Територіальна оборона насправді не територіальна: експерт назвав всі проблеми Закону про ТрО

Використання на передовій ДФТГ загрожує негативними наслідками для самої влади, бо може призвести до масових дезертирств, зниження морального духу та публічних звинувачень на адресу українського військового командування.

У липні 2021 року було ухвалено Закон України "Про основи національного спротиву" (далі — Закон), який мав набрати чинності з 01.01.2022 року. Тоді багатьом здавалося, що нарешті ми розбудуємо систему надійного масштабного захисту України. Проте з самого початку ніхто не міг зрозуміти, а яку ж ідею (концепцію) заклали законодавці в поняття "територіальна оборона". Про це у своїй статті для ZN.UA "ТрО потребує негайної реформи" [2] пише ексрадник командувача сил ТрО ЗСУ Віталій Купрій.

Він пояснює, що з одного боку, в частині 1 статті 20 Закону заявлялося про територіальний принцип ТрО (і це було б логічно), але частина 2 цієї ж самої статті давала головнокомандувачеві ЗСУ право порушити зазначений принцип. Заклик "Вступай в тероборону — захисти свій дім, свою вулицю, своє місто!" став неактуальним. Згодом це призвело і призводить тепер до серйозних проблем.

"У Законі є посилання на Доктрину ТрО, яку в січні 2022 року затвердив Володимир Зеленський. Там мало бути чітко визначено, що таке територіальна оборона, для яких потреб створюється, чи діятиме вона за територіальним принципом, хто може формувати ТрО і як це робитиметься тощо, - пояснює експерт. - Але ж це як ставити віз попереду коней. Треба було робити з точністю до навпаки. Президент України як Верховний головнокомандувач своїм Указом одразу вводить запропоновану військовими доктрину і лише потім вносить у Верховну Раду розроблений відповідно до неї законопроєкт. Тепер у законодавстві виник хаос".

За Законом, територіальна оборона стала родом військ ЗСУ, у воєнний час її можна використовувати не за територіальним принципом на будь-якому напрямку оборони, у тому числі на передових позиціях, що викликає запитання: а навіщо її взагалі було так називати? Купрій зауважив, що ще з 2014 року серед фахівців військової справи велася дискусія, якою мала бути справжня ТрО.

Одна з прогресивних думок полягала в тому, що при формуванні і використанні тероборони не треба нехтувати принципом територіальності. Розділити захисників на дві частини. Перша — військовозобов’язані, які відповідають вимогам щодо здоров’я та віку, наприклад до 45 років. З них насамперед формувати Корпус резерву і під час особливого періоду (воєнного стану) мобілізовувати безпосередньо до ЗСУ. Тоді філософія ТрО з принципом територіальності могла залишитись, і ТрО формувалася б із людей віком 45 та старших, які не можуть бути мобілізованими за станом здоров’я або мають інші передбачені законом підстави не служити в ЗСУ (троє і більше малолітніх дітей, інвалід на утриманні тощо). У такому разі їх було б заборонено кидати на передові позиції, і ці люди зосередилися б на захисті власних громад.

"Тероборона, яку було б сформовано за вищезазначеним принципом, по суті мала б виконувати у своїй громаді функції допомоги поліцейським, рятувальникам, органам державної влади та місцевого самоврядування, - зазначає ексрадник командувача сил ТрО. - А зараз у статті 3 Закону записано, що одним із завдань ТрО є забезпечення умов для стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил) або їх перегрупування. Тим більше, що 12 червня 2022 року набрала чинності норма, згідно з якою на лінію зіткнення з ворогом можна посилати не тільки тероборону ЗСУ, а й ДФТГ (Добровольче формування територіальної громади - ред.). Я вважаю таку позицію неправильною".

Проблема в тому, що ДФТГ — це не кадровий підрозділ збройних сил, а група патріотично налаштованих мешканців громади, багато яких — цивільні (можуть бути лікарями, науковими співробітниками, підприємцями тощо), проте зголосилися захищати свою громаду там, де не потрібен досвід ведення бойових дій. До ДФТГ можуть іти люди пенсійного віку, ті, хто за станом здоров'я або з інших причин (багатодітні батьки, доглядають інваліда тощо) не можуть бути мобілізованими. Абсолютна більшість ДФТГ, яких наразі понад 800, недостатньо забезпечені формою, бронежилетами та іншими засобами захисту, аптечками. У більшості членів ДФТГ немає досвіду користування будь-яким озброєнням, крім стрілецької зброї, з якої ці цивільні добровольці вистрелили за час служби не більше десятка патронів, зазначає автор.

"Якщо такі люди потрапляють у безпосередній контакт із ворогом, у танкову атаку, під серйозний артобстріл або авіаційні удари, то в них може початися паніка або сильний психологічний стрес, неадекватна реакція або повний ступор і, як наслідок, поранення або смерть. Адже вони непідготовлені належним чином та/або не мають належного здоров'я для опору до зубів озброєному ворогу", - пояснює Купрій.

Їх використання на передовій матиме негативний ефект, коли матері та дружини дізнаються про смерті й поранення своїх годувальників і почнуть виходити на акції протесту або ті, хто виживе, отримають такі психологічні травми, що не зможуть надалі проходити військову службу. А це також може спричинити масові дезертирства, зниження морального духу та публічні звинувачення на адресу українського військового командування.

"Тому вважаю, що не можна забирати в зону бойових дій добровольчі формування територіальних громад, але у разі потреби посилити ЗСУ, можна на загальних підставах мобілізувати військовозобов’язаних у збройні сили через військкомати, кожен із яких має всю необхідну інформацію про членів ДФТГ", - підсумував автора.

«Аргумент» [3]

На цю тему: