"В дні, коли Зеленський поїхав продавати Трампу «успєшний успєх» на війні, щоб випросити ще хоч трохи чогось, британський «The Economist» випустив для своїх підписників англомовний огляд стану України на четвертий рік вторгнення.

Мені дуже зрезонувало як тут сказали: «На початку війни українці давали хабарі, щоб потрапити на передову і воювати. «Зараз вони просто тікають», — каже «Фантомас», колишній офіцер призовної служби. «Система зламалася минулого року».

Минулий рік – це саме коли Зеленський і Єрмак почали тягати тему замир’я по всіх кутках і телевізорах. Саміти-хуяміти, нада шось рішать. І звісно це вплинуло на моральний дух всіх. Бо якого ж хрєна думать про війну і свою участь, якщо Зеленський вже кінчає ту війну? От і кончив. Тільки не війну, а існувавший тоді рівень готовності суспільства. Хоч який він був, але став ще меншим.

І це ще ми не дійшли до питання де брати гроші на війну на кінець цього року і на весь наступний.

Звісно, британці вказують не тільки зради, але й перемоги. Вони є. Просто їх фізично менше. І зараз жопа набагато ближче, ніж здавалось раніше. Але ще не наступила))) Облік зрад і перемог у автоперекладі https://www.economist.com/.../ukraine-faces-deepening... [2]

Юрій Ніколов, журналіст; сторінка автора у Фейсбук [3]

* * * * * * *

Україна стикається з поглибленням військових, політичних та економічних проблем

Два роки тому ця газета окреслила бачення «України 2.0», очолюваної реформаторами в уряді та громадянами поза ним. Ми визнали, що у неї мало шансів на відновлення втрачених територій, принаймні доти, доки Володимир Путін залишається в Кремлі. Але якщо Україна зможе стати безпечною, демократичною та процвітаючою навіть у межах скорочених кордонів, це буде певною формою перемоги. Сьогодні країна бореться за всі ці позиції. Україна, безперечно, виживає, але поступово виснажується і втрачає простір для маневру. «Ми можемо воювати роками, повільно втрачаючи позиції, — каже один із високопосадовців. — Але питання в тому, навіщо?»

Спочатку розглянемо ситуацію на місці. Порівняно з тим, що могло статися, вона залишається вражаючою. За три з половиною роки Росія зазнала військової поразки, навіть попри те, що Україна також зазнає втрат. Путін не зміг захопити навіть Харків, що знаходиться лише за 35 км від кордону, не кажучи вже про Київ. Потік товарів через глибоководні порти України перевищує довоєнні обсяги. Російські військові кораблі сховалися в далекому Новоросійську, відрізані від Чорного моря українськими морськими дронами.

Лінія фронту не змінилася істотно з листопада 2022 року. Наприклад, бої за невелике місто Покровськ (довоєнне населення: 60 000) на Донбасі тривають вже більше року після їх початку. Щонайменше мільйон російських солдатів загинули або були поранені. Тим часом українські інновації перетворили лінії фронту на джунглі дронів; будь-який рух у 40-кілометровій «сірій зоні» — це гра зі смертю. Україна може підтримувати таку оборону протягом тривалого часу.

Україна стоїть на ногах, тому що її народ на цьому наполягав. Більша частина безпекової інфраструктури країни розвивалася незалежно від слабкої держави, а часто й попри неї. Паралельні мережі суспільства, бізнесу та військових заповнювали прогалини, залишені міністерством оборони, яке інсайдери називають «міністерством хаосу». Провідні світові компанії з виробництва дронів починали свою діяльність у вільних кімнатах і гаражах. «Коли бюрократія гальмує, невеликі структури створюють те, що потрібно країні», — каже офіцер розвідки.

Проблема, однак, полягає в тому, що Росія часто копіює, а потім масово виробляє інновації України швидше, ніж це може зробити сама Україна. Тим часом призов стає все складнішим і жорстокішим. Піхота критично недоукомплектована. На початку війни українці давали хабарі, щоб потрапити на передову і воювати. «Зараз вони просто тікають», — каже «Фантомас», колишній офіцер призовної служби. «Система зламалася минулого року».

Важко уявити шлях до перемоги України без значно ширшого, але політично дуже складного рівня призову. Рекрутів доведеться витягувати з цивільних галузей промисловості. Сини політиків, які зараз часто перебувають під захистом, також повинні будуть йти. Компроміс, нав'язаний Трампом, може бути найкращим, на що може сподіватися Україна. Високопоставлений чиновник наполягає, що основні положення угоди вже чіткі, але більшість у збройних силах налаштовані песимістично і готуються до продовження тривалої боротьби. Сергій Кислиця, заступник міністра закордонних справ України і старший переговірник, не очікує дипломатичного прориву: «Якби я сказав, що Росія продає лайно, це було б несправедливо по відношенню до добрив. Вони продають повітря».

Дефіцит демократії

Якщо Україні бракує людей, їй також бракує демократичної легітимності. «Довіра між урядом і суспільством зруйнована», — каже високопоставлений чиновник. Незадоволення досягло апогею в липні, коли уряд незграбно спробував приборкати дві незалежні антикорупційні агенції, оскільки їхні розслідування занадто наблизилися до людей на верхівці. Занепокоєння іноземних союзників і народна опозиція змусили уряд відступити.

Протести біля президентського комплексу, перші антизеленські демонстрації з початку війни, стали поворотним моментом. «Завжди буде до і після», — каже інший високопоставлений чиновник. «Це викрило кризу в уряді, паніку перед протестами». Це був момент, коли народ зупинив зловживання владою. Їхні рукописні плакати не тільки дали протестам назву — «картонна революція», — але й звинуватили тих, хто сидить у кабінетах, у гріхах, що виходять за межі безпосереднього скандалу. «Ти не цар», — було написано на одному з них. «Якби ти менше крав, я б менше ховав своїх друзів», — говорилося на іншому.

Обраний у 2019 році з великою перевагою і маючи повний контроль над парламентом, Зеленський має більше формальної влади, ніж будь-який його попередник. Війна і його сміливе рішення залишитися в Києві та надихнути націю на боротьбу дозволили йому ще більше централізувати владу. Але його зліт як культового героя на Заході породив зарозумілість. «Зеленський був більш демократичним на початку, але всі оплески відправили його в космос», — каже інший інсайдер. «Він почав вірити в долю».

Рішення тепер приймаються вузьким колом довірених осіб. Головним серед них є Андрій Єрмак, його керівник апарату, жорстока людина, чия влада не виправдовується ні його досвідом, ні повноваженнями як не обраного чиновника. Один колишній міністр описує Зеленського та його помічника як «альтер-его», які фактично керують президентством спільно.

Хто б не був при владі, президентство занурилося в деякі старі пороки України. Воно погрожувало опозиційним ЗМІ та їхнім рекламодавцям; розгорнуло юридичну війну проти політичних опонентів, включаючи колишнього президента Петра Порошенка; та контролювало пограбування з боку служби внутрішньої безпеки. Звинувачення у зв'язках з Росією є поширеним інструментом вимагання. Один промисловець розповідає про колегу, якого змусили заплатити 2 мільйони доларів, щоб уникнути такого звинувачення.

Багато хто сподівався, що липневі протести та змушений ними президентський розворот зможуть стримати надмірні амбіції. Події, що відбулися з того часу, свідчать про протилежне. 6 вересня з'явилася новина про навряд чи правдоподібну операцію України: викрадення Федора Христенка, колишнього депутата, звинуваченого у державній зраді, з його схованки в ОАЕ. Інтерес до нього, очевидно, був пов'язаний не стільки з його ймовірними злочинами, скільки з бажанням змусити його свідчити проти детектива-антикорупціонера, який розслідував оточення президента. Сезон скандалів ще далеко не закінчився.

Економіка війни

По-третє, війна підірвала віру українців у майбутнє, що має тривожні наслідки для економіки. В одній з початкових шкіл у центральному Печерському районі Києва кількість першокласників зменшилася на дві третини. За оцінками ООН, понад 5 мільйонів людей втекли з України. Більшість з них не повернеться, прогнозує соціолог Елла Лібанова. Бізнес, вже паралізований відключеннями електроенергії та російськими ракетами, страждає від нестачі робочої сили. Багато чоловіків воюють або ховаються від призову. Багато матерів залишаються вдома, готові захистити дітей від наступного вибуху.

У таких складних умовах зростання на 2-2,4 % цього року вважається успіхом. Зростання наступного року має бути схожим, незалежно від того, чи буде перемир'я. Олексій Соболєв, міністр економіки України, зазначає, що третина зростання припадає на оборонні та технологічні компанії.

Членство в ЄС залишається недосяжним, але є Святим Граалем: перспективою, яка може спонукати громадян прийняти болючі реформи. «Багато хто досі [наївно] вірить, що Україна може стати Техасом ЄС», — каже Тарас Качка, новий віцепрем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції. Дотепер прогрес був нерівномірним. На шляху України стоять політичні перешкоди, зокрема промосковський лідер Угорщини Віктор Орбан та інтереси польських фермерів. Але пан Качка намагається прискорити процес, запропонувавши план необхідних регуляторних змін до 2030 року. «У нас є чотири роки, і ми не можемо втратити жодного дня».

Є й більш нагальні проблеми. Вторгнення Росії пробило дірку в бюджеті України. Зараз країна виживає за рахунок іноземної допомоги, з усіма викривленнями, які це спричиняє. Податки та внутрішні запозичення покривають лише основні військові витрати, що становлять близько двох третин бюджету. Навіть за найоптимістичнішими прогнозами, наступного року дефіцит становитиме 45 млрд доларів, що майже дорівнює чверті ВВП. Зараз західні країни обіцяють надати щонайбільше 27,4 млрд доларів. «Ми опинилися в ситуації, коли грошей немає, — зневірено каже високопосадовець. — А Європа сама не має грошей, необхідних для того, щоб повернути нас до життя».

Майбутнє України

Обидва шляхи, які зараз відкриті для України — непевне перемир'я або тривала війна — є похмурими. «Якщо війна закінчиться, ми принаймні матимемо шанс вибратися з цього», — каже один з інсайдерів. Але мир принесе свої проблеми: відновлення зруйнованої економіки; догляд за травмованими солдатами, які повертаються додому; обурення; та фінансування нової армії з меншою іноземною підтримкою. Продовжувати військові дії, звичайно, можливо, але це ще більше спустошить країну. Якщо війна затягнеться, ускладнивши проведення виборів, Зеленський буде змушений знайти щось інше, крім своєї ролі головного воїна України, щоб відновити свою легітимність.

Очевидно, що вибори повинні відбутися, як тільки це дозволить безпекова ситуація. Уряд, здається, готується до голосування наступного року, якщо мирні переговори будуть успішними, а його рейтинги залишаться достатньо високими. Внутрішні опитування, з якими ознайомився The Economist, свідчать, що Зеленський міг би виграти переобрання, якби вирішив балотуватися. На сьогодні він випереджає свого найближчого ймовірного суперника, звільненого головнокомандувача Валерія Залужного, у першому турі, хоча потім може програти у другому. Багато українців не переконані в жодному з ймовірних кандидатів.

Будь-яка оцінка України не повинна виключати надію. З часу нашої останньої оцінки суспільство еволюціонувало і зараз є рушійною силою багатьох процесів у країні. Прогрес українського бізнесу, міністерств економічної та цифрової трансформації, армії та оборонної промисловості вражає. Але значна частина центрального уряду регресує. Зеленський, здається, вичерпав свої можливості. Далеко не ясно, чи знає він, як знайти новий шлях.