Соломія Бобровська: Висновки по Абу-Даб - розколоти Європу, щоб перемогти Україну

Для мене, як і напевно більшості з вас, найкращим результатом переговорів в Абу-Дабі є можливе повернення наших 1000 військових. Сподіваємося, ця домовленість реалізується. Проте у головному — наближенні миру — ці переговори поки не фонять результатами. Ба більше, вони лише вкотре продемонстрували відсутність реальних передумов для завершення війни та розвіяли залишки ілюзій, якщо в когось ще такі залишилися, щодо досягнення швидкого миру.

Безпека і території, як підсумовують багато оглядачів — ключові перешкоди на шляху до досягнення миру, так і залишились невирішеним питанням. В першу чергу, через непоступливість Києва.

З нашої перспективи усе максимально прозаїчно: територіальні поступки, яких вимагає росія — це шлях до втрати державності. Тому готуємось до чергової важкої зими і працюємо над посиленням обороноздатності на усіх рівнях. Іншого варіанту просто не існує. Бо втрата державності — це повільне і приховане знищення української нації, яке вже відбувається на окупованих територіях.

Тому війна на виснаження, а саме на цьому етапі ми перебуваємо сьогодні, буде продовжуватись до того часу, поки один із опонентів не втратить здатності вести бойові дії.

Наразі ми тримаємо удар, а для посилення нашої переговорної позиції бракує надійного союзника, який має важелі тиску на ворога. США після приходу до влади команди Трампа не набули цієї ролі, а Європа поки не спроможносна стати єдиним гравцем на геополітичному полі.

При цьому, цей раунд переговорів, принаймні для мене, зафіксував істотну зміну у поведінці росіян, про яку хочеться написати окремо.

Мова йде про показове приниження наших європейських партнерів, якого росіяни добиваються через усі можливі канали комунікації. Тому нам важливо, правильно його читати.

росіяни мають лише один шлях для посилення власного геополітичного положення - це рух на Захід. На Сході у них немає шансів. Тому вони сплять і бачать розпад ЄС і поступове поглинання малих європейських країн, які ані економічно, ані у військовому плані, не здатні себе захистити.

Власне тому росіяни показово заявляють про відсутність претензій щодо нашого вступу у ЄС. З їхньої перспективи цей проект мертвий і усі наші зусилля щодо інтеграції в ЄС — це марна втрата часу і ресурсів.

Їхнє стратегічне завдання — зруйнувати ЄС, який виріс на геополітичному просторі, втраченому росіянами після розпаду радянської імперії.

Хаос і дестабілізація, яку вони сіють у Європі через підтримку крайніх політичних сил — це довгостроковий інструмент для розпаду ЄС.

Наразі цьому сприяє те, що серед європейців наразі немає єдиного лідера, здатного запропонувати реальні кроки для стримування росії. Так, номінально європейці бачать у росії загрозу, але ніхто не готовий кинути виклик цьому опоненту.

Тому москва стоїть перед дилемою. У росіян є спроможність атакувати європейське прикордоння, але немає впевненості, що ця атака послабить Європу. Не виключено, що ефект буде зворотнім.

Тому наразі, послуговуючись аксіомою Черчилля, замість війни, вони пропонують європейцям ганьбу, яка за логікою має закінчитися війною.

Це невтішний прогноз, але моя комунікація з багатьма європейськими партнерами, свідчить про те, що вони теж розуміють до чого усе йде.

Європа сьогодні — наш головний партнер та союзник не лише у геополітичному, але й безпековому вимірі.

Зламати Україну росіянам американці поки що не допомогли. Тому іншого варіанту як досягти капітуляції України через послаблення Європи — немає.

Більшість тверезо мислячих європейських лідерів розуміють, що поодинці вони не здатні протистояти росіянам. Тому залишається лише два варіанти: об'єднатися і опонувати або залишатись роз’єднаними і погодитись на нав'язані росією умови.

Навіть зараз ми вже бачимо кількох лідерів малих європейських країн — Словаччини, Чехії, Угорщини та Болгарії, які обирають другий шлях. До речі, недалеко від них стоятиме й Польща в разі зміни влади восени 2027-го.

Є небезпека, що до цього табору після президентських виборів приєднається Франція.

Натомість на нашому боці залишаються Німеччина, Латвія, Литва, Естонія, Італія, Данія, Нідерланди, Норвегія і Британія, як найбільш стабільні та надійні союзники.

Про що свідчить ця ситуація? Не виключено, що у недалекому майбутньому Європа розділиться на 2 табори: симпатиків України і тих, хто готовий пожертвувати нашим майбутнім на користь власних національних інтересів.

Чи можемо ми зупинити цей процес поділу? Я вважаю, що ні. Тому наша тактична мета — максимально довго утримувати теперішніх союзників на нашому боці. Для цього нам недостатньо лише харизми президента Зеленського.

Потрібна системна довгострокова стратегія дипломатичної роботи в усіх країнах та з усіма політичними таборами. На кону наше виживання.

Втрата підтримки з боку Європи — невідворотна капітуляція.

Соломія Бобровська, народна депутатку України; сторінка авторки у фейсбук

«Аргумент» [2]

На цю тему: