Солдат Ігор Криворучко: Про демобілізацію і СЗЧ

Важная новость

Я не самий матьорий воєвака в ЗСУ. Мій бойовий шлях достойний, але якщо бути чесним, то середньостатистичний.

Чотири дні тому Бутусов опублікував пост [2] про пацанів, які вже 215-ту добу тримають оборону в оточенні.

В мене такого п#здеця й близько не було.

Але тим не менше я знаю відчуття, коли під час бою німіють кінцівки. Коли потрібно терміново вести вогонь або спорядити патрони в магазин, але ти не можеш це зробити через оніміння верхніх кінцівок. Бо до того ти набув гриж, протрузій та гідромієлію, тягаючи автомат з додатковим БК і гранатомет з пострілами. Як втрачаєш можливість рухатись, бо заклинило спину, а перед цим ти в бронежилеті й касці намагався перемістити тіло загиблого. Пам'ятаю ці панічні відчуття власної безпорадності.

Колись, після хімічної атаки в мене перестав працювати носовий клапан. Дихання було можливе тільки ротом. В медичній частині А4615 отоларинголог сказав, що так навіть краще - він колишній спортсмен, спортсмени дихають ротом, а ніс людині взагалі-то не дуже й потрібен. Виписав рецепт на 10 таблеток парацетамолу по 500 мг і 5 днів звільнення від фізичних навантажень.

Нещодавно солдат за кермом в'#бався у отбойник. Не сонний, тверезий, з великим водійським досвідом. Втратив свідомість - наслідки контузій.

Люди за пів року планують конкретну дату відпустки, щоб родина приїхала з-за кордону, але відпустку не дають - бо вона на розсуд командира в/ч, а він вважає недоречним. Люди, яких не відпускають на власне весілля з тих само причин. Жінки, які втомилися чекати і йдуть до іншого, бо її чоловік вже не той, та й "нової версії старого чоловіка" ж теж немає. Діти, які не йдуть на руки до батька, бо він вже не той та й від того вони відвикли.

Припустимо, ті пацани, що зараз 215-ту добу тримають оборону в оточенні, сьогодні повертаються. Миються, відсипаються, їдять. І треба знову заступати на позицію, бо людей немає. Стає вибір - знову заступити на позицію і жити в такому режимі до 60 років, знайти можливість для списання або ж з'#батися в СЗЧ. Як гадаєте, до якого вибору врешті схилятимуться військовослужбовці?

Сьогодні вийшли на волю полковник Лапін і генерал Галушкін. Їх звинувачували в неналежній підготовці оборони Харківської області. Там загинуло дох#я наших солдатів і врешті-решт саме солдатів назвуть винними. Для керівництва немає іншого покарання, аніж переведення на іншу посаду. Невже влада не усвідомлює, що солдатське середовище за цим слідкує і це знищує довіру до владних інституцій та підриває бойовий дух?!

Скажу чесно: мене в армії тримає моральна відповідальність перед сином. Тому я не маю зальотів чи відмов, щодня намагаюся ставати в професіональному плані кращим, ніж був вчора. В мене зберігається емоційний зв'язок із сином - він радіє моєму голосу, любить бавиться з моїми речами, намагається щось розповідати. Я не хочу, щоб якийсь мій негідний вчинок став приводом для того, щоб якісь інші діти могли йому ним в майбутньому дорікати. Тому я терпляче чекаю на людське вирішення питання демобілізації. Не ротації, де ти потрапиш в колонію-поселення з безкінечними нарядами і морем побутових задач. А повноцінного дембеля, де я знову відчую себе вільною людиною. Тому якщо я відчую, що відносини з сином псуються, що він відвикає від мене - я готовий витратити все зароблене на хабарі тим, хто дасть законну підставу списатися, тільки щоб відновити наш емоційний зв'язок зі Святом. Саме він - понад усе в моєму всесвіті.

А моралізатори та адепти історій про перемогу, Сибір, Другу світову, що кожен наближає перемогу на своєму місці та іншу х#єту лишіть собі і з ними йдіть нах#й!

Ігор Криворучко, солдат

(Джерело [3])

Зображення вгорі: український солдат в окопі. Фото: The New York Times

«Аргумент» [4]

На цю тему: