У святі Богоявлення вшановуємо хрищення Ісуса в ріці Йордан пророком Йоаном. Описана ця подія в усіх чотирьох Євангеліях, що ввійшли у Новий Завіт, і є вона початком прилюдного служіння Ісуса.

Йоан – пророк, котрий бачив свою місію у підготовці людей до участі в новому етапі історії – приходу Месії. Для своєї проповіді він обрав знак – омивання людей в ріці Йордан. Обряди омивань були знайомі юдеям, але спосіб, який обрав Йоан, є унікальний для того часу.

Річка Йордан, в котрій хрестить Йоан, є межовим кордоном обітованної Богом Ізраїльської землі (Чис. 13:29). Той факт, що люди залишають єврейську країну, щоб прийти до Йордану, де Іван хрестить, свідчить про гноблення, яке існує в єврейському суспільстві: те, що було землею обітованою, стало землею рабства, як колись стародавній Єгипет. Таким чином це хрещення означає і готовністю нового «Виходу». Виходу з гноблення гріха.

Коли ізраїльтяни тікали з Єгипту, перейшли море, не замочивши ніг (на відміну від єгиптян, котрі затонули), і так само, входячи в обітовану землю, перейшли Йордан посуху (Іс.Нав. 3), так і тепер вони мають зануритись у воду, «померши» для старого життя. Через омиття Йоан запрошував людей прийняти докорінну зміну свого життя та висловити готовність до участі в ділах Божої сили, котрі мають от-от статись.

Тим, хто приходить для звершення докорінної зміни свого життя задля відкритості на Божий прихід, є й Ісус з Назарету. В момент хрещення Ісуса стає явним, що Божий прихід буде здійснюватись через Нього. Животворящий Дух Божий сходить на Ісуса і показує, що в Ньому є повнота нового, Божественного життя. Те, ким є Ісус, розкривається на річці Йордан через слова: «Ти єси Син мій возлюблений (Пс.2:7), у тобі – моє уподобання (Іс.42:1)» (Мр.1:11). Ісус відкривається у хрещенні як обраний Богом помазаник, тобто Цар (Пс.2), але водночас – як зневажений, страждаючий слуга з книги пророка Ісаї (Іс.42,53).

Для самого Ісуса Його хрещення означало скоріше не символічну «смерть для гріха», а реальну готовність виконати волю Отця, аж до смерті, для перемоги над гріхом у майбутньому. Тому Ісус називає хрещенням свою смерть на хресті: «Чи можете пити чашу, яку я п'ю, і хреститися хрещенням, яким я хрещусь?» (Мр.10)

Ще за свого прилюдного служіння Ісус разом з учнями переймають, продовжують і розвивають практику Йоанового хрещення (Ів. 3:22-26), а в часі після воскресіння Ісуса практика хрещення стає необхідною для вступу в спільноту християн.

Хоч за головний «образ» хрещення було Церквою обрано смерть і воскресіння Христа (Рим.6), а не хрещення Ісуса в річці Йордан, та все ж серед деяких ранньохристиянських спільнот, а особливо Сирії та Єгипту – хрещення вірних, аж до IV століття, відбувалось в першу чергу через спогад про хрещення Ісуса, а не в контексті Пасхи. З цих самих регіонів походять і перші згадки, датовані ІІІ століттям, про святкування окремими спільнотами хрещення Ісуса. З четвертого століття можемо свідчити про поширення свята Богоявлення на весь християнський схід з датою святкування 6 січня.

Зображення з відкритих джерел

«Аргумент» [2]