" – ось, наприклад, Сили оборони взяли нову групу полонених, а ось зачистили село Панківка.

Це часом викликає обурення в інших підрозділів, що діють на цьому напрямку.

Адже, по-перше, "Азов" зайшов сюди лише управлінням корпусу – сама бригада "Азов" продовжує тримати оборону на сусідньому, Торецькому напрямку.

По-друге, наскільки відомо УП, задачі для штурмових підрозділів та десантників, які відіграють ключову роль у контрдіях, визначають командувач ДШВ Олег Апостол та безпосередньо головнокомандувач Олександр Сирський, який постійно їздить по підрозділах і часто в ручному режимі управляє ситуацією.

З одного боку, варто визнати, що принаймні в ситуації з Добропільським виступом втручання Сирського дає швидкий і бажаний результат – Сили оборони, зокрема резерв головкома, останнім часом регулярно відбивають у противника села і зачищають їх.

З іншого – більшість співрозмовників УП для цього тексту переконані, що ручне управління руйнує ідеологію самого головкома щодо розбудови корпусів та існування інших органів військового управління, зокрема Обʼєднаних сил, якими командує Михайло Драпатий, оперативного командування "Схід", яким командує Дмитро Братішко тощо.

"Починається біда – приїжджає главком, питає, що вам треба, потім каже: я вам це і це дам. Згодом він присилає свої штурмові підрозділи. Іноді вони не можуть виконати ту задачу, що перед ними стоїть, бо вона була складена на той день, коли сюди приїжджав Сирський. А ситуація постійно змінюється!

Його поїздки не дають покращення, бо немає жодної стратегії (ведення війни – УП). Створення корпусів взагалі не своєчасне, ніхто не керує своїми підрозділами", – обурюється в розмові з УП один із полковників, що ознайомлений із ситуацією на Покровському та Добропільському напрямках.

5) Попри активні й успішні контрдії Сил оборони на Добропільському виступі, зрізати цей виступ або ж повністю його блокувати станом на середину вересня не вдалося. Велика частина виступу – це сіра зона. На мапах, які бачила УП, українські позиції буквально розташовані між російськими і навпаки.

"Там є дірки, незачищені лісосмуги, якими противник рухається до Білицького, Нового Донбасу, який за 1,5 кілометра від Добропілля. І виходить каша: ми разом із противником несемо службу в смузі 10 кілометрів.

Ну зайде наша група, просидить там два тижні, а далі що? Солдат їсти захоче, стріляти чимось треба. Нам треба терміново укріплювати фланги, виставляти свої вогневі засоби, а не затягуватися ще більше в середину цього виступу", – ділиться своїм баченням з УП офіцер розвідки одного з підрозділів, що стоїть на Добропільському виступі.

"Оці всі переможні заяви відповідають дійсності десь на 30% – я не знаю, чому Зеленський і Сирський це говорять. Можливо, вони не володіють ситуацією.

Ніде на цьому виступі немає суцільної лінії. Наші успіхи перебільшені. Але з іншого боку, росіяни зараз тут багато втрачають, бо тут влізли в "кишку" (опинилися затиснутими між українськими позиціями – УП)", – розповідає УП один із поінформованих про ситуацію полковників.

Росіяни продовжують накопичуватися на півночі виступу – в Кучерівому Яру й штурмувати в напрямку Золотого Колодязя, Веселого та Грузького. Це "гілка", з якої можна тягнутися до Дружківки.

Чого бракує, щоб реально змінити обстановку на Добропільському виступі та врятувати Покровськ загалом

Причина, через яку Сили оборони не можуть остаточно зрізати Добропільський виступ, криється в активності та ефективності російських дронів – вони перекривають і контролюють шляхи забезпечення.

Російський підрозділ "Рубікон" прицільно працює по українській логістиці на 15-20+ кілометрів, збиває "крила", які ведуть розвідку на дальніх рубежах, і важкі бомбери, якими на позиції закидають БК та провізію.

Під час підготовки цього тексту ми говорили з підрозділом, у якого росіяни в певний момент вибили всі важкі бомбери – а за одну ніч їм треба зробити зо 20 вильотів тільки на скиди провізії та БК.

Суміжники не завжди погоджуються взяти цю функцію на себе, адже вони, по-перше, ризикують втратити свій бомбер, а по-друге, не зароблять за цю роботу Є-бали.

"Тому виявити і відпрацювати по "рубіконщику" – мєчта кожного пілота", – ділиться своїм болем з УП один із аеророзвідників, що працює на Добропільському виступі з травня.

Якщо ефективно не вибити точки зльоту ворожих дронів, зрізати Добропільський виступ повністю та стабільно його контролювати – неможливо.

Кіл-зона по бік позицій Сил оборони глибша щонайменше на п'ять кілометрів, ніж по бік росіян – вони дозволяють собі сильніше та агресивніше атакувати логістику Сил оборони, ближче підтягувати своїх пілотів до ЛБЗ.

"Так, до нас заходять штурмові підрозділи. Ідея класна, але ніхто нічого не робить з "Рубіконом". Піхота йде пішки, бо на техніці не заїхати, але потім вона не має нормальної підтримки з дронів, бо дронщики не можуть достатньо близько під'їхати, не можуть підвезти паливо. Хлопці з 79-тки, які до нас зайшли, говорять, що тут гірше, ніж на Курщині", – пояснює УП офіцер в одній з бригад морської піхоти, що діє на Покровському та Добропільському напрямках.

"Нам треба підрозділи Сил безпілотних систем, які будуть не йо*ликів щьолкать на передній лінії (докір у бік "Птахів Мадяра" – УП), а займатися пі*арськими пілотами. Нам треба підрозділи на рівні корпусу, які окремо будуть працювати по крилах, по логістичних шляхах, по передньому краю. Це різні ешелони роботи, ціла тактика.

Але ніхто цього не робить, бо це важко, бо РЕБи і так далі. Простіше піаритися і набирати Є-бали. Ми не вирішуємо ключову проблему, розумієте? Ми розуміли, що Покровськ і Мирноград будуть в оточенні, але не знали, що в дроновому", – крізь злість і обурення додає він.

На фронті вже є успішний досвід знищення ворожих пілотів. Але наразі він не масштабований.

На початку липня Департамент активних дій ГУРу показав масове знищення позицій російських дронщиків на Запорізькому напрямку. Наскільки відомо УП, суть такого підходу полягає в системному зборі інформації про точки зльоту-посадки та проживання ворожих пілотів і відпрацювання по цих точках до моменту їхнього повного знищення.

Наприклад, після виявлення точки зльоту ворожого крила Supercam, усі українські підрозділи, що діють у цій зоні, відпрацьовують по цій точці з усього наявного озброєння (у межах своїх можливостей). Як свідчить відео ГУРу, Україна не шкодує на такі задачі навіть ракет Himars та авіабомб.

За місяць роботи Департамент ГУРу разом із суміжними підрозділами в такий спосіб виявив 90 позицій і місць проживання російських пілотів – і знищив / пошкодив 42 з них.

Уся увага – як військового керівництва, так і суспільства – останнім часом дісталася саме Добропільському виступу. Однак підрозділи, що стоять на "класичному Покровському напрямку" – у Покровську, Мирнограді та південніше від цих міст – щодня опиняються у все більш складній ситуації.

На превеликий жаль, після літньої зачистки росіяни знов проникли в Покровськ. Втрачено Красний Лиман південніше від Родинського, саме Родинське наближається до напівоточення.

По суті, окупанти успішно повторюють на Покровському напрямку Курський сценарій – вони прицільно вибивають логістику. Деякі українські військові уже ходять на позиції по 10–20–25 кілометрів, як це було на Курщині. Це надзвичайно важко фізично, і це не може тривати довго.

За час підготовки цього тексту в одного з наших співрозмовників, що працює на Покровському та Добропільському напрямках, загинув підлеглий пілот – після місяця на позиціях він виходив пішки й підірвався на дистанційному мінуванні.

"Звітується про звільнення, але в той же час іде втрата з інших боків цього напрямку… Шляхи до Мирнограда поступово тануть, як ми і передбачали", – розповідає УП командир роти, який втратив свого пілота.

"Небо їхнє, тому вся логістика – пішки, і це 20 кілометрів, поповнювати БК у цих умовах нереально. НРК майже немає. Здамо Покровськ, а що далі буде? Знов кіл-зона у 20 кілометрів.

НЕБО ЇХНЄ! Ми не контролюємо небо. Їхні пілоти все розвідують, а потім стирають КАБами та артилерією", – надиктовує УП в голосовому повідомленні один із офіцерів 68-ої бригади, яка стоїть у Покровську та за ним.

Ольга Кириленко, УП [5]

«Аргумент» [6]

На цю тему: